ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/4590/21

1. Описова частина

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2015 року ОСОБА_2 отримала від нього грошові кошти у розмірі 250 000 грн на ремонт квартири АДРЕСА_1 , в якій сторони раніше проживали разом, про що того дня нею написано розписку. У розписці ОСОБА_2 вказано також, що вона зобов`язалась повернути ці кошти на його першу вимогу. 08 грудня 2020 року на адресу відповідача ним була направлена вимога про повернення коштів, однак ця вимога була залишена без відповіді та реагування.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути зі ОСОБА_2 на свою користь суму боргу у розмірі 250 000 грн, а також передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 87 000 грн та три проценти річних у розмірі 14 199 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 250 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 87 000 грн та 3% річних у розмірі 14 199 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення міського суду мотивовано тим, що спірна розписка засвідчує факт передачі коштів ОСОБА_1 та отримання їх ОСОБА_2 у борг, доказів на спростування чого відповідачем не надано. ОСОБА_2 на першу вимогу позивача такі кошти не були повернуті, розписка знаходиться у нього, що свідчить про те, що борг не погашено.

Оскільки з часу пред`явлення вимоги відповідач своїх зобов`язань не виконує, то з неї необхідно стягнути суми, передбачені положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року заяву представника позивача - ОСОБА_3 , задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2023 року та додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2023 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, вказавши, що розписка підтверджує факт отримання коштів ОСОБА_2 у борг, а доказів на спростування цього не надано.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що після пред`явлення вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виконала своїх зобов`язань, тому є підстави для стягнення з неї інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Апеляційний суд відхилив всі доводи апеляційної скарги відповідача, які не були нею підтверджені.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав правову оцінку всім доказам у справі, зокрема, вона подавала разом із заявою про перегляд заочного рішення дві розписки, текст яких відрізняється, а суд не дослідив їх.

Суд першої інстанції розглянув заяву про перегляд заочного рішення без належного її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Суди не витребували докази за її клопотаннями, які могли б підтвердити, що вона не писала розписки, а також не отримувала гроші від позивача.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

24 січня 2024 року до Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , який поданий його представником - адвокатом Кадочніковим А. О., на касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2023 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, в якому заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені у статті 183 ЦПК України.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Ураховуючи наведене, а також те, що до відзиву ОСОБА_1 не долучено документів про надіслання (надання) його копії та копії долучених до нього доказів іншим учасникам справи, поданий відзив підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

18 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 липня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування відчужив ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

09 листопада 2015 року ОСОБА_2 написано розписку про те, що ОСОБА_1 вніс значну суму на ремонт квартири АДРЕСА_1 , а саме дав у позику їй і передав особисто у руки 250 000 грн. ОСОБА_2 зобов`язалася повернути кошти на першу вимогу ОСОБА_1 . Вказала, що з її слів записано вірно (том 1, а. с. 7).

08 грудня 2020 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення коштів за її зареєстрованим місцем проживанням: АДРЕСА_1 , однак 10 січня 2021 року конверт повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 756/7489/15-ц, від 04 квітня 2018 року у справі № 752/22220/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 755/19197/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також ОСОБА_2 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суди не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики. Це підтверджується наданою позивачем розпискою, яка містить усі необхідні умови, що вказують на правовідносини позики, умови яких ОСОБА_2 не виконала, тому суди правильно задовольнили позовні вимоги про стягнення боргу та платежів, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України: інфляційні втрати та три проценти річних.

Посилання заявника на те, що суди не витребували докази за її клопотаннями, які могли б підтвердити, що вона не писала розписки, а також не отримувала гроші від позивача, є безпідставними та ця обставина була досліджена судом апеляційної інстанції, який вказав, що доводи скаржника про те, що надана позивачем розписка була написана не нею, а позивачем, що підтверджують матеріали кримінальних проваджень № 42016020110000158, № 12018020010004602 та № 12021025010000547, клопотання про витребування яких заявлялось у суді першої інстанції, однак фактично судом вони не були витребувані, є необґрунтованими, оскільки вказуючи на такі обставини вона зазначала неправдиві відомості, адже лише матеріали кримінального провадження № 42016020110000158 за заявою ОСОБА_2 були витребувані судом, що відображено у самому тексті оскаржуваного заочного рішення та вбачається з інших матеріалів справи. Натомість, клопотання про витребування матеріалів кримінальних проваджень № 12018020010004602 та № 12021025010000547 відповідачем у суді першої інстанції не заявлялися, а тому з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства вони не могли бути вирішені судом. При цьому, які конкретно докази з матеріалів названих кримінальних проваджень підтверджують те, що надана позивачем розписка була написана не нею, а позивачем, нею не зазначено.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги факт ухилення ОСОБА_2 від проведення судової почеркознавчої експертизи через несплату нею коштів на рахунок експертної установи, хоча саме на неї, як на сторону, яка заявила клопотання про проведення експертизи, був покладений обов`язок по оплаті витрат за її проведення.

Доводів щодо незаконності додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2023 року, а також у частині стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, касаційна скарга не містить.

Отже, наведені у касаційній скарзі доводи, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,