ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 125/368/21

1. Описова частина

У березні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») на належний ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке прийняте приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 12 вересня 2016 року, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на належний ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 12 вересня 2016 року, індексний номер 31331332.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , посилалася на те, що 22 серпня 2007 року між ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК» (далі - ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК») був укладений кредитний договір № VIСWGК00001582.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_3 і ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку був переданий житловий будинок АДРЕСА_1 .

12 вересня 2016 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєла О. М. без відома ОСОБА_3 прийняла рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ КБ «Приватбанк».

На думку позивачки, таке рішення державного реєстратора є протиправним, незаконним і підлягає скасуванню, оскільки житловий будинок, який є предметом іпотеки, використовується як місце постійного проживання іпотекодавця та його родини, а тому зазначене домоволодіння підпадає під дію Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що був чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1304-VII), який встановлює заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки. Також зазначила, що спірний будинок був придбаний під час перебування її в шлюбі з ОСОБА_3 та частково за кредитні кошти. Вказувала на те, що на час переходу права власності не було оцінки предмета іпотеки, а також банк не надіслав ОСОБА_3 вимоги про усунення порушень умов договору.

У зв`язку з цим просила позов задовольнити.

Барський районний суд Вінницької області рішенням від 16 серпня 2023 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на належний ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке прийняте приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 12 вересня 2016 року. Скасував запис про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на належний ОСОБА_3 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вчинений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Бєлою О. М. 12 вересня 2016 року, індексний номер: 31331332. В задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Бєлої О. М. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки реєстрація права власності на житловий будинок є позасудовим способом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1304-VII, а тому на предмет іпотеки не могло бути звернено стягнення без згоди власника. Також суд виходив з того, що банк не надав усіх необхідних документів для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, зокрема письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень. Відмовляючи в частині позовних вимог до приватного нотаріуса суд першої інстанції виходив з того, що він не є належним відповідачем.

Вінницький апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишив без задоволення. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2023 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2023 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 16 серпня 2023 року в задоволеній частині вимог позову та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 листопада 2023 року і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити; в іншій частині рішення суду не оскаржено.

Підставою відкриття касаційного оскарження судового рішення вказувала те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 та постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 161/14101/15, від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки в спірних правовідносинах таким способом є віндикаційний позов про витребування спірного майна від AT КБ «ПриватБанк». Також скарга містить доводи про те що суди не дослідили доказів, які підтверджують отримання ОСОБА_3 вимоги про усунення порушень.

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубань О. О. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив відмовити в її задоволенні, оскільки оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

19 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 22 серпня 2007 року між ОСОБА_3 і ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений кредитний договір № VIСWGК00001582, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 30 000,00 дол. США, що станом на 22 серпня 2007 року було еквівалентно 165 000,00 грн.

Цього ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_3 і ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку був переданий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто житловий будинок придбавався лише частково за кошти отримані в кредит у банку. Крім кредитних коштів у сумі 165 000,00 грн, що було еквівалентно 30 000,00 дол. США, ОСОБА_3 сплатив особисті кошти в сумі 28 142,00 грн.

12 вересня 2016 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Бєла О. М. звернула стягнення на вказане майно в позасудовому порядку шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «Приватбанк» на житловий будинок на підставі договору іпотеки від 22 серпня 2007 року.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 04 серпня 2017 року серії НОМЕР_1 , виданим Барським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області.

Згідно зі спадковою справою № 235/2017 єдиним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є його неповнолітній син ОСОБА_2 , 2008 року народження, який прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 квітня 2018 року за реєстром № 475.

У ОСОБА_1 та у її покійного чоловіка ОСОБА_3 не було у власності іншого, окрім іпотечного, нерухомого житлового майна, і житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 92,83 кв. м, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 липня 2018 року № 129630060 та від 03 березня 2021 року № 246849394.

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 отримала копію ухвали Барського районного суду Вінницької області від 30 листопада 2020 року про відкриття провадження у справі № 125/428/20 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про виселення, та копію позовної заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК», до якої були додані додатки, зокрема Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких позивачка вперше дізналася про рішення нотаріуса щодо звернення стягнення на майно шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок за АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 37 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З унесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) стаття 37 Закону № 898-IV передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 898-IV (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації (далі - Порядок № 1127), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

У цій справі суди встановили, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження отримання ОСОБА_3 вимоги банку про погашення кредитної заборгованості та його обізнаність про намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки немає повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення. Крім того, в матеріалах справи немає доказів того, що на день прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 мав заборгованість перед банком.

Встановивши, що в матеріалах справи немає доказів отримання ОСОБА_3 письмової вимоги та документа, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя, суди дійшли правильного висновку, що це було перешкодою для здійснення нотаріусом реєстраційних дій.

Відповідно до Закону № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року та був чинним на час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1).

Зазначений Закон встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на таке відчуження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22)).

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верхового Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).

За обставинами цієї справи загальна площа спірного будинку становить 92,83 кв. м, він використовується як місце постійного проживання позивачки та її сина (іншого суди не встановили) та є предметом іпотеки на забезпечення виконання кредитного договору від 22 серпня 2007 року, укладеного в іноземній валюті, а тому на спірний будинок не могло бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із забороною, встановленою Законом № 1304-VII.

Встановивши факт неотримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень та намір здійснити перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, а також дію заборони на звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлену Законом № 1304-VII, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Водночас безпідставними є доводи касаційної скарги щодо обрання неналежного способу захисту, оскільки порушення права позивачів відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, і на час вирішення справи майно не було відчужене іншій особі, а тому задоволення вимог про визнання незаконним та скасування відповідного рішення нотаріуса призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) в якій, розглядаючи питання ефективного способу захисту у подібних правовідносинах (віндикація або скасування державної реєстрації права), колегія суддів підтримала раніше висловлену позицію у справі № 914/2350/18 (914/608/20), та залишила без змін постанову апеляційного суду про задоволення вимог про скасування державного реєстрації права власності, тобто погодилася з належністю обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду