ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/13354/22-ц

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України, у якому просила суд: скасувати наказ Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 04 травня 2022 року № 71 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України з 07 травня 2022 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 травня 2022 року по день ухвалення судом рішення у справі та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Скасовано наказ Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України від 04 травня 2022 року № 71 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України з 07 травня 2022 року.

Стягнуто з Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 травня 2022 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 578 015, 10 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткової постанови, у якій просив стягнути на користь позивача з відповідача 120 603,02 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Заява мотивована тим, що він надав ОСОБА_1 професійну правничу допомогу, у рамках якої нею було фактично сплачено 5 000,00 грн та згідно умов договору має бути сплачено ще 20 % від суми коштів, отриманих на виконання судового рішення, що дорівнює 115 603,02 грн. Відтак, з відповідача на користь позивача у зв`язку із ухваленням рішення на її користь підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 120 603,02 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року частково задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Зудінова О. О. про ухвалення додаткової постанови.

Стягнуто з Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що суду надано належні та допустимі докази на підтвердження факту надання ОСОБА_1 правничої допомоги починаючи з моменту подання до суду позову у червні 2022 року й до ухвалення апеляційним судом 02 листопада 2023 року постанови, та докази оплати нею авансу у розмірі 5 000,00 грн за надану їй правничу допомогу. Про стягнення цих витрат представник ОСОБА_1 зробив відповідну заяву, яка міститься у позовній заяві, а докази понесення витрат подані у п`ятиденний строк з дня ухвалення апеляційним судом судового рішення.

Апеляційний суд при прийнятті постанови від 02 листопада 2023 року не вирішив питання про розподіл судових витрат. Взявши до уваги критерії реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, з урахуванням заперечень представника відповідача на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 30 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення про стягнення з відповідача на її користь витрат на правничу допомогу в розмірі 120 603,02 грн.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд в оскаржуваній постанові не зазначив, якими саме доводами відповідач заперечує реальність та розумність витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, та які докази він надав на підтвердження цих доводів.

Зі змісту оскаржуваної додаткової постанови апеляційного суду вбачається, що висновок суду про нереальність судових витрат на правничу допомогу не ґрунтується на встановлених обставинах справи та досліджених доказах.

У грудні 2023 року Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткової постанови.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 20 липня 2021 року в справі № 922/2604/20, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Апеляційний суд неправильно застосував статтю 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», не врахував складність справи, обсяг наданих послуг. Адвокат Зудінов О. О. приймав участь не у всіх засіданнях суду першої інстанції, що свідчить про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради України та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

28 лютого 2024 року справа № 757/13354/22-ц надійшла до Верховного Суду.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У позовній заяві та в апеляційній скарзі представник позивача просив вирішити питання про розподіл судових витрат, у тому числі, витрат на правничу допомогу. Також в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначав, що докази на підтвердження розміру витрат, які позивач сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення апеляційним судом рішення у справі.

02 листопада 2023 року Київський апеляційний суд розглянув справу.

06 листопада 2023 року представник позивача звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, до якої надав докази на підтвердження розміру витрат, які ОСОБА_1 сплатила та має сплатити в подальшому, зокрема копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 05/22 ОЛВ від 18 травня 2022 року, рахунок № 20-05 від 20 травня 2022 року, рахунок № 03-11 від 03 листопада 2023 року, копію меморіального ордеру від 20 травня 2022 року на суму 5 000,00 грн.

Встановивши, що заява про розподіл судових витрат та докази їх понесення подані позивачем з дотриманням вимог статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат на правничу допомогу визначений судом з урахуванням складності цієї справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, заперечень відповідача, а також з дотриманням критерію розумності розміру понесених стороною витрат й доводи касаційних скарг цього не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги Управління адміністративними будинками Управління справами Апарату Верховної Ради та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду