ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 638/12597/21

У серпні 2021 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа – державний реєстратор Комунального підприємства «РегістрСервіс» Первомайської міської ради Харківської області (далі – державний реєстратор) Дунаєва О. В., про скасування державної реєстрації права власності.

Позов мотивований тим, що Інспекція з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради за заявою ОСОБА_2 від 04 серпня

2020 року № б/н щодо проведення обстеження на АДРЕСА_1 у зв`язку з наданням у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 та наданням в оренду земельної ділянки № 2, 11 серпня 2020 року здійснила виїзд на місцевість.

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 серпня 2020 року право власності на житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 172 кв. м, житловою площею 117 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, за вказаною адресою на підставі довідки від 08 жовтня 2019 року № 2019/Н-21, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Калина» (далі – ТОВ «ЮК «Калина»), і свідоцтв про право на спадщину від

20 травня 1972 року № 7-797 та 24 березня 2015 року № 1-1312, виданих державним реєстратором Дунаєвою О. В. 03 жовтня 2019 року, зареєстроване за ОСОБА_2 (1/2) і ОСОБА_1 (1/2).

Інформації щодо отримання дозвільних документів на житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 172 кв. м, житловою площею 117 кв. м з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 на проведення будівельних робіт (реконструкцію) або відомостей щодо введення в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у Департаменті немає.

Харківська міська рада просила скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 172 кв. м, житловою площею 117 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, на

АДРЕСА_1 , зареєстрованого за ОСОБА_2 (1/2) та ОСОБА_1 (1/2), з одночасним припиненням речових прав (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 603949563101, запис про право власності

№ 33597131, індексний номер рішення 49085230).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту, з огляду на повноваження Харківської міської ради, в особі якої подано позов, зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які позивач вважав порушеними, є неналежним.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

23 серпня 2023 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2023 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що пред?явленя позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що його здійснила, відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, частини четвертої статті 376 ЦК України. Визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, у подальшому надає органу архітектурно-будівельного контролю можливість вжити заходів, наслідком яких є винесення припису та набуття права на звернення до суду про знесення самовільно збудованого майна.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/2260/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 725/5630/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 160/9902/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19, від 18 листопада 2020 року у справі

№ 154/883/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 14 грудня 2022 року у справі

№ 569/15729/18, від 15 грудня 2021 року у справі № 641/6902/19, від 24 травня 2022 року у справі № 203/2577/19, від 17 лютого 2021 року у справі

№ 918/158/20, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19,від 05 лютого 2019 року у справі

№ 821/1157/16, від 05 лютого 2019 року у справі № 2а-10138/12/2670, від

04 лютого 2019 року у справі № 807/242/14, постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 року у справі № 21-425а14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

13 листопада 2023 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від

08 лютого 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 липня 2023 року – без змін.

Відзив мотивований тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у цій справі позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, з огляду на статтю 376 ЦК України та частину першу статті 19 ЦПК України, які надають позивачу правову можливість ефективно захистити порушені права, саме з приводу здійснення самочинного будівництва, є законними та обґрунтованими.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду м. Харкова.

30 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

На підставі рішень Харківської міської ради від 27 листопада 2019 року

№ 1838/19 та від 22 квітня 2020 року № 2097/20 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), площею 0,1000 га (ділянка АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, і площею 0,0428 га (ділянка АДРЕСА_3 з подальшою орендою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Інспекція з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на підставі заяви ОСОБА_2 від 04 серпня 2020 року № б/н щодо проведення обстеження на АДРЕСА_1 у зв`язку з наданням у власність земельної ділянки № НОМЕР_1 та надання в оренду земельної ділянки № 2, 11 серпня 2020 року здійснила виїзд на місцевість, про що 18 вересня 2020 року складено акт

№ 1453-1/20.

Під час обстеження земельної ділянки встановлено, що площа земельної ділянки становить 0,1000 га (ділянка № 1) відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 червня 2020 року

№ НВ-6313217232020, площа земельної ділянки становить 0,0428 га (ділянка

№ НОМЕР_2 ) відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05 червня 2020 року № НВ-6313217302020; земельні ділянки № 1 і № 2 огороджені; на земельній ділянці № 1 розташований житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами; на земельній ділянці № 2 знаходиться надвірна споруда.

Згідно з актом Департамент територіального контролю Харківської міської ради вивчає питання правомірності реєстрації державним реєстратором

ОСОБА_4 права власності на житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі довідки від 08 жовтня 2019 року № 2019/Н-21, виданої ТОВ «ЮК «Калина», та свідоцтв про право на спадщину.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 11 серпня 2020 року № 219847469 житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 172 кв. м, житловою площею 117 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, на

АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності:

ОСОБА_1 – 1/2 частини на підставі довідки від 08 жовтня 2019 року

№ 2019/Н-21, виданої ТОВ «ЮК «Калина», та свідоцтва про право на спадщину від 20 травня 1972 року № 7-797, державний реєстратор ОСОБА_4 , рішення від 03 жовтня 2019 року;

ОСОБА_2 – 1/2 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24 березня 2015 року № 1-1312, державний реєстратор Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори Верещака Г. Л., рішення від 24 березня 2015 року.

Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року № 1-1312 відомо, що станом на 24 березня 2015 року загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 становила – 136,9 кв. м, житлова – 90,4 кв.

У довідці від 08 жовтня 2019 року № 2019/Н-21, виданій ТОВ «ЮК «Калина», зазначено, що загальна площа житлового будинку літ. «А-1» на АДРЕСА_1 змінилась з 136,9 кв. м до 172,0 кв. м, житлова – з 90,4 кв. м. до 117,0 кв. м за рахунок влаштування житлової мансарди літ. «Ам».

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що оскаржуване рішення державного реєстратора прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки об`єкт нерухомого майна побудовано (реконструйовано) без дозвільних документів, а тому такий об`єкт є об`єктом самочинного будівництва, реєстрація майна проведена без будь-яких правових підстав, і така державна реєстрація порушує встановлений порядок проведення будівельних робіт.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від

22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам

(див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від

05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

У пунктах 111–113 постанови Великої Палати Верховного Суду від

15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) зроблено такий висновок «якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа — власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Встановивши, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Ураховуючи наведене, суди першої і апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованого висновку, що обраний Харківською міською радою спосіб захисту є неналежним. В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогою про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду у справах, зазначених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення позивачем норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від

08 лютого 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 19 липня 2023 року – без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду