ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 591/5429/18

1. Описова частина

У вересні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Сумська міська рада, державний реєстратор Стецьківської сільської ради Білолюбська І. В., приватний нотаріус Нагорна Н. В., про усунення перешкод у здійсненні права власності та користування нерухомим майном шляхом знесення самочинного будівництва, скасування декларації та визнання недійсними договорів дарування.

Позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мотивована тим, що вони є власниками квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 . Будинок літ. «А-ІІ», у якому розташована належна позивачам нерухомість, є пам`яткою архітектури.

Відповідно до плану будівельного кварталу від 08 жовтня 1980 року та плану земельної ділянки від 07 вересня 2010 року будинковолодіння на АДРЕСА_5 складалося із житлових будинків літ. «А-ІІ», «Б-ІІ», «В-І», «В-ІІ», «Г-1», «Д-II» та сараїв літ. «Е» і «З».

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були власниками декількох квартир та нежитлових приміщень у будинках літ. «В-І», «В-ІІ», «Г-1» на АДРЕСА_5 .

Протягом 2008-2017 років ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , самовільно захопивши частину подвір`я на АДРЕСА_5 (130 кв. м), здійснили самочинне будівництво - добудову до належних їм приміщень, в результаті якого замість будівель літ. «В-ІІ», «Г-1», «Е» та «З», утворилася будівля, позначена в інвентарній справі на будинковолодіння на АДРЕСА_5 під літ. «К-2».

Внаслідок здійснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самочинного будівництва забудовано значну частину подвір`я та пожежний в`їзд на територію подвір`я на АДРЕСА_5 . Площа забудови збільшилася з 580 кв. м до 2 000 кв. м.

06 січня 2017 року державним реєстратором Білолюбською І. В. на підставі декларації про готовність об`єкта від 24 квітня 2017 року за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. «А-ІІ» на АДРЕСА_6 , загальною площею 2 162,1 кв. м.

За договорами дарування від 17 листопада 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували зазначену будівлю ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 .

Невідповідність здійсненого відповідачами самочинного будівництва вимогам державних будівельних норм підтверджується висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 31 липня 2018 року № 1028, згідно з яким новозбудовані (реконструйовані) будівлі, що збудовані на місці та/або в результаті реконструкції будівель, що позначені на плані 07 вересня 2010 року земельної ділянки на АДРЕСА_5 літ. «В-І», «В-ІІ», «Г-І», «Д-ІІ», «Е», «З» не відповідають вимогам статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також вимогам будівельних, санітарних та протипожежних норм, які наведені в пунктах 3.11, 3.14, 8.56 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».

Здійснене відповідачами самочинне будівництво порушує права позивачів, оскільки: внаслідок забудови частини подвір`я на АДРЕСА_5 неможливо буде заїхати на територію подвір`я пожежним автомобілям в разі виникнення надзвичайних ситуацій; позивачі позбавлені можливості використання земельної ділянки, бо вона незаконно забудована відповідачами; руйнується житловий будинок, який є пам`яткою архітектури і в якому знаходяться належні позивачам квартири.

Реєстрація права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за відповідачами здійснена всупереч вимогам закону, а отже, не може бути підставою набуття останніми права власності на будинок літ. «А-2» на АДРЕСА_6.

Крім того, у декларації про початок будівельних робіт відповідачі зазначили, що не потребують отримання земельної ділянки у користування у зв`язку з тим, що реконструкція здійснюється без змін геометричних розмірів. Проте у зв`язку з тим, що протягом 2007-2017 років відповідачами здійснювалось самочинне будівництво, загальна площа збільшена з 580 кв. м до 2 000 кв. м, що свідчить про те, що реєстрація права власності на самочинно збудовану будівлю за відповідачами відбулась у зв`язку з внесенням ними до офіційних документів неправдивих відомостей.

Також рішення про державну реєстрацію права власності на самочинно збудовану будівлю за відповідачами прийнято державним реєстратором до реєстрації ними декларації про готовність об`єкта до експлуатації 06 січня 2017 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили:

- усунути перешкоди у здійсненні ними права власності на належні їм квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_7 та права користування земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на АДРЕСА_5 , а саме добудов та прибудов до будівель, позначених на плані земельної ділянки станом на 07 вересня 2010 року, що знаходиться в інвентарній справі, літ. «В-І», «В-ІІ», «Г-І», «Е» та «З»;

- скасувати декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 27 квітня 2017 року СМ № 143171171833;

- визнати недійсними договори дарування від 17 листопада 2017 року: 12/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. «А-ІІ» на АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_6 ; 11/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. «А-ІІ» на АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_7 ; 10/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. «А-ІІ» на АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_6 ; 67/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями літ. «А-ІІ» на АДРЕСА_6 на користь ОСОБА_9 .

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 10 грудня 2019 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради (далі - Управління ДАБК Сумської міської ради) та як співвідповідачів в частині позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними: ОСОБА_6 , в особі законного представника ОСОБА_4 ; ОСОБА_7 , в особі законного представника ОСОБА_4 ; ОСОБА_6 , в особі законного представника ОСОБА_4 ; ОСОБА_9 .

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 22 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 27 червня 2006 року № 322 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_6 , а саме реконструкцію житлового будинку з добудовою другого поверху.

У зв`язку із затвердженням акта державною приймальною комісією про прийняття в експлуатацію здійсненого ОСОБА_4 будівництва, останнє не можна вважати самочинним.

Оскільки вказане рішення виконавчого комітету міської ради є чинним, підстав для скасування декларації про готовність до експлуатації об`єктів немає, то позов про знесення самочинного будівництва задоволенню не підлягає.

З урахуванням змісту статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та положень статей 16, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивачами за вимогами про знесення самочинного будівництва можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Враховуючи, що позовні вимоги про визнання договорів недійсними є похідними від інших заявлених вимог, які судом не задоволено, суд дійшов висновку, що вказані вимоги також не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд також зазначив, що за вимогами про знесення самочинного будівництва та скасування декларації про готовність до експлуатації об`єктів відповідачем повинна виступати Державна архітектурно-будівельна інспекція України, до повноважень якої віднесено вирішення цих питань, а тому не давав правової оцінки обґрунтованості позову та представленим позивачами доказам, оскільки така оцінка може бути надана судом під час розгляду справи з усіма належними відповідачами. Зауважив, що відмова у позові з вказаних підстав не позбавляє позивача права звернутися до суду з аналогічним позовом, пред`явивши його до всіх належних відповідачів.

Крім того, заявлені до відповідачів, як власників спірних будівель, вимоги про знесення самочинно збудованих об`єктів є передчасними, оскільки існує порядок знесення самочинно збудованих об`єктів, який згідно з повідомленням Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області не дотримано.

Саме на Державну архітектурно-будівельну інспекцію України покладено обов`язок звертатися до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів, тому ОСОБА_1 є неналежним позивачем за вимогою про знесення самочинно збудованих спірних будівель і обраний ним спосіб захисту є неналежним способом захисту, оскільки заявлений без дотримання встановленого законом порядку.

Постановою Верховного Суду від 13 липня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цюпка О. В. задоволено частково, постанову Сумського апеляційного суду від 25 травня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, про те, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом впливу на забудовника, є загальним, зробленим без з`ясування необхідних для його застосування обставин та дослідження доказів.

За загальним правилом у справах про знесення самочинного будівництва позивач зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення його прав як власника квартир у житловому будинку, співвласника будинку, власника (співвласника) чи користувача земельної ділянки таким самочинним будівництвом.

Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника.

У цій справі суд першої інстанції не зробив належних висновків про порушення прав позивачів внаслідок здійснення спірного самочинного будівництва, а апеляційний суд помилково виходив з того, що необхідності надання правової оцінки обґрунтованості позову та представленим позивачами доказам немає. Отже, суд апеляційної інстанції по суті не досліджував доказів, які стосуються предмета спору.

Також, відмовляючи у задоволенні позову з мотивів того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи можливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проєкту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, для забезпечення прав позивачів та чи погоджується особа, яка здійснила будівництво, з такою перебудовою.

Водночас Верховний Суд зауважив, що у випадку неможливості перебудови об`єкта самочинного будівництва та позасудового врегулювання спору шляхом надання особою, яка здійснила будівництво, згоди на здійснення відповідної перебудови, відмова у позові з підстав того, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, є недопустимою.

Вказані обставини не були предметом дослідження як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, встановлення можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва, позиції відповідачів у справі з цього питання мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Отже, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи буде належним способом захисту порушеного права позивачів знесення належного відповідачам нерухомого майна, чи є технічна можливість виконати перебудову нерухомого майна відповідно до будівельних норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами.

Суди попередніх інстанцій також мотивували рішення про відмову у позові про знесення самочинного будівництва тим, що у зв`язку із затвердженням акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію здійсненого ОСОБА_4 будівництва, останнє не можна вважати самочинним.

З таким висновком Верховний Суд не погодився, посилаючись на те, що державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не виключає можливість знесення такого об`єкта нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд також зазначив, що за вимогами про знесення самочинного будівництва та скасування декларації про готовність до експлуатації об`єктів позивачем повинна виступати Державна архітектурно-будівельна інспекція України, до повноважень якої віднесено вирішення цих питань, у зв`язку з чим суд не давав правової оцінки обґрунтованості позову та представленим позивачем доказам, оскільки така оцінка, на думку суду, може бути надана судом під час розгляду справи з усіма належними сторонами.

З таким висновком Верховний Суд не погодився, оскільки спір у цій справі виник між сторонами у справі, його вирішення стосується прав та обов`язків саме відповідачів, а не Державної архітектурно-будівельна інспекція України, яка бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Постановою Сумського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 22 лютого 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що реконструкція будівлі за адресою: АДРЕСА_8 ), проведена відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без відповідних дозвільних документів та на земельній ділянці комунальної власності, яка їм не виділялася, а тому вважається самочинним будівництвом. При цьому, проведена відповідачами державна реєстрація новоствореного нерухомого майна не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Разом з тим, апеляційний суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 27 квітня 2017 року СМ №143171171833, оскільки реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків,. Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 01 жовтня 2019 року № 826/9967/18, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17, від 09 червня 2021 року у справі № 826/2123/18, від 18 червня 2021 року у справі № 420/3572/19.

Оскільки право спільності часткової власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_6 було зареєстровано за відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з урахуванням самочинно проведеної реконструкції цього нерухомого майна, то ефективним способом захисту за вказаних обставин є пред`явлення позову про знесення самочинного будівництва або про зобов`язання провести відповідну перебудову. Подібні правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 490/437/20.

Лише у випадку доведеності порушення самочинним будівництвом прав позивача, знесення самочинного будівництва можливо оцінювати на предмет можливості його застосування як крайнього заходу впливу на забудовника.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 , на якій розміщені спірні будівлі, перебуває в комунальній власності та належить до земель житлової та громадської забудови. Тобто, право вимоги знесення проведеного відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самочинного будівництва, в результаті якого ними самовільно забудована земельна ділянка, належить власнику земельної ділянки - Сумській міській раді.

Проведеним експертним будівельно-технічним дослідженням від 31 липня 2018 року, встановлено, що причинами виявлених пошкоджень житлового будинку під літ. «А-ІІ» є фізичний знос самої будівлі, а також проведена реконструкція у квартирах АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 внаслідок динамічних та механічних впливів, які могли виникнути під час проведення будівельних робіт в зазначених квартирах, розташованих у будинку літ. «Б-ІІ», а також недостатнє водовідведення талих та дощових вод з прилеглої до будинку території.

Тобто експертом не було встановлено безпосереднього причинного-наслідкового зв`язку між виявленими пошкодженнями житлового будинку під літ. «А-ІІ», в якому розміщені належні позивачам квартири, та самочинно проведеними відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 добудовами та перебудовами до будівель, які позначені під літ. «В-І», «В-ІІ», «Г-І», «Е» та «З».

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Проте до суду не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що самочинно забудована відповідачами земельна ділянка є прибудинковою територією будинку під літ. «А-2» на АДРЕСА_5 . Землевпорядна документація на земельну ділянку на якій розміщених зазначений будинок не розроблялася.

У представника позивача - адвоката Сергієнка О. Ю. в судовому засіданні з`ясовувалася думка щодо необхідності призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи для з`ясування питання порушення прав позивачів, як власників квартир, проведеною відповідачами перебудовою та добудовою належного їм нерухомого майна за вказаною адресою та можливі шляхи усунення цих недоліків, зокрема можливості проведення перебудови об`єкта самочинного будівництва. Однак проведення такої експертизи він вважав недоцільним.

За таких обставин, оскільки позивачами не доведено порушення їх прав як власників квартир у житловому будинку під літ. «А-2», проведеним відповідачами самочинним будівництвом, виходячи з диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд вважав, що відсутні правові підстави для задоволення їх вимог в частині знесення об`єктів самочинного будівництва. Вимоги про визнання договорів дарування недійсними є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

06 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кондратенко Ю. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 22 лютого 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15 (провадження № 14-341цс18), постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17 (провадження № 61-3382св19), від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (адміністративне провадження № К/9901/5732/19), а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду міста Суми.

12 червня 2023 року справа № 591/5429/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Ю. М. мотивована тим, що апеляційний суд не виконав вказівок, що містяться в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року в цій справі, а також не звернув увагу на те, що здійснене відповідачами будівництво є самочинним, оскільки здійснене на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, без належного дозволу, з порушенням будівельних норм і правил.

Крім того, всупереч висновків Верховного Суду в цій справі апеляційний суд не надав належної оцінки важливим доводам позивача про те, що здійснене відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самочинне будівництво порушує його права як власника квартир у будинку на АДРЕСА_5 та землекористувача за цією адресою.

Доданим до позовної заяви висновком експерта підтверджено, що внаслідок порушення будівельних норм при здійснені самочинного будівництва почала руйнуватися будівля в якій, знаходяться належні позивачу квартири, і внаслідок забудови пожежного заїзду створена небезпека для його життя та він позбавлений можливості на безпечну експлуатацію належного йому майна. Також позивач позбавлений можливості користуватися забудованою частиною земельної ділянки подвір`я житлового будинку, в якому розташована його квартира.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до плану будівельного кварталу від 08 жовтня 1980 року № 330 на земельній ділянці на АДРЕСА_5 розташовані житлові будинки, які позначені на плані під літ. «А-ІІ», «Б-ІІ», «В-І», «В-ІІ», «Г-1»,«Д-II» (т.1 а.с.17).

09 липня 2002 року між ТОВ «Гражданпроектреставрація» м. Суми та ОСОБА_4 було укладено договір № 183 на розробку проєктної (дослідницької) документації на будівлю по АДРЕСА_5 (т.1 а.с.184-185).

За договором купівлі-продажу квартири від 18 травня 2002 року ОСОБА_4 набула в приватну власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_11 (т.2 а.с.87).

За договором купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2002 року ОСОБА_4 набула право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_12 (т.2 а.с.81).

Згідно з витягом з додатка до рішення виконавчого комітету Сумської міської ради від 19 листопада 2002 року № 697 «Про надання дозволу на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт об`єктів» замовнику ОСОБА_4 дозволено реконструкцію об`єктів будівництва з добудовою другого поверху під житлову квартиру (номер не зазначено) на АДРЕСА_13 (т.2 а.с.68).

За договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 28 березня 2003 року підприємець ОСОБА_5 набув у власність нежитлове приміщення АДРЕСА_5 , загальною площею 42,7 кв. м (т.2 а.с.75).

За договором купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2003 року у власність ОСОБА_4 перейшла трикімнатна квартира АДРЕСА_14 (т.2 а.с.85).

23 липня 2004 року Інспекцією ДАБК Сумської міської ради ОСОБА_4 видано дозвіл № НОМЕР_1 на виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку на АДРЕСА_5 (т.1 а.с.186).

За договором купівлі-продажу квартири від 17 квітня 2006 року у власність ОСОБА_4 перейшла однокімнатна квартира АДРЕСА_15 (т.2 а.с. 79).

27 червня 2006 року Інспекцією ДАБК Сумської міської ради зареєстровано акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_6 , а саме реконструкція житлового будинку з добудовою другого поверху. В акті зазначено про його затвердження рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 27 червня 2006 року № 322 (т.1 а.с.187-190).

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 27 червня 2006 року № 322 «Про затвердження актів державних приймальних комісій» затверджено акти державних технічних та приймальних комісій згідно з додатком, оформлено право власності з видачею свідоцтва про право власності на об`єкти будівництва згідно з додатком, за винятком пунктів 2, 3, 4 (т.1 а.с.191).

З додатка до вказаного рішення виконавчого комітету випливає, що у пункті 4 переліку об`єктів, які прийняті в експлуатацію та на які складено акти державних технічних та приймальних комісій, йдеться про реконструкцію житлового будинку з добудовою другого поверху на АДРЕСА_6 , замовник - ОСОБА_4 (т.4 а.с.40-41).

За договором купівлі-продажу квартири від 14 липня 2006 року у власність ОСОБА_5 перейшла однокімнатна квартира АДРЕСА_16 , загальною площею 27,5 кв. м (т.2 а.с.82).

За договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 листопада 2006 року підприємець ОСОБА_4 набула у власність нежитлове приміщення загальною площею 42,6 кв. м на АДРЕСА_5 (т.2 а.с. 77).

За договорами купівлі-продажу квартир від 13 жовтня 2008 року ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_17 , які розташовані на другому поверсі (т.1 а.с.11,12).

Згідно з повідомленням прокуратури Зарічного району міста Суми від 21 грудня 2009 року за зверненням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_1 . прокуратурою проведена перевірка ведення будівництва за адресою: АДРЕСА_5 , якою встановлено, що в ході проведення реконструкції будинку за вказаною адресою без дозволу на виконання будівельних робіт (що є порушенням вимог статті 29 Закону України «Про планування та забудову територій») замовник-забудовник ОСОБА_12 в порушення статті 125 ЗК України самовільно зайняв земельну ділянку для розміщення добудови до житлового будинку АДРЕСА_5 (т.1 а.с.23).

За результатами перевірки до інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Сумській області прокуратурою району внесений припис про усунення порушень вимог земельного законодавства шляхом вжиття заходів, спрямованих на перевірку в межах компетенції діяльності ОСОБА_12 при використанні землі для проведення добудови та притягнення його до встановленої законодавством відповідальності (т.1 а.с.24).

Крім того, проведено перевірку додержання вимог містобудівного законодавства за зазначеною адресою в діяльності ОСОБА_4 встановлено, що згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 24 квітня 2006 року ОСОБА_4 як замовником реконструйовано житловий будинок загальною площею 1 587,7 кв. м. Водночас право власності на цей об`єкт в КП «Сумське міське БТІ» зареєстровано не було.

Інспектором Інспекції ДАБК у Сумській області встановлено, що площа житлового будинку самовільно збільшена забудовником з 1 587,7 кв. м до 2 001,4 кв. м, дозвільних документів щодо проведених будівельних робіт у 2007-2009 роках замовник для перевірки не надав.

З інформації Держземінспекції у Сумській області ОСОБА_4 самовільно зайняла під час проведення реконструкції будинку АДРЕСА_5 земельну ділянку площею 130,6 кв. м.

Згідно з листом прокуратури Зарічного району міста Суми у грудні 2009 року прокуратурою в інтересах держави в особі Сумської міської ради та Інспекції ДАБК у Сумській області було подано до суду позов до ОСОБА_4 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення самочинно збудованих будівель (т.1 а.с.23).

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 28 вересня 2011 року у справі № 2-77/11 позовну заяву прокурора Зарічного району міста Суми Сумської області в інтересах держави в особі Сумської міської ради та Інспекції ДАБК у Сумській області залишено без розгляду. Підставою для залишення позову без розгляду була повторна неявка позивача в судове засідання без поважних причин.

На підставі договору дарування квартири від 05 березня 2010 року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_4 (т.1 а.с.15).

12 травня 2011 року Управлінням Держкомзему в місті Суми на запит ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 повідомлено про те, що технічна документація із землеустрою щодо надання земельної ділянки у дворі будинку АДРЕСА_13 в управлінні не зареєстрована (т.1 а.с.24).

Листом Інспекції ДАБК у Сумській області від 29 грудня 2011 року на звернення щодосамочинного будівництва прибудов до житловогобудинку та виконанняпевних робіт на АДРЕСА_13 (забудовники ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , аптека «Дубай») ОСОБА_1 було повідомлено про те, що за фактом перевірки встановлено, що ОСОБА_4 порушила статтю 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме самочинно без проєктної документації та декларації збудувала прибудови до житлового будинку, у зв`язку з чим складено: акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт від 21 грудня 2011 року; припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, з вимогою надати проєктну документацію та документи, які надають право на виконання будівельних робіт від 21 грудня 2011 року; протокол про адміністративне правопорушення від 22 грудня 2011 року за частиною третьою статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення; постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфер містобудівної діяльності від 22 грудня 2011 року (т.1 а.с.25).

ФОП ОСОБА_14 є власником квартири АДРЕСА_18 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року (т.1 а.с.13-14).

З повідомлення відділу містобудування та архітектури Сумської обласної державної адміністрації стосовно статусу об`єкта архітектури на АДРЕСА_5 вбачається, що згідно з рішенням Сумського облвиконкому від 18 вересня 1985 року № 276 вказана будівля визнана пам`яткою архітектури місцевого значення «Житловий будинок» (кінець ХІХ століття) з наданням охоронного номера 18-См. Використання вказаної пам`ятки або її частин має відповідати вимогам Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відповідно до статті 23 цього Закону власники (користувачі) будівлі або її частини повинні укласти охоронний договір з територіальним органом охорони культурної спадщини. Нагляд за дотриманням пам`яткою охоронного законодавства при користуванні вказаною пам`яткою здійснюють управління культури і туризму облдержадміністрації, відділ містобудування та архітектури облдержадміністрації та відділ архітектури та містобудування Сумської міської ради відповідно до повноважень (т.1 а.с.16).

Рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 03 квітня 2006 року № 189 присвоєно нову поштову адресу реконструкції житлового будинку з добудовою другого поверху на АДРЕСА_6 , здійсненої ОСОБА_4 - АДРЕСА_6 (т.2 а.с.109).

Власниками квартири АДРЕСА_19 на праві спільної часткової власності є ОСОБА_5 (23/100 частини) та ОСОБА_4 (77/100 частини), що підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27 липня 2017 року (т.1 а.с.19-20).

В довідках-характеристиках об`єкта нерухомого майна від 02 січня 2017 року № 001-2-01/17, складених ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Промінвестбуд», зазначено, що самочинного будівництва виявлено не було, будівництво 2006 і 2011 років, загальна площа 1 587,7 кв. м, житлова площа 1 084,7 кв. м. Житлова площа змінилася з 1 402,6 кв. м на 1 084,7 кв. м через переобладнання частини житлових кімнат під нежитлові приміщення (т.2 а.с.88, 89).

02 січня 2017 року ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Промінвестбуд» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно з експлікацією до будинку, житловий будинок позначений під літ А-2, загальна площа якого становить 1 587,7 кв. м, з них житлової 1 084,7 кв. м (т.2 а.с.91-96).

06 січня 2017 року державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району Білолюбською І. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями, загальною, площею 1 587,7 кв. м, з них житлової 1 084,7 кв. м, вид власності - приватна, вид спільної власності - спільна часткова, розміри частки - ОСОБА_5 23/100, ОСОБА_4 - 77/100 (т.2 а.с.105).

29 березня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали до Управління ДАБК Сумської міської ради декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на АДРЕСА_6 , в якій основні показники об`єкта будівництва щодо площі об`єкта будівництва до реконструкції та після її проведення є ідентичними - 1 587,7 кв. м (т.1 а.с.36-37).

14 квітня 2017 року ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Промінвестбуд» виготовлено технічний паспорт на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_6 . Згідно з експлікацією до будинку, житловий будинок позначений під літ А-2, загальна площа якого становить 2 162,1 кв. м, з них житлової 1 538,1 кв. м (т.2 а.с.124-130).

У матеріалах справи наявні дві декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, які містять відомості про їх реєстрацію в Управлінні ДАБК Сумської міської ради за однією датою реєстрації - 27 квітня 2017 року та номером реєстрації № НОМЕР_2 , однак інформація стосовно загальної площі об`єкта - житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_6 після проведеної реконструкції є різними. Так, в копії декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка надавалася відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 державному реєстратору для проведення реєстрації об`єкта нерухомості, вказано загальну площу після проведеної реконструкції 2 162,1 кв. м, а в декларації про готовність, що була долучена позивачами до позовної заяви - 1 587,7 кв. м (т.1 а.с.38-39, т.2 а.с.119-123).

За заявою ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , на підставі поданих ними технічного паспорту та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, 10 травня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_15 прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині площі об`єкта нерухомого майна, а саме: загальна площа - 2 161,1 кв. м, житлова - 1 538,1 кв. м (т.2 а.с.131-134).

За договором дарування від 17 листопада 2017 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_9 67/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями, що знаходяться на АДРЕСА_6 та розташований на земельній ділянці Сумської міської ради (т.1 а.с.208).

За договором дарування від 17 листопада 2017 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_6 10/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями, що знаходяться на АДРЕСА_6 та розташований на земельній ділянці Сумської міської ради (т.1 а.с.209).

З договору дарування від 17 листопада 2017 року вбачається, що ОСОБА_5 подарував ОСОБА_7 11/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями, що знаходяться на АДРЕСА_6 та розташований на земельній ділянці Сумської міської ради (т.1 а.с.210).

За договором дарування від 17 листопада 2017 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 11/100 частки житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями, що знаходяться на АДРЕСА_6 та розташований на земельній ділянці Сумської міської ради (т.1 а.с.211).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 квітня 2018 року вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_19 на праві приватної власності є ОСОБА_6 (12/100 частини), ОСОБА_7 (11/100 частини), ОСОБА_6 (10/100 частини), ОСОБА_9 (67/100 частини) (т.1 а.с.21-22).

За зверненням представника ОСОБА_1 - адвоката Цюпка О. В. експертом Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса було складено висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 31 липня 2018 року № 1028, за змістом якого новозбудовані (реконструйовані) будівлі, що збудовані на місці та/або в результаті реконструкції будівель, що позначені на плані від 07 вересня 2010 року земельної ділянки на АДРЕСА_5 під літ. «В-ІІ», «В-І», «Г-І», «Е», «Д-ІІ», «З», не відповідають вимогам будівельних, санітарних та протипожежних норм, які наведені в пунктах 3.13, 3.14, 3.11, 8.56 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень». У разі відсутності інженерних вишукувань та інструментального обстеження об`єктів, розроблення і затвердження проєктної документації на реконструкцію квартир АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 у будинку літ. «Б-II» та погодження історико-архітектурного обґрунтування з Центральним органом охорони культурної спадщини порушуються вимоги, викладені в пункті 4.1 ДБН А.2.2-3-2012 (т.1 а.с.40-51).

Характер пошкоджень житлового будинку літ. «А-2» на АДРЕСА_5 та перелік можливих причин їх виникнення наведено у дослідницькій частині висновку експертизи, а саме: наявних тріщин стін будинку, зволоження фундаментних стін, тріщини в перекритті і стінах арки, можливо виникли, зокрема з таких причин: природний фізичний знос; недостатнього водовідведення талих та дощових вод з прилеглої до будинку території; від динамічних та механічних впливів, які могли виникнути під час проведення будівельних робіт в будинку літ. «Б-ІІ» (реконструкція квартир АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 ); порушення цілісності або неякісного виконання робіт, при влаштуванні водовідведення з дворової території будинку.

Тобто, відповідно до вказаного висновку експертного будівельно-технічного дослідження, зробленого за результатами обстеження будинку АДРЕСА_5 , причинами виявлених пошкоджень житлового будинку під літ. «А-ІІ» зазначено фізичний знос самої будівлі, а також проведена реконструкція у квартирах АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 внаслідок динамічних та механічних впливів, які могли виникнути під час проведення будівельних робіт в зазначених квартирах, розташованих у будинку літ. «Б-ІІ».

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка Ю. М. не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та судове рішення апеляційного суду ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Згідно з частинами першою, четвертою та сьомою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина десята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

Аналіз положень законодавства свідчить про те, що реєстрація декларації про початок будівництва є обов`язковою умовою для початку виконання будівельних робіт. Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта також вичерпала свою дію.

Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта не буде нести будь-яких правових наслідків.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 (провадження № К/9901/23411/18), від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а (провадження № К/9901/12645/18), від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20 (провадження № К/9901/30126/20), від 23 лютого 2022 року у справі № 712/12338/18 (провадження № 61-7516св21).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлений власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) викладено правовий висновок про те, що в силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Верховний Суд України в постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 354/612/13-ц вказав, що з урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 911/1455/19, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Отже, державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, не виключає можливість знесення такого об`єкта нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевказаних правових висновків Верховного Суду, а також на виконання вказівок Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в цій справі (провадження № 61-11090св21), апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 , на якій відповідачами здійснено самочинне будівництво, перебуває в комунальній власності, тому право вимоги знесення цього самочинного будівництва належить власнику земельної ділянки - Сумській міській раді.

Також апеляційний суд встановив, що висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 31 липня 2018 року, на який посилалися позивачі, не підтверджено безпосереднього причинного-наслідкового зв`язку між виявленими пошкодженнями житлового будинку під літ. «А-ІІ», в якому розміщені належні позивачам квартири, та самочинно проведеними відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 добудовами та перебудовами до будівель, які позначені під літ. «В-І», «В-ІІ», «Г-І», «Е» та «З».

При цьому позивачі не надали належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що самочинно забудована відповідачами земельна ділянка є прибудинковою територією будинку під літ. «А-2» на АДРЕСА_5 , а проведення по справі судової будівельно-технічної експертизи для з`ясування питання порушення прав позивачів як власників квартир представник ОСОБА_1 - адвокат Сергієнко О. Ю. вважав недоцільним.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) розглядався спір про визнання незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку самочинним та усунення перешкоди у користуванні власністю шляхом знесення житлового будинку. За обставинами цієї справи, суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства, однак суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги у частині визнання незаконними та скасування оспорюваних рішень виконкому Чернівецької міськради підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. У касаційній скарзі заявник посилався на порушення судами правил предметної юрисдикції, у зв`язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Так, щодо юрисдикційності заявлених позовних вимог Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що рішення органу місцевого самоврядування та дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов`язані і, на думку позивачки, порушують її цивільні права. Розгляд єдиного спору у судах двох юрисдикцій створює перешкоди для захисту прав позивачки і ускладнює судові розгляди. Щодо суті заявлених вимог, в постанові зазначено, що юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення. При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17 (провадження № 61-3382св19) за позовом Вінницької міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Верховний Суд зробив висновок, що у разі встановлення порушення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна як крайній захід, і лише тоді, коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох таких умов: за умови складення припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови; за умови, що будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна; за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови потрібно вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

У справі № 822/2149/18 (адміністративне провадження № К/9901/5732/19) Верховним Судом розглядався адміністративний позов виконавчого комітету Славутської міської ради до фізичної особи про зобов`язання вчинити дії (знести за власні кошти самочинно збудовану споруду). За результатами розгляду цієї справи позовні вимоги було задоволено, виходячи з доведеності, що відповідачем здійснено будівництво без направлення повідомлення про початок виконання будівельних робіт, без належно затвердженого проекту на будівництво, з використанням земельної ділянки, що не була відведена забудовнику та із порушенням використання земельної ділянки згідно з її цільовим призначенням, що є підтвердженням факту самочинно збудованої споруди, разом з цим, відповідачем не було виконано вимоги припису виконавчого комітету Славутської міської ради від 28 листопада 2017 року, а відтак наявності підстав для її знесення.

Отже, вищенаведені правові висновки стосуються застосування частини сьомої статті 376 ЦК України, тоді як у справі, що переглядається, позов пред`явлений на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені апеляційним судом обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на вищенаведені правові висновки Верховного Суду є необґрунтованим, оскільки висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах,а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду