ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 159/248/22

1. У січні 2022 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та зобов`язання вчинити дії.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 грудня 2019 року.

3. Відповідачка, яка не є власником будинку та не є членом його сім`ї, перешкоджає йому у доступі до двох кімнат будинку, чим чинить перешкоди у гарантованому державою праві вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, набутою у порядку, визначеному законом.

4. Посилаючись на викладене, позивач просив суд зобов`язати

ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні житловим будинком

АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_2 звільнити від належних їй речей кімнати у цьому житловому будинку та передати йому другий примірник ключів від будинку.

Інформація про рух справи в суді першої інстанції

5. Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити від належних їй речей кімнати у спірному житловому будинку та передати позивачу другий примірник ключів від зазначеного будинку.

6. Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення суду першої інстанції скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

7. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 , зобов`язано ОСОБА_2 звільнити від належних їй речей кімнати у спірному будинку та передати ОСОБА_1 другий примірник ключів від цього житлового будинку. Вирішено питання розподілу судових витрат.

8. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що інтереси позивача, як власника житла, перевищують інтереси відповідачки, яка не є членом сім`ї власника та правові підстави користування чужим майном у якої припинені.

9. Також судами враховано, що відповідачка забезпечена іншим житлом.

10. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 травня 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. 05 червня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 травня 2023 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2023 року надійшли до Верховного Суду.

13. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 159/4007/20-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Вказує, що у справі № 159/4007/20-ц за її позовом встановлено, що за життя попереднього власника було укладено договір найму житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 та фактично встановлено порядок користування цим будинком, а тому до ОСОБА_1 , як нового власника, переходять права та обов`язки наймодавця.

15. Зауважує, що позивач не повідомив її про розірвання договору найму житлового приміщення.

16. Заперечує щодо отримання повідомлення позивача від 20 липня

2021 року про розірвання договору найму житлового приміщення та стверджує, що у матеріалах справи відсутні належні докази направлення їй цього повідомлення.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

17. ОСОБА_1 на підставі виданого 18 грудня 2019 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

18. ОСОБА_2 користувалася спірним будинком зі згоди

ОСОБА_3 (матері сторін), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19. ОСОБА_2 є власником квартири

АДРЕСА_2 , де і зареєстрована.

20. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 липня 2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були співвласниками квартири

АДРЕСА_2 .

21. За життя ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/2 частку вказаної квартири, а спірний житловий будинок заповіла ОСОБА_1 .

22. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

23. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

24. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

25. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

26. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

27. Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

28. У статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

29. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

30. Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

31. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

32. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

33. За змістом частини першої статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

34. Пунктом 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

36. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

37. У розглядуваній справі судами встановлено, що ОСОБА_2 спільним побутом із власником будинку ОСОБА_1 не пов`язана, її не можна вважати членом сім`ї позивача, спірне житло необхідно власнику, який є особою з інвалідністю першої групи, для проживання, натомість ОСОБА_2 забезпечена іншим житлом - квартирою у м. Ковелі, де і зареєстрована. Обов`язку забезпечувати ОСОБА_2 житлом позивач не має.

38. Оцінюючи пропорційність втручання у право ОСОБА_2 на житло та баланс між захистом права власності позивача та правом відповідачки на користування будинком, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

39. Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на те, що позивач - особа з інвалідністю першої групи, є власником спірного будинку та має право їм користуватися на власний розсуд, тоді як відповідачка є повнолітньою особою, працездатного віку, у спірному будинку не зареєстрована та має у власності інше житло, а тому за обставин цієї справи захист прав власника житла переважає інтереси ОСОБА_2 як члена сім`ї колишнього власника будинку.

40. Таким чином задоволення позову про усунення перешкод позивачу переслідує легітимну мету захисту прав власника та є пропорційним заходом.

41. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 червня 2021 року у справі

№ 159/4007/20-ц, на які посилається заявниця.

42. Доводи заявниці про те, що у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 159/4007/20-ц за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним будинком були встановлені обставини щодо укладення між нею та попереднім власником договору найму житла, який є обов`язковим для позивача, є безпідставними та спростовані змістом вказаної постанови, в якій зазначено, що належних та допустимих доказів на підтвердження укладення договору найму встановленої форми між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

43. Підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у справі

№ 159/4007/20-ц стало те, що її було виселено із спірного приміщення самоуправно в позасудовому порядку.

44. Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права.

45. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

46. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

47. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

48. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду