ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/13202/23

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування 5 млн грн моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року в справі № 686/13784/21 про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 300 грн на відшкодування моральної шкоди.

21 вересня 2023 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

11 січня 2024 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2023 року залишено без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивач не зазначив, у чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі Міністерства юстиції України при виконанні рішення суду в справі № 686/13784/21 посадовими і службовими особами відповідача, та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу. Справа не містить доказів на підтвердження заявленого позивачем розміру моральної шкоди.

26 січня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 вересня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19.

26 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив держави Україна в особі Міністерства юстиції України, в якому представник Міністерства юстиції України просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують вчинення відповідачем протиправних дій щодо позивача, моральної шкоди, спричиненої такими діями, і причинного зв`язку між протиправними діями та заявленою шкодою.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

12 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 686/13202/23 та витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

08 квітня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 грудня 2011 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 2270/14181/11 зобов`язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі - УДМС України в Хмельницькій області) невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки.

У березні 2020 року в зв`язку з тривалим невиконанням цього судового рішення ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі УДМС України в Хмельницькій області про стягнення 11 млрд грн на відшкодування моральної шкоди.

05 жовтня 2020 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановами Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та Верховного Суду від 20 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю управління.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 30 млрд грн на відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням у період з 05 по 07 червня 2021 року постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року в справі № 2270/14181/11.

09 вересня 2021 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в справі № 686/13784/21 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 млрд грн, завданої невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11 в період з 05 по 07 червня 2021 року.

02 листопада 2021 року постановою Хмельницького апеляційного суду, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року, вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 300,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення набрало законної сили, однак моральну шкоди позивачу не відшкодовано.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом положень статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді.

Аналогічний за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц.

З урахуванням наведеного, в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді орган, діями якого завдано шкоду.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з невиконанням судового рішення в справі № 686/13784/21 йому завдана моральна шкода.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

За частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року позов задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 300 грн на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи те, що згідно із судовим рішенням грошові кошти підлягають стягненню з Державного бюджету України, то відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» виконання такого судового рішення покладається на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами),які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).

Для забезпечення безспірного списання коштів з державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку в казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до пункту 39 Порядку в разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.

Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.

Згідно з пунктом 35 Порядку Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 Порядку стягувані подають документи, зазначені у пункті 6 Порядку, до органу казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.

Орган казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (пункт 36 Порядку).

Згідно з пунктами 37, 38 Порядку орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача.

Після закінчення такого строку орган казначейства надсилає протягом п`яти робочих днів до казначейства зазначені документи (відомості).

Підставою відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 стало недоведення останнім завдання йому моральної шкоди.

Законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у завданні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Відповідно до практики Верховного Суду в подібних правовідносинах з ОСОБА_1 сформульовано висновок про те, що останній реалізував у провадженні № 686/8422/20 право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення. Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (постанови Верховного Суду від 13 листопада 2023 року в справі № 686/13017/22, від 18 серпня 2023 року в справі № 686/10621/22, від 13 липня 2023 року в справі № 686/13391/22, від 22 листопада 2022 року в справі № 686/28957/21-ц, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 05 березня 2024 року в справі № 686/23937/23).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Посилання заявника як на підставу касаційного оскарження на застосування судами норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, не заслуговують на увагу, оскільки обставини у справі, яка переглядається, та обставини у справах, на які посилається заявник, не є подібними.

Посилання заявника на висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (позов про захист прав споживача та стягнення банківського вкладу), від 16 червня 2022 року в справі № 569/20510/19 (позов про захист прав споживачів), від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (позов про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу),від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а (позов до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії), є необґрунтованим, оскільки наведені для порівняння справи не стосуються відшкодування моральної шкоди, завданої державними органами, тобто в цих справах обставини не є подібними до обставин справи, про перегляд якої подано касаційну скаргу.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду