ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 01 травня 2023 року й Житомирського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022065480000082, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 01 травня 2023 року звільнив ОСОБА_6 на підставі ч. 4 ст. 309 КК від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 цього Кодексу у зв`язку з добровільним зверненням до лікувального закладу та проходженням курсу лікування від наркоманії та закрив кримінальне провадження щодо нього.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 у тому, що він 20 квітня 2022 року у вечірній час, перебуваючи у невстановленому органом досудового розслідування місці на території м. Бердичева Житомирської області взяв і таким чином незаконно придбав виявлену у двох зіп-пакунках особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - 4-ММС (4 - метилметкатинон) масою 1,31155 г та умисно зберігав її у кишені куртки без мети збуту до моменту вилучення працівниками поліції 22 квітня 2022 року в період з 22:05 до 22:30 у ході проведення огляду місця події біля будинку АДРЕСА_2 .
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 30 серпня 2023 року залишив ухвалу місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На переконання сторони обвинувачення, суд, звільняючи ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК, не врахував положення ст. 12 Закону України від 15 лютого 1995 року № 62/95-ВР «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (далі - Закон № 62/95-ВР) і не з`ясував того, чи був встановлений ОСОБА_6 діагноз «наркоманія» лікарсько-консультативною комісією за результатами медичного обстеження.
Як стверджує прокурор, апеляційний суд не зважив на вказані порушення, допущені місцевим судом, та належним чином не розглянув доводів сторони обвинувачення, викладених в апеляційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що цю скаргу необхідно задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 413 КПК передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, окрім іншого, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Доводи прокурора про неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а саме звільнення ОСОБА_6 на підставі ч. 4 ст. 309 КК від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 КК, колегія суддів вважає слушними, зважаючи на таке.
Положеннями ч. 4 ст. 309 КК визначено, що особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Тобто приписи вказаної правової норми дають можливість судам застосовувати її за наявності таких умов: 1) добровільне звернення до лікувального закладу особи, яка хворіє на наркоманію; 2) особою розпочато лікування від наркоманії.
Водночас для правильного застосування судом цієї норми права необхідно керуватися й положеннями Закону № 62/95-ВР, які містять дефініції таких понять:
добровільне лікування - лікування від наркоманії, яке здійснюється за згодою хворого або його законного представника;
наркоманія - психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною;
особа, хвора на наркоманію, - особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до цього Закону, встановлено діагноз «наркоманія»;
медичне обстеження - обстеження особи в стаціонарних умовах з метою встановлення діагнозу «наркоманія».
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що сторона захисту звернулася до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, на підставі ч. 4 ст. 309 цього Кодексу, до якого долучила довідку КНП «Обласний медичний спеціалізований центр Житомирської обласної ради від 21 квітня 2023 року № 1800 та виписку-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого від 19 травня 2022 року № 1272, відповідно до яких ОСОБА_6 у період з 10 до 19 травня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний медичний спеціалізований центр Житомирської обласної ради», діагноз: «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів, синдром залежності» відноситься до поняття «наркоманія».
Прокурор заперечив стосовно закриття кримінального провадження та заявив клопотання про виклик лікаря-нарколога вказаного медичного центру для з`ясування того, чи проходив ОСОБА_6 медичне обстеження в зазначеній установі, за результатами якого можливо було б установити, чи дійсно він хворів на наркоманію.
Місцевий суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора, дослідив надані стороною захисту документи та встановив, що ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК, добровільно звернувся до лікувального закладу з метою лікування від психічних і поведінкових розладів унаслідок вживання психостимуляторів, синдрому залежності, тобто наркоманії, пройшов курс лікування.
З урахуванням наведеного вище суд першої інстанції на підставі ч. 4 ст. 309 КК звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 309 цього Кодексу.
Прокурор не погодився з рішенням місцевого суду та подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої доводи обґрунтовував тим, що наданими стороною захисту документами не підтверджено проходження ОСОБА_6 медичного обстеження, яке проводить комісія лікарів і за результатом якого в нього було б встановлено психічний розлад, зумовлений залежністю від психотропної речовини внаслідок зловживання цією речовиною.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора та погодився з висновком місцевого суду.
Зокрема, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що надані стороною захисту документи підтверджують проходження ОСОБА_6 курсу лікування в режимі стаціонару з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання психостимуляторів, синдром залежності», що фактично свідчить про встановлення ОСОБА_6 діагнозу «наркоманія», відхилив посилання прокурора на відсутність доказів проходження ОСОБА_6 відповідного обстеження (виключно комісійного) та зазначив, що це в такому випадку не є обов`язковим.
Однак Верховний Суд вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій помилковими з огляду на наведене нижче.
Згідно з приписами ст. 12 Закону № 62/95-ВР діагноз «наркоманія» встановлюється лікарсько-консультаційною комісією. Аналогічна норма є і в п. 7 Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами, затвердженого на виконання ст.13 Закону № 62/95-ВР спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства внутрішніх справ України № 158/417 від 16 червня 1998 року.
Відповідно до висновку про застосування норми права, а саме ч. 4 ст. 309 КК, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 листопада 2021 року в справі № 357/11205/19, для правильного застосування положень ч. 4 ст. 309 КК (щодо встановлення наявності передбачених у цій нормі умов для звільнення від кримінальної відповідальності) суду належить визначити, зокрема, і те, чи за результатами медичного обстеження, проведеного відповідно до Закону № 62/95-ВР, обвинуваченій особі було встановлено діагноз «наркоманія».
Отже, суди належним чином не з`ясували, чи встановлювався ОСОБА_6 діагноз «наркоманія» за результатами проходження медичного обстеження відповідно до наведеного вище Закону й Порядку проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про необхідність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 4 ст. 309 КК, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, а тому касаційну скаргу прокурора необхідно задовольнити, ухвали судів - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Під час нового розгляду місцевому суду необхідно врахувати викладене, провести розгляд відповідно до вимог КПК, з`ясувати обставини, які впливають на правильність вирішення питання про можливе застосування положень ч. 4 ст. 309 КК, і постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.
Керуючись статтями433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд