ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 689/1703/20

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А., Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності.

В обґрунтування позову вказувала, що 31 травня 2007 року вона уклала із Закритим акціонерним товариством Комерційний банк (далі - ЗАТ КБ) «ПриватБанк» договір іпотеки № 0705/206/В/01 на забезпечення належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором про видачу траншу № 7-5/206В від 31 травня 2007 року. За умовами вказаного договору іпотеки позивач передала в іпотеку банку належне їй нерухоме майно, а саме комплекс, розташований на

АДРЕСА_1 загальною площею 1136,7 кв.м, який складається з будівлі клубу площею 1 050,4 кв.м, диспетчерської площею 86,3 кв.м, площадки для автомобілів, оглядової ями з під навісом та огорожі.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2011 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № 0705/206В від 31 травня 2007 року у розмірі 270 398,73 євро, 155 612,02 грн штрафу та

46 326,76 грн пені.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2011 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 липня 2011 року скасовано в частині стягнення 155 612,06 грн штрафу і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Ямолинецького районного суду Хмельницької області від 22 серпня 2019 року відкрито провадження у справі № 689/1534/19 за позовом

АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності на земельну ділянку.

Позивач вказувала, що під час розгляду справи № 689/1534/19 вона дізналася, що

4 листопада 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу було ОСОБА_4 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 32227356) від 4 листопада 2016 року і здійснено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки - комплекс нежитлової нерухомості, розташований на АДРЕСА_1 - за АТ КБ «ПриватБанк».

Зазначала, рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 32227356) від 4 листопада 2016 року є незаконним та підлягає скасуванню; також, на думку позивача, підлягає скасуванню запис про право власності № 17285568 від 31 жовтня 2016 року, внесений державним реєстратором Завалієвим А. А.

Підставою для скасування вказаного рішення державного реєстратора позивач зазначає його незаконність, оскільки таке рішення прийнято за відсутності у реєстраційній справі:

- висновку про оцінку майна, право власності на яке зареєстровано за банком, що є порушенням норм статті 37 Закону України «Про іпотеку»;

- копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем такого повідомлення.

Зазначає, що надана банком копія повідомлення № 1146 від 28 вересня 2016 року не містить відомостей про його направлення.

Крім того, вказане повідомлення не містить її підпису, тому приватний нотаріус Завалієв А. А. не мав повноважень на прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за АТ КБ «ПриватБанк» і зобов`язаний був відмовити у вчиненні такої реєстраційної дії.

За таких обставин просила:

- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. № 32227356 від 4 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на комплекс, розташований на АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк»;

- скасувати запис про право власності АТ КБ «ПриватБанк» на комплекс, розташований на вулиці Пушкіна, 36/6 в смт Ярмолиці Ярмолинецького районного суду Хмельницької області № 17285568 від 31 жовтня 2016 року, внесений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А.;

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня

2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. № 32227356 від 4 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на комплекс, розташований на АДРЕСА_1 , за АТ КБ «ПриватБанк». Скасовано запис про право власності АТ КБ «ПриватБанк» на комплекс, розташований на вулиці Пушкіна, 36/6 в смт Ярмолиці Ярмолинецького районного суду Хмельницької області, № 17285568 від 31 жовтня 2016 року, внесений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у матеріалах реєстраційної справи відомостей про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності та інформації про вартість майна унеможливлює прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня 2021 року в частині вирішення питання про розподіл судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 681,60 грн у відшкодування судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А., суд апеляційної інстанції зазначив, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем за вимогою про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

У листопаді 2021 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Малєєва О. М.подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 7 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку судів попередніх інстанцій про незаконність рішення про державну реєстрацію права власності, оскільки в матеріалах справи міститься копія повідомлення про заборгованість за кредитним договором від 23 вересня 2016 року, направлена позивачу, та докази отримання останньою цього повідомлення 29 вересня 2016 року (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення).

Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про необхідність надання державному реєстратору висновку про оцінку майна, яке переходить у власність іпотекодержателя, оскільки на час прийняття оспорюваного рішення пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127) не передбачав проведення такої оцінки та подання відповідного висновку державному реєстратору.

Заявник вказує про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій наслідків спливу позовної давності та неврахування висновків про застосування статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/13119/17, від 18 травня 2021 року у справі № 922/4571/14, від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/9452/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/687/20, від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц (провадження № 61-6927св18) , у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/13119/17, від 18 травня 2021 року у справі № 922/4571/14, від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/9452/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/687/20, від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц (провадження № 61-6927св18), у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 31 травня 2007 року

ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № 0705/206В/03, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у сумі 300 000 євро.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 31 травня 2007 року ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та

ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 0705/206/В/01, за яким позивач передала в іпотеку банку комплекс, розташований на

АДРЕСА_1 загальною площею 1 136,7 кв.м, що складається з будівлі клубу площею 1 050,4 кв.м, диспетчерської площею 86,3 кв.м, площадки для автомобілів, оглядової ями з піднавісом та огорожі.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 72326404 суди встановили, що право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за АТ КБ «ПриватБанк». Підставою внесення запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А.

від 4 листопада 2016 року з індексним номером 32227356; підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки № 0705/206/В/01 від 31 травня 2007 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом

(стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції Закону, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня

2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» у вказаній редакції Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до пункту 61 Порядку № 1127, який набрав чинності на момент прийняття оспорюваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати

Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а

(провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) та від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22).

У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди встановили, що в матеріалах справи відсутні докази направлення АТ КБ «ПриватБанк» письмової вимоги про усунення порушень ОСОБА_1 та вручення повідомлення-вимоги боржнику, що було перешкодою до вчинення державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним і узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у вказаних постановах.

у справі № 179/642/17 (провадження № 61-11282св20) дійшли висновку про неналежне повідомлення боржника про наявність відповідної вимоги.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилкове незастосування судами попередніх інстанцій наслідків спливу позовної давності, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що про рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності позивач дізналася в 2019 році під час розгляду Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області справи про припинення права власності на земельну ділянку, в якій позивача залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Суди попередніх інстанцій врахували, що з часу набуття права власності позивач знала про реєстрацію цього права на зазначений комплекс за нею і жодних повідомлень про перехід права власності вона не отримувала. Посилання заявника про отримання позивачем повідомлення про невиконання умов договору іпотеки 29 вересня 2016 року не впливають на початок перебігу позовної давності за вимогою про скасування рішення державного реєстратора, оскільки, по-перше, на вказану дату оспорюване рішення ще не було прийнято державним реєстратором; по-друге обставини отримання вказаного повідомлення суди попередніх обставин вважали недоведеними.

Враховуючи викладене висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статей 256, 257, 261, 267 ЦК України не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17 (провадження № 12-119гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі № 910/13119/17, від 18 травня 2021 року у справі № 922/4571/14, від 23 лютого 2021 року у справі № 910/5349/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 910/9452/17, від 13 жовтня 2021 року у справі № 914/687/20, від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц (провадження № 61-6927св18), у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, тому доводи касаційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про необов`язковість подання державному реєстратору звіту про вартість майна, яке набувається у власність іпотекодержателя на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна.

Щодо способу захисту права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

(частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

У наведеній категорії справ щодо оскарження рішень (записів) про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), Велика Палата має сталу практику в частині належного (ефективного) способу захисту прав іпотекодавця саме у спосіб оскарження таких рішень. Зокрема, саме такий спосіб захисту прав іпотекодавця застосований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 4 вересня

2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20 листопада

2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц та багатьох інших.

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/2589/19 викладено висновок про те, що з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а отже, відсутня необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить - не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

У постанові Верховного Суду від 6 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23) зазначено, що згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Такий висновок також викладено у постановах Верховного Суду від 23 червня

2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 3 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61-12287св20) та від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17-ц (провадження № 61-5047св20), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У справі, яка переглядається, позивач заявила вимоги про:

- скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. № 32227356 від 4 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на комплекс, розташований на АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк»;

- скасування запису про право власності АТ КБ «ПриватБанк» на комплекс, розташований на вулиці Пушкіна, 36/6 в смт Ярмолиці Ярмолинецького районного суду Хмельницької області № 17285568 від 31 жовтня 2016 року, внесений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А.

Отже позивач, серед іншого, пред`явила у цій справі вимогу про скасування запису про право власності, яка не відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та просила в цій частині захистити право неефективним способом.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення вимоги про скасування запису про право власності АТ КБ «ПриватБанк» на комплекс, розташований на АДРЕСА_1 № 17285568 від 31 жовтня 2016 року, внесений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А., оскільки у зв`язку набранням чинності Законом України від 5 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права не передбачено.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки щодо ефективності способу захисту права іпотекодавця шляхом звернення вимогою про скасування рішення державного реєстратора щодо здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 6 липня 2023 року у справі № 462/4050/19-ц (провадження № 61-4818св23), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частині першій статті 412 ЦПК України вказано, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи зазначене, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування запису про право власності підлягають скасуванню на підставі статті 412 ЦПК України з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А. № 32227356 від 4 листопада 2016 року про державну реєстрацію права власності на комплекс, розташований на АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк», оскільки така вимога відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, і захист порушеного права у такий спосіб є ефективним.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про скасування рішення державного реєстратора, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Завалієва А. А.; ОСОБА_1 , якій відмовлено у позові у вказаній частині, постанову апеляційного суду в цій частині не оскаржувала, тому колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова в цій частині не підлягає касаційному перегляду.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду