ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 941/1042/22

За вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 13 липня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 01 вересня

2022 року приблизно о 22:20, будучи обуреним поведінкою

ОСОБА_7 , який справляв природні потреби, умисно наніс йому кулаком руки удар в область голови (обличчя) на території домоволодіння у селі Луганка.

Після того, як ОСОБА_7 втратив рівновагу і впав, ОСОБА_6 наніс потерпілому ногами не менше 11 хаотичних ударів по різним частинам тіла потерпілого, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник.

У результаті дій засудженого потерпілий отримав легкі та тяжкі тілесні ушкодження.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 07 листопада 2023 року вирок районного суду змінив. Постановив зазначити в мотивувальній частині вироку, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України, як обтяжуючу покарання

ОСОБА_6 обставину - рецидив злочинів.

У решті вирок залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та призначити новий апеляційний розгляд.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на довід щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час постановлення такого рішення.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини, правильності кваліфікації дій засудженого, а також виду та розміру призначеного засудженому покарання, порушує питання про скасування постановленої ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання.

При цьому свої доводи мотивує тим, що в рішенні апеляційного суду відсутні переконливі мотиви щодо обґрунтованості застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які обтяжують йому покарання, і, як результат, цим судом безпідставно звільнено засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням із встановленим іспитовим строком.

Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням статей 370, 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасники судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не подавали.

У судовому засіданні прокурор виступив на підтримку поданої касаційної скарги, а засуджений заперечив проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

За приписами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Про застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбування та наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в ході постановлення такого рішення.

Щодо доводів прокурора про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, з подальшим звільненням від його відбування з випробуванням з установленням іспитового строку, що призвело до м`якості покарання та допущення цим судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час постановлення такого рішення, колегія суддів уважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Водночас за правилами ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі, суду апеляційної інстанції слід зазначити, зокрема, мотиви, з яких він виходив під час постановлення ухвали та положення закону, яким він керувався.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 ст. 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас, кримінальний закон передбачає, а саме ч. 1 ст. 75 КК України, передбачає, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів установила, що, призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до положень ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Врахувавши, ці обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про можливість звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

У свою чергу прокурор, не погодившись із цим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, зокрема, порушив питання про скасування вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело м`якості покарання і, як результат, безпідставного звільнення від його відбування з випробуванням.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилався, крім іншого, на те, що районний суд не достатньою мірою врахував суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини кримінального провадження, дані про особу засудженого, обставини, які обтяжують йому покарання.

Однак цих доводів скарги про необґрунтоване звільнення ОСОБА_6 від відбування визначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання апеляційний суд належним чином не перевірив і не спростував, а також він не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу в цій частині необґрунтованою.

Необхідно зазначити, що з урахуванням того, що засуджений, маючи не зняту та непогашену судимість вчинив кримінальне правопорушення проти життя і здоров`я особи шляхом спричинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя потерпілого в момент заподіяння, конкретних обставин скоєного та характеру дій засудженого, а саме того, що засуджений ногами завдав потерпілому, який є особою похилого віку, не менше 11 ударів у різні частини його тіла, і не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення вчиненого засудженим його посткримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України).

До того ж апеляційний суд, узявши до уваги думку потерпілого щодо визначення засудженому покарання і відсутність у нього будь-яких претензій, належним чином не врахував суспільної небезпеки кримінального правопорушення й того, що покарання за скоєне повинно досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так й іншими особами. При цьому колегія суддів зауважує, що думка потерпілого щодо визначення винному покарання хоча і враховується судом у сукупності з іншими обставинами, проте сама собою не може бути вирішальною під час призначення покарання.

Також апеляційний суд належним чином не мотивував та не обґрунтував, того чому встановлені судом першої інстанції обставини, які пом`якшують засудженому покарання, дані про йог особу, а також досудова доповідь органу з питань пробації дають підстави для рішення про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

З урахуванням наведеного, усіх зазначених вище пом`якшуючих покарання обставин, даних про особу засудженого колегія суддів не вбачає підстав для висновку про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Отже, колегія суддів установила неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання, та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Наведені вище обставини дають підстави для задоволення касаційної скарги прокурора й скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю її змісту вимогам статей 370, 419 КПК України та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до м`якості покарання.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції суду необхідно врахувати наведене вище, перевірити належним чином усі доводи апеляційної скарги прокурора й постановити законне, обґрунтоване і умотивоване рішення, яке б відповідало положенням статей ст. 370, 419 КПК України.

Колегія суддів зазначає, що призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, з урахуванням його тяжкості, даних про особу засудженого й обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, слід вважати м`яким.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд