ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/17321/13-ц

1. Описова частина

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошової суми та штрафу.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 20 березня 2013 року між нею та ОСОБА_4 було укладено попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований в реєстрі за № 414, за умовами якого відповідач взяла на себе зобов`язання продати їй не пізніше 10 квітня 2013 року за 6 791 500 грн, що еквівалентно 850 000 доларів США, житловий будинок АДРЕСА_1 .

У зв`язку з наміром придбання зазначеного об`єкта нерухомості, вона передала відповідачу грошову суму у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, що підтверджується написаною ОСОБА_4 розпискою від 20 березня 2013 року та пунктом 6 попереднього договору.

Пунктом 7 попереднього договору встановлено, що на день укладання цього договору предмет договору знаходиться в іпотеці та на нього накладена заборона відчуження за іпотечним договором.

В пункті 8 попереднього договору сторони домовилися про те, що на день укладання договору купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 не повинен бути заставленим, перебувати у податковій заставі, іпотеці, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати комунальних платежів та інших послуг, в тому числі послуг зв`язку, адреса розташування об`єкта нерухомості не повинна бути юридичною адресою жодної юридичної особи.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за попереднім договором особа, яка порушила зобов`язання, повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі 100 % від суми зобов`язання, вказаної в пункті 12 попереднього договору, а саме: у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США.

10 квітня 2013 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін до попереднього договору, яким сторони перенесли дату укладання договору купівлі-продажу та домовилися укласти договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку не пізніше 22 квітня 2013 року за умови, що ОСОБА_4 підготує всі необхідні документи для оформлення основного договору та до того часу предмет попереднього договору не буде обтяжений.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_4 умов попереднього договору 28 квітня 2013 року вона звернулась до відповідача з письмовою вимогою, в якій просила повернути передані нею кошти у підтвердження намірів придбання зазначеного вище об`єкта нерухомості у розмірі 958 800 грн та сплати передбачений попереднім договором штраф у розмірі 958 800 грн, однак вказану вимогу відповідач також не виконала.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просиластягнути з ОСОБА_4 на свою користь грошову суму у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, та штраф у такому ж розмірі.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали від 14 серпня 2014 року про виправлення описки, позов ОСОБА_3 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, штраф у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, а всього 1 917 600 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 441 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 не виконала свої зобов`язання за попереднім договором та додатковою угодою до нього, документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , в установлений попереднім договором та додатковою угодою термін, не надала. При цьому попереднім договором передбачено, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, або не виконає умови попереднього договору, необхідні для укладення основного договору купівлі-продажу, повинна відшкодувати другій стороні збитки. Тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів, сплачених останньою на виконання умов попереднього договору, та штрафу.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 30 березня 2015 року заяву ОСОБА_3 про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання було задоволено. Видано дублікати виконавчих листів у справі № 522/17321/13-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1 917 600 грн, а також судових витрат у сумі 3 441 грн. Визнано поважною причину пропуску строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання. Поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів № 522/17321/13-ц, виданих на виконання рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2013 року у справі № 522/17321/13-ц про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 1 917 600 грн, а також судових витрат у сумі 3 441 грн.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що оригінали виконавчих листів були втрачені і ОСОБА_3 пропустила строк пред`явлення їх до виконання з поважних причин.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2013 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошової суми та штрафу відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, щоОСОБА_4 та ОСОБА_5 як подружжя є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 . В пункті 15 попереднього договору зазначено, що він вчинений за згодою чоловіка продавця - ОСОБА_5 , який дав свою згоду шляхом написання окремої заяви на продаж вказаного будинку за зазначеною ціною, та не заперечував, щоб його дружина отримала від покупця до укладання основного договору купівлі-продажу грошові кошти в сумі 958 800 грн. Таким чином суд першої інстанції не сприяв повному, всебічному з`ясуванню обставин справи, не роз`яснив позивачу про право залучення до участі у справі ОСОБА_5 як співвідповідача, не попередив позивача про наслідки не вчинення процесуальних дій, що є підставою для скасування рішення районного суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 30 березня 2015 року скасовано.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви ОСОБА_3 про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення пропущеного строку для пред`явлення їх до виконання, апеляційний суд виходив з того, що при розгляді заяви не були викликані в судове засідання сторони та їх представники, чим були порушені процесуальні права цих осіб. При цьому районний суд не встановив, коли і кому був виданий виконавчий лист за рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2013 року, та з яких причин виконавчий лист не був пред`явлений до виконання, а також не вказав, якими є поважні причини для поновлення строку пред`явлення його до виконання. Разом з тим, оскільки рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 , то апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для направлення заяви до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 14 червня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року було відхилено. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року залишено без змін. Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 вересня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що скасовуючи рішення місцевого суду про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що районним судом порушено норми процесуального закону, а саме не встановлено коло осіб, права яких можуть бути порушені, та не вирішено питання про залучення їх до участі у справі. Викладене свідчить про те, що при вирішенні спору судом першої інстанції неповно встановлено фактичні обставин справи, не визначено правовідносини, що виникли між сторонами, неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Разом з тим, у зв`язку із скасуванням ухвалених у справі судових рішень, підстави для скасування ухвали апеляційного суду від 13 липня 2016 року відсутні.

При новому розгляді справи, враховуючи вищевказані висновки суду касаційної інстанції, протокольною ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 11 липня 2019 року ОСОБА_5 залучено до участі у справі як третю особу.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 958 800 грн, штраф у розмірі 95 880 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 892,55 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується укладення попереднього договору та сплата ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 958 800 грн. Оскільки основний договір між сторонами не укладено, то передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 958 800 грн є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_3 .

Щодо вимог про сплату штрафу суд виходив з того, що санкція у вигляді неустойки спрямовується на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань, а розмір санкції в грошовому виразі має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

З огляду на те, що сплачений аванс у розмірі 958 800 грн є великою сумою, з метою уникнення безпідставного збагачення сторони за рахунок іншої, суд дійшов висновку про зменшення штрафу, передбаченого умовами укладеного між сторонами попереднього договору, до 10 % від зазначеної суми авансу.

У серпні 2019 року представник ОСОБА_4 - адвокат Павел О. Ю. подала до суду апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2019 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року до участі у справі як правонаступників позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального права.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 не заявляла вимог про визнання попереднього договору недійсним, не спростувала факт невиконання нею умов цього договору, а також факт отримання і не повернення нею позивачці 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США. Тому попередній договір та договір про внесення змін та/або доповнень до нього є дійсними та їх положення є обов`язковими до виконання сторонами договору.

Апеляційний суд врахував, що постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 01 липня 2022 року, у справі № 522/14701/15 апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено, заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовлено, оскільки ОСОБА_5 не довів, що підпис у заяві про надання згоди на укладення попереднього договору про продаж житлового будинку АДРЕСА_1 та договорі про внесення змін та/або доповнень до попереднього договору від 23 березня 2013 року, виконані не ним, а іншою особою.

В цій справі ОСОБА_4 заперечувала факт підписання нею попереднього договору від 20 березня 2013 року та договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, однак клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявляла.

При цьому апеляційний суд взяв до уваги висновки судово-почеркознавчих експертиз № 5036/032 від 16 березня 2017 року, № 5037/02 від 14 квітня 2017 року та № 5038/02 від 28 квітня 2017 року, які були проведені в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12015160500006244 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), якими підтверджено належність підписів у зазначених договорах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Також апеляційний суд вказав, що в матеріалах кримінального провадження наявні висновки Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 259п від 21 липня 2016 року та № 258п від 21 липня 2016 року, однак в цих висновках експертом не надано відповідь у категоричній формі у зв`язку із простою побудовою утворюючих досліджуваний підпис та запис елементів, недостатньою кількістю порівняльного матеріалу.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 посилався на те, що обставини укладення попереднього договору від 20 березня 2013 року та договору про внесення змін до цього договору від 10 квітня 2013 року, а також обставини передачі грошових коштів за попереднім договором, були встановлені вироком Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2017 року у справі № 520/9388/17, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були визнані невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, та виправдані за недоведеністю в їх діях складу інкримінованого злочину. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди в сумі 306 8724 грн - залишений без розгляду.

Однак апеляційний суд дійшов висновку про те, що посилання заявника на вищевказані судові рішення є передчасним, оскільки ухвала Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року була оскаржена у касаційному порядку прокурором і справа перебуває у провадженні Верховного Суду.

У червні 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Пугач Р. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 591/6423/15, від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16, від 22 травня 2018 року у справі № 662/1113/15 тощо, а також - встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.

21 липня 2023 року справа № 522/17321/13 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Пугача Р. І. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях послалися на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, попередній договір купівлі-продажу від 20 березня 2013 року, розписку ОСОБА_4 від 20 березня 2013 року про отримання грошей, договір про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, рішення державного реєстратора Фролової Р. В. № 1856565 від 22 квітня 2013 року про відмову ОСОБА_4 у задоволенні заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заяву ОСОБА_5 на продаж будинку, які є недопустимими доказами, оскільки оригінали цих документів до судів обох інстанцій не надавалися, а наявні в матеріалах справи їх копії взагалі ніяким чином і ніким не завірені.

Під час розгляду справи судами сторона відповідача постійно посилалася на те, що ОСОБА_4 не підписувала попереднього договору купівлі-продажу від 20 березня 2013 року, договору про внесення змін до цього договору від 10 квітня 2013 року, а також розписку від 20 березня 2013 року про отримання грошей, у зв`язку з чим вимагала надати оригінал цієї розписки для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Крім того, суди не дали належної оцінки висновкам судово-почеркознавчих експертиз, які були проведені в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12015160500006244 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, а також обставинам, встановленим вироком Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2017 року у справі № 520/9388/17, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були визнані невинуватими у вчиненні зазначеного злочину.

У серпні 2023 року представникОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Форманюк О. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як подружжя є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 19 грудня 2012 року приватним нотаріусом Іллічовою Н. А. зареєстровано договір іпотеки за № 11265 і № 11502, за умовами якого ОСОБА_4 передала в іпотеку товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредитБанк» житловий будинок АДРЕСА_1 для забезпечення кредитних зобов`язань ОСОБА_5 (т.1 а.с.9-11).

20 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований в реєстрі за № 414, за умовами якого відповідач взяла на себе зобов`язання продати позивачу вищевказаний житловий будинок, який знаходиться в іпотеці банку (т.1 а.с.6).

В пункті 15 зазначеного договору вказано, що цей договір вчинено за згодою чоловіка продавця - ОСОБА_5 , викладеною окремою заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. 20 березня 2013 року за реєстровим № 413.

В заяві від 20 березня 2013 року, що посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрована у реєстрі за № 413, ОСОБА_5 дав згоду своїй дружині ОСОБА_4 на укладення попереднього договору, договорів про внесення змін та/або доповнень до нього, за яким остання зобов`язується продати житловий будинок АДРЕСА_1 та в майбутньому договору купівлі-продажу вищезазначеної нерухомості.

За умовами укладеного попереднього договору ОСОБА_4 зобов`язалася продати ОСОБА_3 вказаний житловий будинок за 6 791 500 грн, що еквівалентно 850 000 доларів США, із розрахунку 7,993 грн за 1 долар США, не пізніше 10 квітня 2013 року.

У зв`язку з наміром придбання зазначеного об`єкта нерухомості, ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 грошову суму у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, що підтверджується написаною ОСОБА_4 розпискою від 20 березня 2013 року та пунктом 6 попереднього договору (т.1 а.с.7).

Пунктом 7 попереднього договору встановлено, що на день укладання цього договору предмет договору знаходиться в іпотеці та на нього накладена заборона відчуження за іпотечним договором.

В пункті 8 попереднього договору сторони домовилися про те, що на день укладання договору купівлі-продажу житловий будинок АДРЕСА_1 не повинен бути заставленим, перебувати у податковій заставі, іпотеці, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати комунальних платежів та інших послуг, в тому числі послуг зв`язку, адреса розташування об`єкта нерухомості не повинна бути юридичною адресою жодної юридичної особи.

В Пункті 12 попереднього договору зазначено, що сторони оцінюють зобов`язання, що витікають з цього договору, у сумі в розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, виходячи з офіційного обмінного курсу, встановленого Національним банком України.

Згідно з пунктом 13 попереднього договору у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язання за цим договором винна у такому порушені сторона повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі 100 % від суми цього зобов`язання, вказаної у пункті 12 цього договору.

10 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до попереднього договору, яким сторони перенесли дату укладання договору купівлі-продажу та домовилися укласти договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку не пізніше 22 квітня 2013 року за умови, що ОСОБА_4 підготує всі необхідні документи для оформлення основного договору та до того часу предмет попереднього договору не буде обтяжений (т.1 а.с.8).

Згідно з пунктом 2 договору про внесення змін до попереднього договору, інші умови попереднього договору залишаються без змін.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, сформованою 22 квітня 2013 року, спірний об`єкт нерухомості знаходився під забороною відчуження, підставою обтяження є договір іпотеки, іпотекодержатель: товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредитБанк» (т.1 а.с.9-11).

Рішенням № 1856565 від 22 квітня 2013 року державний реєстратор Фролова Р. В. відмовила ОСОБА_4 у задоволенні заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) прийнятої 22 квітня 2013 року за реєстраційним № 942464, оскільки заяву подано після державної реєстрації обтяжень (т.1 а.с.12).

28 квітня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_4 з письмовою вимогою, в якій просила повернути передані нею кошти у підтвердження намірів придбання вищезазначеного об`єкта нерухомості у розмірі 958 800 грн та сплати передбачений попереднім договором штраф у розмірі 958 800 грн, однак вказана вимога залишилася не виконана (т.1 а.с.13-14).

В цій справі ОСОБА_4 не заявляла вимог про визнання попереднього договору недійсним, не спростувала невиконання нею умов цього договору та наявності неповернутої суми грошових коштів, а також не спростувала факт отримання нею від позивачки 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США, відповідно до умов цього договору.

Таким чином, з огляду на положення статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що попередній договір та договір про внесення змін та/або доповнень до нього є дійсними, а їх положення є обов`язковими до виконання сторонами, так як факт невиконання умов вказаних договорів не спростований.

В апеляційній скарзі на рішення місцевого суду ОСОБА_4 посилалася на те, що в провадженні Одеського апеляційного суді перебуває справа № 522/14701/15, в якій вирішується питання щодо визнання недійсним попереднього договору від 20 березня 2013 року, який є основним документом для вирішення спірних відносин в цій справі.

Так, у липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договорів недійсними та відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2016 року у справі № 522/14701/15 позов ОСОБА_5 було задоволено частково. Визнано недійсним попередній договір від 20 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований у реєстрі за № 414. Визнано недійсним договір про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований у реєстрі за № 586. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 2 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено частково. Заочне рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2016 року скасовано та прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 .

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_5 задоволено частково. Постанову апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 01 липня 2022 року, у справі № 522/14701/15 апеляційну скаргу ОСОБА_3 було задоволено, заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси від 25 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовлено, оскільки ОСОБА_5 не довів, що підпис у заяві про надання згоди на укладення попереднього договору про продаж житлового будинку АДРЕСА_1 та договорі про внесення змін та/або доповнень до попереднього договору від 23 березня 2013 року, виконані не ним, а іншою особою.

В цій справі апеляційним судом досліджено копії повних висновків судово-почеркознавчих експертиз № 5036/032 від 16 березня 2017 року, № 5037/02 від 14 квітня 2017 року та № 5038/02 від 28 квітня 2017 року, які були проведені в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12015160500006244 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, з яких вбачається таке.

Згідно з висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 5036/02 від 16 березня 2017 року, складеного експертом Факторович В. Ю.:

1. Рукописний запис «Долженко» в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-3, том 1, розпочато: 11 січня 2013 року, закінчено: 28 травня 2013 року) розміщений на лицевій стороні 81 аркушу реєстру. В графі 7 «підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчинення нотаріальних дій» (реєстровий запис № 413) виконаний самим ОСОБА_5 .

2. Підпис від імені ОСОБА_5 в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-3, том 1, розпочато: 11 січня 2013 року, закінчено: 28 травня 2013 року) розміщений на лицевій стороні 81 аркушу реєстру. В графі 7 «підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчинення нотаріальних дій» (реєстровий запис № 413) виконаний самим ОСОБА_5 .

Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 5037/02 від 14 квітня 2017 року, складеного експертом Факторович В. Ю.:

1. Рукописний текст « ОСОБА_4 » у примірнику договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. К. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 586, розташований в нижній частині документу, в графі «Підписи:», на верхній лінії графлення, виконаний самою ОСОБА_4 .

2. Рукописний запис « ОСОБА_6 » у примірнику договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. К. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 586, розташований в нижній частині документу, в графі «Підписи:», на нижній лінії графлення, виконаний самою ОСОБА_3 .

3. Підпис від імені ОСОБА_4 у примірнику договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. К. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 586, розташований в нижній частині документу, в графі «Підписи:», на верхній лінії графлення, ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_4 », виконаний самою ОСОБА_4 .

4. Підпис від імені ОСОБА_3 у примірнику договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. К. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 586, розташований в нижній частині документу, в графі «Підписи:», на верхній лінії графлення, ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_6 », виконаний самою ОСОБА_3 .

5. Підпис від імені ОСОБА_4 в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-3, том 1, розпочато: 11 січня 2013 року, закінчено: 28 травня 2013 року), розміщений в графі 7 «підписи осіб (їх представників). Які звернулися за вчиненням нотаріальних дій» (реєстровий запис № 586), виконаний самою ОСОБА_4 .

6. Підпис від імені ОСОБА_3 в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-3, том 1 розпочато: 11 січня 2013 року, закінчено: 28 травня 2013 року), розміщений в графі 7 «підписи осіб (їх представників). Які звернулися за вчиненням нотаріальних дій» (реєстровий запис № 586), виконаний самою ОСОБА_3 .

За висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 5038/02 від 28 квітня 2017 року, складеного експертом Факторович В. Ю.:

1. Рукописний запис « ОСОБА_4 » у примірнику попереднього договору від 20 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 414, розташований в нижній частині зворотного боку документу, в графі «Підписи» на верхній лінії графлення, виконаний самою ОСОБА_4 .

2. Рукописний запис « ОСОБА_6 » у примірнику попереднього договору від 20 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 414, розташований в нижній частині зворотного боку документу, в графі «Підписи» на нижній лінії графлення, виконаний самою ОСОБА_3 .

3. Підпис від імені ОСОБА_4 у примірнику попереднього договору від 20 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 414, розташований в нижній частині зворотного боку документу, в графі «Підписи», на верхній лінії графлення, ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_4 », виконаний самою ОСОБА_4 .

4. Підпис від імені ОСОБА_3 у примірнику попереднього договору від 20 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та внесеного до реєстру для реєстрації нотаріальних дій за № 414, розташований в нижній частині зворотного боку документу, в графі «Підписи», на нижній лінії графлення, ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_6 », виконаний самою ОСОБА_3 .

Вказані експертні висновки надані у рамках кримінального провадження та складені судовим експертом, попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Таким чином апеляційний суд взяв до уваги як належні докази в цій справі висновки судово-почеркознавчих експертиз № 5036/032 від 16 березня 2017 року, № 5037/02 від 14 квітня 2017 року та № 5038/02 від 28 квітня 2017 року, які були проведені в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12015160500006244 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, якими підтверджено належність підписів у зазначених договорах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Також в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд зазначив, що в матеріалах вищевказаного кримінального провадження наявні висновки Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 259п від 21 липня 2016 року та № 258п від 21 липня 2016 року, однак в цих висновках експертом не надано відповідь у категоричній формі у зв`язку із простою побудовою утворюючих досліджуваний підпис та запис елементів, недостатньою кількістю порівняльного матеріалу.

Так, згідно з висновком № 259п від 21 липня 2016 року - «Підпис від імені ОСОБА_4 , а також рукописний текст « ОСОБА_4 » в попередньому договорі від 20 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , засвідчений нотаріусом Фроловою Р. В., зареєстрований за № 414 виконаний, ймовірно, не ОСОБА_4 , а іншою особою. Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим у зв`язку з простою побудовою утворюючих досліджуваний підпис та запис елементів, недостатньою кількістю порівняльного матеріалу».

Відповідно до висновку № 258п від 21 липня 2016 року - «Підпис від імені ОСОБА_4 , а також рукописний текст « ОСОБА_4 » в договорі про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , засвідчений нотаріусом Фроловою Р. В., зареєстрований за № 414 виконаний, ймовірно, не ОСОБА_4 , а іншою особою. Вирішити питання в категоричній формі не виявилось можливим у зв`язку з простою побудовою утворюючих досліджуваний підпис та запис елементів, недостатньою кількістю порівняльного матеріалу».

В цій справі ОСОБА_4 заперечувала факт підписання нею попереднього договору від 20 березня 2013 року та договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, однак клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявляла.

Крім того, апеляційний суд відхилив посилання представника ОСОБА_4 на те, що обставини укладення попереднього договору від 20 березня 2013 року та договору про внесення змін до цього договору від 10 квітня 2013 року, а також обставини передачі грошових коштів за попереднім договором, були встановлені вироком Київського районного суду міста Одеси від 08 грудня 2017 року у справі № 520/9388/17, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були визнані невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, та виправдані за недоведеністю в їх діях складу інкримінованого злочину. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про відшкодування майнової шкоди в сумі 306 8724 грн - залишений без розгляду.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що посилання заявника на вищевказані судові рішення є передчасним, оскільки ухвала Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року була оскаржена у касаційному порядку прокурором і справа перебуває у провадженні Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Пугача Р. І. не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з до частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали основний договір купівлі-продажу будинку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що грошові кошти у розмірі 958 800 грн, передані позивачем ОСОБА_4 за попереднім договором, є авансом та підлягають поверненню ОСОБА_3 , після смерті якої правонаступниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (стаття 551 ЦК України).

Виходячи із загальних положень цивільного законодавства про відповідальність та про забезпечення виконання зобов`язання, санкція у вигляді неустойки спрямовується на забезпечення виконання боржником своїх зобов`язань. Розмір санкції в грошовому виразі має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Встановивши, що аванс за попереднім договором сплачено у розмірі 958 800 грн, що є великою сумою, та з огляду на умови пункту 13 цього договору, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення штрафу до 10 % від суми сплаченого авансу, з метою уникнення безпідставного збагачення сторони позивача за рахунок відповідача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен в мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_4 заперечувала факт підписання нею попереднього договору від 20 березня 2013 року та договору про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, однак клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не заявляла та не довела обставин, які б свідчили про визнання вищевказаних договорів недійсними в установленому законом порядку.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи викладене, з огляду на положення статті 204 ЦК України суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що попередній договір та договір про внесення змін та/або доповнень до нього є дійсними, а їх положення є обов`язковими до виконання сторонами, так як факт невиконання умов вказаних договорів не спростований.

Крім того, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні послався на обставини, встановлені в постанові Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року у справі № 522/14701/15, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 01 липня 2022 року, згідно з якою у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовлено, оскільки ОСОБА_5 не довів, що підпис у заяві про надання згоди на укладення попереднього договору про продаж житлового будинку АДРЕСА_1 та договорі про внесення змін та/або доповнень до попереднього договору від 23 березня 2013 року, виконані не ним, а іншою особою.

Таким чином, оскільки наявні в матеріалах справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, попередній договір купівлі-продажу від 20 березня 2013 року, розписка ОСОБА_4 від 20 березня 2013 року про отримання грошей, договір про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, рішення державного реєстратора Фролової Р. В. № 1856565 від 22 квітня 2013 року про відмову ОСОБА_4 у задоволенні заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, заява ОСОБА_5 на продаж будинку, одержані з дотриманням встановленого законом порядку, містить інформацію щодо предмета доказування, не суперечить іншим доказам, оцінку яким було надано рішенням суду в іншій справі, що набрало законної сили, тому вони є належними та допустимими доказами.

Статтею 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (заява №61679/00 від 01 червня 2006 року).

Оскільки в цій справі сторона відповідача не заявляла клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, то апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні дав оцінку висновкам судово-почеркознавчих експертиз № 5036/032 від 16 березня 2017 року, № 5037/02 від 14 квітня 2017 року та № 5038/02 від 28 квітня 2017 року, а також № 259п від 21 липня 2016 року та № 258п від 21 липня 2016 року, які були проведені в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12015160500006244 за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, якими підтверджено належність підписів у зазначених договорах ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Тобто апеляційний суд усунув неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, з дотриманням вимог процесуального закону, оцінив вищевказані висновки судово-почеркознавчих експертиз в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, в оскаржуваному судовому рішенні навів відповідні мотиви щодо необхідності врахування висновків судово-почеркознавчих експертиз № 5036/032 від 16 березня 2017 року, № 5037/02 від 14 квітня 2017 року та № 5038/02 від 28 квітня 2017 року, а також неможливості врахування висновків експертиз № 259п від 21 липня 2016 року та № 258п від 21 липня 2016 року, тобто виконав свій процесуальний обов`язок, встановлений ЦПК України.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 591/6423/15, від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16, від 22 травня 2018 року у справі № 662/1113/15 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду