ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 448/1559/19

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мостиської міської ради Львівської області, у якому, з урахування заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати за ним право власності на гідротехнічні споруди: водонапускні та водовипускні споруди («монах», труба) - 7 шт, земляну греблю (довжина 50 м) ставкового господарства загальною площею водного дзеркала 0,3395 га, розташовані на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,5479 га, кадастровий номер 4622410100:05:001:0064.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є головою та членом фермерського господарства «Тарас Теодор Михайлович» (далі - ФГ «ТТМ»).

На земельній ділянці, переданій у постійне користування ФГ «ТТМ» для ведення селянського фермерського господарства, розміщене ставкове господарство загальною площею водного дзеркала 0,3395 га.

З метою запобігання прориву дамб він самовільно побудував на зазначеній земельній ділянці сім водонапускних та водовипускних споруд («монах», труба) та одну земляну греблю.

У зв`язку з відсутністю усіх передбачених законом документів він не може зареєструвати своє право власності на ці гідротехнічні споруди, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 22 грудня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на гідротехнічні споруди: водонапускні та водовипускні споруди («монах», труба) - 7 шт, земляні греблі - 1 шт (довжина 50 м) ставкового господарства загальною площею водного дзеркала 0,3395 га, розташовані на АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,5479 га, кадастровий номер 4622410100:05:001:0064.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання за позивачем права власності на спірні споруди відповідно до частини п`ятої статті 376 ЦК України. Суд встановив, що споруджені позивачем гідротехнічні споруди є нерухомим майном - самочинним будівництвом. Це нерухоме майно збудоване на земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні позивача. Відповідач як власник земельної ділянки не заперечує проти позову. Права інших осіб самочинним будівництвом не порушено.

У січні 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Мостиської міської ради (з підстав неналежного здійснення нею своїх повноважень), подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 травня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Мостиського районного суду Львівської області від 22 грудня 2022 року без змін.

Постанова мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим й доводи апеляційної скарги прокурора цього не спростували.

У червні 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратуриподав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року в справі № 6-718цс17 та в постановах Верховного Суду від 12 березня 2018 року в справі № 11/384-06, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 722/1882/16-ц, від 15 червня 2020 року в справі № 588/1311/17, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року в справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року в справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року в справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 25 травня 2022 року в справі № 675/2136/19, від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, не врахували, що земельна ділянка, на якій збудоване самочинне будівництво, є комунальним майном, яке перебуває в користуванні ФГ «ТТМ», а не в користуванні позивача. Дозвіл на викуп земельної ділянки також наданий ФГ «ТТМ», а не позивачу. Позивач, як фізична особа, не звертався до відповідача з приводу будівництва та визнання за ним права власності на самочинно збудовані гідротехнічні споруди.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 серпня 2023 року справа № 448/1559/19 надійшла до Верховного Суду.

Мостиська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 листопада 2021 року, за ФГ «ТТМ» зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 0,5479 га, кадастровий номер 4622410100:05:001:0064. Підстава державної реєстрації - державний акт на право постійного користування землею від 02 березня 2001 року.

Рішенням Мостиської міської ради Львівської області від 23 грудня 2021 року ФГ «ТТМ» надано дозвіл на викуп зазначеної земельної ділянки.

Згідно з виготовленим у 2019 році на замовлення позивача технічним паспортом гідротехнічних споруд ставкового господарства, розташованого на АДРЕСА_1 , на території господарства збудовані гідротехнічні споруди (водонапускні споруди, водовипускні споруди, греблі).

Відповідно до довідки Басейнового управління водних ресурсів річок Західного Бугу та Сяну Державного агенства водних ресурсів України від 23 січня 2023 року, згідно з даними інвентаризації водних об`єктів на земельній ділянці з кадастровим номером 4622410100:05:001:0064 розташований ставок площею 0,32 га, тип ставка - русловий (не замкнений).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 916/1174/22 зазначено про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання за ним права власності на гідротехнічні споруди, самочинно збудовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4622410100:05:001:0064.

Водночас за обставинами цієї справи встановлено, що ОСОБА_1 не є ні власником, ні користувачем зазначеної земельної ділянки. Земельна ділянка перебуває у комунальній власності. Право користування земельною ділянкою зареєстроване за ФГ «ТТМ».

Тобто, позивач не є особою, на вимогу якої суд може ухвалити рішення про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що є самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому та обставина, що позивач є головою та членом ФГ «ТТМ», у постійному користуванні якого перебуває земельна ділянка, не наділяє його правом на звернення з цим позовом в своїх особистих інтересах.

До того ж обставин виділення ФГ «ТТМ» спірної земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно в цій справі не встановлено, тоді як за змістом статті 376 ЦК України особа може набути самочинно збудований об`єкт у власність у судовому порядку за умови виділення земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.

Проте, вирішуючи спір, суди на наведене уваги не звернули, неправильно застосували до спірних правовідносин норми статті 376 ЦК України, внаслідок чого помилково задовольнили позов ОСОБА_1 .

Крім того, суди помилково поклали в основу оскаржуваних судових рішень визнання відповідачем Мостиською міською радою позову, оскільки відповідної заяви матеріали справи не містять, а заява, у якій відповідач зазначає про те, що не заперечує проти позову, не є тотожною заяві про визнання позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Оскільки в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд скасовує рішення суду першої інстанцій та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалює нове рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,