ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 554/13800/14-ц

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк, банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява ПАТ «Альфа-Банк» мотивована тим, що 05 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк», банк) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №1601/0808/98-147, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 24 000,00 доларів США, а відповідач зобов`язався повернути його і сплатити проценти за користування у розмірі, строки і на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком № 1 до нього - графіком погашення. Позичальник порушив умови кредитного договору у результаті чого станом на 31 липня 2014 року мав прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 16 148,55 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 31 липня 2014 року, становило 195 353,02 грн, за процентами - 826,90 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 31 липня 2014 року, - 10 003,21 грн. У зв`язку з систематичним порушенням боржником своїх зобов`язань зі сплати кредиту банк нарахував неустойку. Станом на 31 липня 2014 року розмір неустойки (пеня) становив 36,30 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 31 липня 2014 року, - 439,13 грн.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника 06 січня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки №1601/0808/98-147-Р-1. Відповідно до умов договору поруки поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та АТ «Альфа-Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. Згідно із зазначеними угодами (договорами) відбулося відступлення права вимоги, зокрема за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , на користь АТ «Альфа-Банк».

На виконання умов кредитного договору банк направив відповідачам вимогу про дострокове повернення кредиту, але на дату подання позовної заяви вимога не виконана.

26 вересня 2017 року банк подав заяву про збільшення позовних вимог, яку мотивував тим, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147 станом на 31 липня 2014 року складала 205 795,36 грн. Однак справа тривалий час перебуває у суді, рішення не ухвалено, позичальник та поручитель систематично не виконують умови кредитного договору, тому заборгованість станом на 31 серпня 2017 року склала 23 694,62 доларів США та 70 257,79 гривень пені, із яких: сума заборгованості за кредитом - 16 148,55 доларів США, що в еквіваленті 413 072,50 грн, сума заборгованості за процентами - 7 546,07 доларів США, що в еквіваленті - 193 025,00 грн, пеня - 2 746,64 доларів США, що в еквіваленті - 70 257,79 грн.

ПАТ «Альфа-Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147 у розмірі 23 694,62 доларів США та пеню в розмірі 70 257,79 грн.

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ним укладений кредитний договір № 1601/0808/98-147 з наступними змінами від 06 січня 2011 року. За умовами договору банк зобов`язувався видати йому кредит у розмірі 24 000 доларів США з терміном повернення до 05 серпня 2018 року. Кредит видано на споживчі цілі. На забезпечення кредиту 05 серпня 2008 року між ним як іпотекодавцем та ВАТ «Сведбанк» як іпотекодержателем укладений іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно - двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 06 січня 2011 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ним як позичальником і ОСОБА_2 як поручителем укладений договір поруки № 1601/0808/98-147-Р- 1.

Позивач зазначав, що банк не провів з ним переддоговірну роботу, як вимагає положення частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не повідомив йому інформацію, яка впливає на прийняття рішення про укладення договору, і в пункти кредитного договору була внесена низка обманних положень, що спотворюють зміст і правову природу кредитного договору та створюють істотний дисбаланс економічних наслідків правочину на користь відповідача. Позичальник уклав договір з невигідною схемою погашення заборгованості. Умови пункту 6.5 кредитного договору суперечать пункту 3.6 постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, є несправедливою умовою договору. У результаті непроведення переддоговірної роботи та маніпуляцій з додатковими платами на користь банку 05 серпня 2008 року сума кредиту, яка зазначена у пункті 1.2 договору, повинна зменшитися на 240 доларів США та дорівнювати 23 760 доларів США. Відсутня така істотна умова договору як ціна. Позивач указував, що його не було повідомлено про право на часткове скасування податку на доходи фізичних осіб, унаслідок чого він втратив відшкодування від держави у розмірі 2 301,54 доларів США у вигляді повернення частини податку на доходи фізичних осіб. Кредитний договір не містить такої суттєвої умови договору, як рахунок, призначений для виконання цього правочину обома сторонами.

Оспорюваний кредитний договір є недійсним, оскільки містить ознаки агресивної підприємницької діяльності та втягує позичальника у протиправну діяльність банку. Вважав, що під час укладення кредитного договору його введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору, визначених у ЦК України, у Законі України «Про захист прав споживачів» та у постанові Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг;

- визнати недійсним кредитний договір від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», право вимоги за яким відступлено ПАТ «Альфа-Банк», із застосуванням наслідків недійсності такого договору;

- визнати недійсним іпотечний договір від 05 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», що посвідчений 05 серпня 2008 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гурою Л. Б., зареєстрований у реєстрі за № 2083;

- визнати недійсним договір поруки від 06 січня 2011 року № 1601/0808/98-147-Р-1, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПАТ «Сведбанк».

Протокольною ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2015 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з позовом ПАТ «Альфа-Банк»

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2022 року, ухваленим у складі судді Чуванової А. М., позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147 у розмірі 23 694,62 доларів США та 70 257,79 грн, із яких: сума заборгованості за кредитом - 16 148,55 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті - 413 072,50 грн, сума заборгованості за процентами - 7 546,07 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті - 193 025,00 грн, пеня - 70 257,79 грн, що в еквіваленті у валюті кредиту - 2 746,64 доларам США.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» витрати зі сплати судового збору в сумі 10 145,32 грн, тобто до 5 072,66 грн з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції вказав, що відповідачі не спростували вимог позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та не довели належними доказами наявність підстав для застосування строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не дають підстав вважати, що дії банку при укладанні кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_1 та вимогам закону.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2022 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 листопада 2022 року залишено без змін.

Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 2 818,63 грн.

Стягнуто з ПАТ «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 12 399,35 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та відмовляючи у задоволенні позову банку, суд апеляційної інстанції встановив, що повідомлення-вимога про усунення порушень кредитного договору та дострокове повернення всієї суми кредиту надіслано на адресу боржника, яка зазначена у кредитному договорі, однак з позовом банк звернувся передчасно, до спливу тридцятиденного строку дострокового повернення коштів, встановленого договором.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що банк не дотримався передбаченого зазначеним договором та законом досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а тому у АТ «Альфа-Банк» відсутнє право вимоги дострокового погашення всієї суми кредиту з позичальника та поручителя.

Суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що під час укладення оспорюваного кредитного договору від 05 серпня 2008 року, договору іпотеки від 05 серпня 2008 року та договору поруки від 06 січня 2011 року сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договорів та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Підписавши договір, ОСОБА_1 засвідчив, що він погодився з його умовами та до 2014 року вносив кошти за договором і своєї згоди на укладення договору не відкликав.

Суд вважав, що відсутні правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення його в оману під час укладання договору, оскільки перед їх підписанням він мав можливість ознайомитися з текстами та умовами договору та власноручно їх підписав.

При цьому суд застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 305/1683/15-ц (провадження № 61-6753св18), від 26 червня 2019 року у справі № 295/4305/16-ц (провадження №61-21332св18), від 26 червня 2019 року у справі № 752/4740/16-ц (провадження № 61-43226св18).

12 липня 2023 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову банку, ухвалити в цій частині нове рішення, яким первинний позов задовольнити частково та стягнути заборгованість у розмірі 17 011,75 доларів США.

Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні зустрічного позову позивач не оскаржив, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

04 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано її матеріали із Октябрського районного суду м. Полтави, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

11 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17 (провадження № К/9901/43702/18) щодо поширення дії нормативно-правових актів на ті відносини, які виникли після набуття законом чинності, у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 2-4430/09 (провадження № 61-3812св21) щодо порядку дострокового повернення кредиту, у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18), від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц (провадження № 61-27369св18) щодо необхідності дослідження доказів та обов`язку стягнення тієї суми кредиту, яка для суду є доведеною.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні -постанови від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

Заявник уважає, що направлення вимоги про дострокове повернення кредиту відповідно до частини десятої статті 11 Закону України» Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, свідчить про дотримання кредитором вимоги цього Закону і не позбавляє суд права вирішити позов по суті заявлених вимог, за умови, що на час ухвалення рішення минув строк для виконання вимог і вона не втратила чинності.

Вважає, що позовні вимоги банку провинні бути задоволені частково у розмірі заборгованості станом на 31 липня 2014 року.

У вересні 2023 року ОСОБА_3 подав до суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №1601/0808/98-147, відповідно до якого позичальник отримав кредит у сумі 24 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5% річних на строк до 05 серпня 2018 року, на споживчі цілі, зі сплатою щомісячного платежу у розмірі 200 доларів США згідно з графіком погашення кредиту, що є додатком № 1 до кредитного договору та його невід`ємною частиною.

Пунктом 1.5. кредитного договору передбачено, що він надається на споживчі цілі.

Згідно з пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов пункту 7.1 та/або підпункту 3.5.2 пункту 3.5 цього договору та/або умов договору іпотеки, зазначеного пунктом 4.1 цього договору, та/або у випадку настання обставин, передбачених пунктом 4.4 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених пунктом 1.3 та/або пунктом 3.1 цього договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним, а позичальник зобов`язаний виконати зазначені зобов`язання в порядку, передбаченому цим пунктом договору.

При цьому сторони погодили, що вимога про виконання порушеного зобов`язання направляється банком позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з моменту її надіслання банком за адресою позичальника, зазначеною в реквізитах цього договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного тридцятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні листа з повідомленням про вручення або дата, зазначена в повідомлені, яке отримане позичальником особисто у банку (пункт 7.2. договору, 2 абз.).

Пунктом 9.6 договору передбачено, що будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній, повинні бути здійснені у письмовій формі. Такі повідомлення вважаються направленим належним чином, якщо вони доставлені адресату посильним, цінним листом, телексом чи телефаксом за адресою, вказаною у розділі 10 цього договору, або за адресою, повідомленою позичальником відповідно до підпункту 6.1.2 пункту 6.1 цього договору.

06 січня 2011 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147, яким кредитний договір викладений у новій редакції.

Пунктом 1.3 договору про внесення змін визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього договору, у випадку і у порядку, встановленому пунктом 8.4. цього договору.

06 січня 2011 року, з метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1601/0808/98-147-Р-1, згідно з пунктом 1 якого поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147 у вигляді кредиту, згідно з кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147 у розмірі 24 000,00 доларів США строком до 05 серпня 2023 року, з процентною ставкою 12,5 % річних за їх використання.

Вказаний кредитний договір, а також додаткові угоди до нього, які будуть укладені між банком та позичальником, та будуть невід`ємною частиною кредитного договору, надалі іменуються у договорі поруки, як «основне зобов`язання».

Пунктом 11 договору поруки від 06 січня 2011 року № 1601/0808/98-147-Р-1 визначено, що сторони не мають права в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов`язань за цим договором або змінити його умови. Сторони домовились, що будь-які зміни до основного зобов`язання, крім змін, наслідком яких є збільшення обсягу відповідальності поручителя за цим договором, погоджуються між позичальником та банком самостійно без повідомлення поручителя про такі зміни.

06 січня 2011 між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору, яким сторони домовилися внести зміни до абзацу першого пункту 3.1.1 кредитного договору та викласти його в такій редакції: « 3.1.1. Починаючи з 10 лютого 2011 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 242,35 доларів США у чітко встановлений цим договором термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. До настання терміну вказаного в абзаці першому цього пункту 3.1 позичальник сплачує фактично нараховані відсотки за період користування кредитом не пізніше 10 числа місяця, починаючи з місяця укладання даного договору».

05 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» укладений іпотечний договір, який посвідчений 05 серпня 2008 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 2083.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

Згідно із зазначеним договором відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 05 серпня 2008 року № 1601/0808/98-147, що був укладений між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Банк стверджував, що у зв`язку із невиконанням позичальником та поручителем взятих на себе зобов`язань станом на 31 липня 2014 року утворилась заборгованість, в зв`язку з чим 22 серпня 2014 року банк направив на адресу відповідачів вимоги про усунення порушень. Однак заборгованість за кредитним договором не була погашена.

Матеріали справи містять копію вимоги про усунення порушень зобов`язань від 22 серпня 2014 року із вимогою про сплату заборгованості за кредитним договором у розмірі 17 011,75 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становить 205 795,36 грн.

Зазначена вимога 28 серпня 2014 року надіслана на адресу боржника та поручителя, яка зазначена у кредитному договорі.

Позовну заяву до суду банк направив засобами поштового зв`язку 17 вересня 2014 року.

З наданого банком розрахунку встановлено, що станом на 31 серпня 2017 року заборгованість за кредитним договором становить 23 694,62 доларів США та 70 257,79 грн, із яких: сума заборгованості за кредитом - 16 148,55 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті - 413 072,50 грн, проценти - 7 546,07 доларів США, що в еквіваленті у національній валюті - 193 025,00 грн, пеня - 70 257,79 грн, що в еквіваленті у валюті кредиту - 2 746,64 доларів США.

26 вересня 2017 року банк збільшив позовні вимоги.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ «Сенс Банк» задоволенню не підлягає.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про захист прав споживачів)).

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІ «Про споживче кредитування» (далі - Закон про споживче кредитування), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон про захист прав споживачів застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону про споживче кредитування (стаття 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону про захист прав споживачів. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон про споживче кредитування, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон про захист прав споживачів.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (див. постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону про захист прав споживачів зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).

Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту на придбання житла не замінює визначений Законом про захист прав споживачів порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).

Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1601/0808/98-147, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 24 000,00 доларів США для споживчих цілей.

Ураховуючи, що спірний кредитний договір є споживчим, а позов про дострокове стягнення заборгованості за ним поданий 17 вересня 2014 року, банк мав виконати обов`язок щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту на придбання житла, встановлений частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, банк направив позичальнику та поручителю досудову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором 22 серпня 2014 року.

З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідачів зобов`язання з дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором є помилковими.

У свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскільки банк не дотримався обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а саме звернувся до суду з позовом до спливу тридцятиденного строку на добровільне погашення кредиту, встановленого договором, то правові підстави для дострокового стягнення із позичальника всієї суми кредиту та процентів відсутні.

Колегія суддів ураховує, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач просив суд солідарно стягнути заборгованість за кредитним договором з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Із аналізу наведених норм убачається, що законом передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Згідно з пунктом 1 договору поруки від 06 січня 2011 року, сторони встановтли строк дії поруки, до 05 серпня 2023 року.

Ураховуючи, що позивачем заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості у межах строку дії поруки, а вимоги до позичальника ОСОБА_1 є безпідставними, суд апеляційної інстанції обґрунтованого відмовив у задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_2 .

Посилання АТ «Сенс Банк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 820/601/17 (провадження № К/9901/43702/18), від 23 грудня 2021 року у справі № 2-4430/09 (провадження № 61-3812св21), від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження № 61-47244св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 723/602/17 (провадження № 61-20313св19), від 13 лютого 2019 року у справі № 753/23979/15-ц (провадження № 61-32621св18), від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц (провадження № 61-27369св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

У наведених банком постановах Верховного Суду за позовами кредиторів, у підсумку суд касаційної інстанції або ухвалював своє рішення про задоволення позову кредитора у частині доведеної суми, або повертав на новий розгляд, при цьому обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту згідно з частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» судом не аналізувався.

Водночас у справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, зважаючи на те, що кредит є споживчим, необхідним є застосування правового висновку, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, і підстав відступити від нього колегія суддів не вбачає.

Отже, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову банку, виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, правильно врахував висновки Верховного Суду щодо застосування частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду