ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 420/25785/23

25 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо порядку проходження військової служби у Збройних Силах України, порушення Положення №1153/2008 та невнесення змін до наказів по особовій діяльності, стосовно ОСОБА_1 , в частині заміни «солдат» на «лейтенант» та невиплати грошового забезпечення у повному обсязі з 01 березня 2022 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до наказів по особовій діяльності стосовно ОСОБА_1 , до пункту 1.4 Наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_5 ) №26 від 01 березня 2022 року в частині «Солдата ОСОБА_1 - стрільцем 2 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 » на «лейтенанта ОСОБА_1 (НОМЕР_3) стрільцем 2 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 » та інших наказів по особовому складу щодо заміни «солдат» на «лейтенант» відповідно до Положення №1153/2008;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення, стосовно ОСОБА_1 , починаючи з 01 березня 2022 року, з урахуванням окладу за званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно ОСОБА_1 , зараховувати час з 01 березня 2023 року до строку вислуги у військовому званні лейтенант;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до особової справи, стосовно ОСОБА_1 щодо проходження військової служби відповідно до порядку та за формою, встановленими Міністерством оборони України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згодом, у зв`язку з встановленням після відкриття провадження у справі, що позову заяву подано без додержання вимог статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року її залишено без руху, а позивачеві надано п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.

Оскаржуваною у цій справі ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року, яку залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 січня 2024 року, позивачеві відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення до суду, а подану ним позовну заяву залишено без розгляду.

Суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що основною позовною вимогою є дії відповідача щодо призову позивача у званні «солдат» замість «лейтенант», що мало місце 01 березня 2022 року. Саме із цієї дати позивач мав бути обізнаний про порушення прав, однак із цією позовною заявою за захистом своїх прав він звернувся більше ніж через рік - лише 25 вересня 2023 року, тобто поза межами передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку. Решта вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення, є похідними, а отже вони не впливають на початок відліку строку для звернення до суду. Суд указав, що не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними тому залишив позов ОСОБА_1 без розгляду, керуючись частинами третьою, четвертою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України.

Суд апеляційної інстанції повною мірою погодився з такими висновками, констатувавши, що, ні позовна заява, ні заяви до суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду, ні апеляційна скарга не містять відомостей про обставини, які б не залежали від позивача та які б об`єктивно заважали йому реалізувати своє право на судовий захист шляхом звернення до суду із цим позовом у визначений законом строк.

Апеляційний суд, крім іншого, зауважив, що згідно з наявними у справі матеріалами, з 01 березня 2022 року ОСОБА_1 проходив військову службу в м. Одесі (де не велись активні бойові дії, де не проходила лінія фронту, де позивач мав доступ до інформаційних ресурсів та засобів зв`язку, як поштового так і електронного), звертався до суду у жовтні 2022 року із позовною заявою до територіального пенсійного органу, та вчиняв дії, спрямовані на отримання від Міністерства оборони України інформації щодо порядків проходження військової служби, ведення діловодства, обрахунку грошового забезпечення, діючи при цьому, як особисто, так і через свого представника за довіреністю, оформленою нотаріально 29 квітня 2022 року. Проте, до суду першої інстанції із позовом в цій справі, ОСОБА_1 звернувся лише 25 вересня 2023 року, тобто порушення строку є наслідком саме його пасивної поведінки. Із цих міркувань апеляційний суд відхилив посилання позивача на норми міжнародного права та внутрішнього законодавства, висновки судів різних рівнів та інстанцій, зокрема, міжнародних судових установ, оскільки цим не спростовується тривале необґрунтоване зволікання позивача за відсутності обставин, які б дійсно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що суди обох попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 122 КАС України, не повно встановили обставини у справі, залишили поза увагою, що позивач є учасником бойових дій та дійшли помилкових висновків про неповажність причин пропуску звернення до суду, що мало наслідком позбавлення позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права доступу до суду.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у цій справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито провадження за поданою позивачем касаційною скаргою та витребувано з Одеського окружного адміністративного суду справу №420/25785/23.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до розгляду.

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними

Згідно із частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, Верховний Суд констатує, що встановлені законом строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

У справі, яка переглядається, порушення прав, з метою захисту яких подано позов зумовлено тим, що позивачеві під час призову, за його словами, неправильно визначено порядок проходження військової служби, а саме, попри те, що він є офіцером запасу, його призвано як солдата, що мало наслідком неправильне нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення та строку вислуги не як військовослужбовця у званні лейтенанта.

Юридичною підставою виникнення цих спірних правовідносин є наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01 березня 2022 року №26 (по стройовій частині), відповідно до якого позивача призвано по загальній мобілізації та зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 , призначено на посаду та всі види забезпечення саме як солдата.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо визначення порядку проходження служби, зобов`язати відповідача внести зміни до згаданого наказу від 01 березня 2022 року №26 у цій частині, здійснити перерахунок його грошового забезпечення, зараховувати час з 01 березня 2023 року до строку вислуги у військовому званні лейтенант, а також внести зміни до особової справи ОСОБА_1 щодо проходження військової служби.

Досліджуючи питання коли позивач дізнався про порушення своїх прав, суди встановили, що 22 квітня 2022 року замість тимчасового посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 , позивач отримав військовий квиток НОМЕР_2 , у якому зазначено про його звання «солдат» із посиланням на наказ від 01 березня 2022 року. 16 травня 2022 року позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про поновлення його порушених прав, відповідь на яку отримав 30 травня 2022 року.

Отже, із цього часу позивач безумовно був обізнаний про ті обставини, що у подальшому стали підставою для ініціювання цього судового розгляду, зокрема, щодо порядку проходження ним військової служби за призовом, визначені йому посаду, звання тощо.

Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 25 вересня 2023 року, тобто більше ніж за рік від часу, коли дізнався про обставини, які розцінює як порушення його прав.

Колегія суддів вважає цілком слушним висновок суду апеляційної інстанції про те, що ні позовна заява, ні заяви до суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду не містять відомостей про обставини непереборної сили, які не залежали від його волі та унеможливлювали своєчасне звернення до суду чи інших об`єктивних перешкод для цього.

У цьому контексті суди попередніх інстанцій дослідили також характер і умови служби позивача та встановили, що він проходив військову службу в місті Одесі в роті охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 , а з 15 травня 2022 року - на посаді провідного бухгалтера командування ІНФОРМАЦІЯ_5 . Крім цього, суди попередніх інстанцій врахували обставини звернення позивача до суду в іншій справі у жовтні 2022 року та реалізацію ним прав сторони як особисто, так і шляхом залучення представника.

Отже, у цій справі позивач не довів і суди не встановили існування чинників та умов які не залежали від волі позивача та реально перешкоджали йому реалізувати право на судовий захист у визначений процесуальним законом строк.

Натомість, установлені судами обставини дають підстави для висновку, що пропуск строку звернення до суду є наслідком нічим не виправданого зволікання та пасивної поведінки самого позивача, який одні і ті самі обставини спочатку не сприймав як порушення його прав, однак більше ніж за рік після їх виникнення змінив свою думку і вирішив звернутися до суду.

У постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

За відсутності будь-яких переконливих та логічних з погляду стороннього спостерігача підкріплених доказами пояснень щодо пасивної поведінки ОСОБА_1 протягом досить тривалого часу від дня коли він дізнався про порушення його прав, Верховний Суд не має підстав вважати поведінку позивача у контексті його мотивів про поновлення процесуальних строків раціональною, послідовною та добросовісною, а стверджувані ним перешкоди в реалізації його прав - дійсними, реальними та доведеними.

Колегія суддів критично оцінює наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини у справі, залишили поза увагою, що позивач є учасником бойових дій та дійшли помилкових висновків про неповажність причин пропуску звернення до суду, що мало наслідком позбавлення позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду, оскільки скаржник, оперуючи загальними поняттями та правовими позиціями, не конкретизував яким саме обставинам, що мають значення для правильного вирішення питання, суди не надали оцінки, у чому полягає помилковість висновків про неповажність порушення строку подання позовної заяви та чим насправді зумовлено незвернення до суду протягом майже півторарічного періоду. Водночас, на думку колегії суддів, зміст оспорюваних судових рішень свідчить про те, що суди належно дослідили питання поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду та доведеності цих обставин.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись наведеними правовими нормами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Посилання скаржника на численну практику національних судів та міжнародних судових установ, рішення Конституційного Суду України, положення Конституції та законів України, міжнародних нормативно-правових актів колегія суддів у світлі обставин цієї справи оцінює критично, оскільки ключове значення при вирішенні питання поважності причин пропуску звернення до суду має насамперед добросовісна і послідовна поведінка позивача за наявності об`єктивних чинників, що перешкоджали реалізації права на звернення до суду у визначений процесуальним законом строк. Попри це, наведені скаржником мотиви самі собою жодним чином не виправдовують пасивної поведінки позивача, безпідставності його тривалого зволікання зі зверненням до суду із цим позовом за відсутності будь-яких реальних перешкод для цього.

Скаржник не навів аргументів, які б переконливо вказували на те, що він протягом більше ніж року з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав, дійсно не міг звернутися до суду, а зробив це одразу, отримавши таку змогу. З урахуванням такого надміру тривалого строку зазначені обставини мають бути дійсно вагомими і доведеними, проте під час судового розгляду їх існування не підтвердилося.

Крім цього, апеляційний суд обґрунтовано відхилив посилання скаржника на низку рішень Конституційного Суду України щодо подання позовів, які стосуються вимог пов`язаних з виплатами сум заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки можливість розгляду і задоволення заявлених у межах цього спору вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача залежить від розгляду і вирішення судом вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо порядку проходження позивачем військової служби та зобов`язання відповідача внести зміни до наказу від 01 березня 2022 року №26.

Зважаючи на те, що наведені у касаційній скарзі доводи не виправдовують пасивної поведінки позивача при виконанні процесуальних обов`язків щодо дотримання встановленого законом строку та не свідчить про поважність причин його пропуску, Верховний Суд констатує, що висновок суду першої інстанції, підтриманий апеляційним судом, про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд