ПОСТАНОВА
головуючого Червинської М. Є.,
суддів Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
Тітова М. Ю., учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів:
Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,
Короткий зміст позовних вимог
11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 27 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику кошти в розмірі 287 748,00 грн, що в еквіваленті становить
36 000,00 дол. США згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день підписання цього договору, із зобов`язанням повернути таку ж суму грошових коштів до 27 жовтня 2016 року без нарахування процентів за користування грошовими коштами на умовах, визначених даним договором. Сторони узгодили, що перерахування грошових коштів здійснюється рівними платежами не пізніше 30 числа кожного місяця у сумі
5 994,75 грн, що еквівалентно 750,00 дол. США, згідно з офіційним курсом НБУ, на день підписання цього договору.
Кошти позичальник отримав до підписання договору позики, що визначено умовами договору. Однак ОСОБА_2 у визначений договором строк не виконав взятого на себе зобов`язання, у зв`язку з чим станом на 10 жовтня 2019 року виникла заборгованості за порушення умов договору в розмірі 1 270 096,13 грн, з яких: 36 000,00 дол. США, що згідно з курсом НБУ на
10 жовтня 2019 року становить 889 200,00 грн, - сума неповерненого боргу, 299 467,20 грн - інфляційні втрати та 81 428,20 грн - 3 % річних.
Оскільки відповідач відмовляється в добровільному порядку виконати взяті на себе зобов`язання згідно з договором позики від 27 жовтня 2012 року, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 36 000,00 дол. США в гривневому еквіваленті до долара США за курсом НБУ на день здійснення платежу, а також стягнути інфляційні збитки в розмірі 299 467,93 грн і 3 % річних в розмірі 81 428,20 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 27 жовтня 2012 року в розмірі 889 200,00 грн, а також 3 % річних від простроченої суми заборгованості в розмірі 81 428,20 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача виникло право вимагати від боржника повернення коштів, отриманих у позику, оскільки відповідач (боржник) добровільно не виконав належним чином умов укладеного договору позики. Оскільки в разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти, а тому суд зробив висновок, що позовна вимога ОСОБА_4 в частині стягнення інфляційних збитків в розмірі
299 467,93 грн є такою, що заявлена безпідставно й задоволенню не підлягає.
При цьому суд не встановив правових підстав для застосування строку позовної давності, оскільки зобов?язання за договором позики від 27 жовтня 2012 року повинні були бути виконані відповідачем у строк до 27 жовтня
2016 року. ОСОБА_5 звернуся до суду з позовом за захистом своїх прав 11 жовтня 2019 року, а з наданого позивачем розрахунку заборгованості 3 % річних випливає, що здійснення такого розрахунку було розпочато з дати
28 жовтня 2016 року та охоплюється трьома роками, що передували зверненню позивача із цим позовом.
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2021 року скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 27 420,00 грн, а також 3 % річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 2 467,80 грн, всього 29 887,80 грн.
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що у позивача виникло право вимагати від боржника повернення коштів, отриманих у позику, оскільки відповідач (боржник) добровільно не виконав належним чином умови укладеного договору позики. Однак сторона відповідача заявила клопотання про застосування позовної давності. Оскільки у договорі позики встановлено порядок погашення заборгованості, а саме внесення позичальником щомісячних платежів, то початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором позики визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Таким чином, апеляційний суд застосував позовну давність в частині стягнення заборгованості у розмірі еквівалента 35 250,00 дол. США, яка повинна була сплачуватись рівними платежами за період з 27 жовтня 2012 року до 11 жовтня 2016 року, і відмовив у задоволенні позову в цій частині з підстав пропуску позовної давності.
Що стосується сплати останнього платежу, який відповідно до умов договору повинен бути здійснений 27 жовтня 2016 року у розмірі 5 994,75 грн, що еквівалентно 750,00 дол. США, то суд вказав, що до цих вимог не підлягають застосуванню строки позовної давності у зв`язку з тим, що позов заявлено
11 жовтня 2019 року, тобто в межах позовної давності.
Водночас апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 також має право відповідно до статті 625 ЦК України на нарахування 3 % річних від суми
750,00 дол. США за три останніх роки, що становить 67,5 дол. США, та за офіційним курсом станом на 29 березня 2023 року (36,56 грн / 1 дол. США) становить 2 467,80 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
28 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2023 року і залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що застосування позовної давності у цій справі можливо лише в разі, якби позов був пред?явлений після 27 жовтня
2019 року, тобто більше ніж через три роки з дня кінцевого терміну погашення. Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 11 жовтня
2019 року. Позивач остаточно довідався про те, що відповідач порушив зобов?язання щодо повернення боргу, саме 28 жовтня 2016 року, коли впевнився, що на його рахунок кошти від відповідача не надійшли. Заявник указує, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, стосуються кредитних договорів щодо відносин між кредитором і боржником, коли кредитором є банківська установа, і ці висновки не можуть бути застосовані до правовідносин у межах договору позики між фізичними особами.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду м. Одеси.
25 липня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
27 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику кошти в розмірі 287 748,00 грн, що еквівалентно 36 000,00 дол. США згідно з офіційним курсом НБУ на день підписання договору із зобов`язанням повернути таку ж суму грошових коштів до 27 жовтня 2016 року без нарахування процентів за користування грошовими коштами на умовах, визначених цим договором. Договір позики завірений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Машкіною Н. О. за реєстровим номером 1421.
Згідно з пунктом 4 договору позики від 27 жовтня 2012 року позичальник зобов`язується не пізніше 30 числа кожного місяця рівними платежами перераховувати грошові кошти у сумі 5 994,75 грн, що в еквіваленті становить
750,00 дол. США згідно з офіційним курсом НБУ на день підписання цього договору, на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий на ім`я позичальника в Публічному акціонерному товаристві «ВіЕйБі Банк», з кінцевим терміном погашення 27 жовтня 2016 року.
Відповідно до пункту 6 договору позики від 27 жовтня 2012 року платежі за цим договором проводяться безготівково у гривнях з урахуванням офіційного курсу долара США на момент сплати. Підтвердженням про здійснення платежу може бути квитанція банку.
ОСОБА_2 отриману від позивача позику у визначений строк не повернув, у зв`язку з чим станом на 10 жовтня 2019 року у нього виникла заборгованості за порушення умов договору в розмірі 889 200,00 грн, що згідно з курсом долара США станом на 11 жовтня 2019 року (день звернення до суду з позовом) становить 36 000,00 дол. США.
Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 просив застосувати позовну давність (а. с. 31-32).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Установивши, що кошти отримані за договором позики від 27 жовтня
2012 року, ОСОБА_2 не повернув, апеляційний суд зробив правильний висновок про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі
№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.
Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_2 просив застосувати позовну давність.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо договір установлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12-ц, провадження № 14-10цс18).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня
1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 09 серпня
2023 року у справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23).
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути позику не пізніше 27 жовтня 2016 року. При цьому за умовами договору повернення позики мало здійснюватися не пізніше 30 числа кожного місяця рівними платежами, проте відповідач жодного платежу не здійснив. ОСОБА_1 до суду з цим позовом звернувся 11 жовтня 2019 року. Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі, еквівалентному 35 250,00 дол. США, яка повинна була сплачуватись рівними платежами до 11 жовтня 2016 року, що є підставою для відмови у позові в цій частині.
При цьому апеляційний суд правильно визначився щодо наявності підстав для стягнення останнього платежу, який відповідно до умов договору повинен був бути сплачений 27 жовтня 2016 року у розмірі 5 994,75 грн, що еквівалентно 750,00 дол. США, оскільки до цих вимог не підлягає застосуванню позовна давність у зв`язку з тим, що позов заявлено 11 жовтня 2019 року, тобто в межах позовної давності, а також правильно стягнув 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Одеського апеляційного суду від 29 березня
2023 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду