ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 916/3015/23

У липні 2023 року керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба, позивач 1), Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Міськрада, позивач 2) та Виконавчого комітету Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі виконком Міськради, позивач 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Одеська обласна енергопостачальна компанія».

Просив суд визнати недійсними додаткові угоди до Договору про закупівлю електричної енергії № 23-81-ВЦ від 27.01.2020, укладені між ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та виконавчим комітетом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області: 1) № 2 від 16.06.2020; 2) № 3 від 23.06.2020; 3) № 4 від 19.08.2020; 4) № 5 від 19.11.2020; 5) № 6 від 23.12.2020; 6) № 10 від 28.01.2021. Стягнути з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь виконавчого комітету Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області 220 702,22 грн безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що додаткові угоди №№ 2, 3, 4, 5, 6, 10 до Договору № 23-81-ВЦ від 27.01.2020 року укладено з порушенням вимог статей 3, частини третьої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі - ЗУ «Про публічні закупівлі», Закон) (у редакції, чинній на момент укладення Договору), статті 180 Господарського кодексу (далі - ГК) України, статті 653 Цивільного кодексу (далі - ЦК) ЦК України, тому повинні бути визнані недійсними, а надмірно сплачені кошти підлягають поверненню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.11.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, позов задоволено повністю. Визнано недійсними додаткові угоди № 3 від 23.06.2020 року; № 4 від 19.08.2020 року; № 5 від 19.11.2020 року; № 6 від 23.12.2020 року; № 10 від 28.01.2021 року до Договору про закупівлю електричної енергії № 23-81-ВЦ від 27.01.2020 року, укладені між ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Виконавчим комітетом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області. Стягнуто з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь виконкому Міськради 220 702,22 грн надмірно сплачених коштів. Надано ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» розстрочку виконання рішення суду в частині стягнення надмірно сплачених коштів в сумі 220 702,22 грн, здійснюючи стягнення наступним чином: до 24.11.2023 року 36 783,70 грн, до 24.12.2023 року 36 783,70 грн, до 24.01.2024 року 36 783,70 грн, до 24.02.2024 року 36 783,70 грн, до 24.03.2024 року 36 783,70 грн, до 24.04.2024 року 36 783,72 грн. Стягнуто з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Одеської обласної прокуратури 9 707,27 грн витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з виконкому Міськради 9 707, 27 грн витрат по сплаті судового збору на користь Одеської обласної прокуратури.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» звернулося до Верхового Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати вказані вище рішення. У справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог керівника Ізмаїльської прокуратури Одеської області. Стягнути з позивачів на його користь 23 297,44 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 31 063,25 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій у порушення вимог частини п`ятої статті 236 ГПК України неправильно застосовано положення статей 203, 215, 216 ЦК України (в контексті того, що під час розгляду позовних вимог про визнання недійсним правочину, відповідачами повинні бути всі сторони правочину), та не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

25.04.2024 Заступником керівника Одеської обласної прокуратури надіслано до Верховного Суду заперечення, у яких він просить відмовити ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» у відкритті касаційного провадження.

14.05.2024 від Заступника керівника Ізмаїльської окружної прокуратури до Верховного Суду надійшов відзив на вказану касаційну скаргу, у якому він просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскільки доводи, наведені в ній не спростовують висновків, викладених у рішеннях судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.12.2019 Виконавчим комітетом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області оголошено про проведення відкритих торгів Електрична енергія з очікуваною вартістю 2 400 000,00 грн та запланованим обсягом електричної енергії - 857 142 кВт.год (а.с. 36-37, т. 1).

13.01.2019 згідно з протоколом № 2 засідання тендерного комітету виконкому Міськради за результатом розгляду тендерних пропозицій переможцем визначено TOB «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з остаточною ціновою пропозицією 1 445 011,00 грн з ПДВ.

За наслідкам розгляду тендерних пропозицій, згідно з протоколом засідання тендерного комітету виконкому Міськради № 2 від 13.01.2019, яким переможцем визначено TOB «Одеська обласна енергопостачальна компанія», 27.01.2020 між Виконавчим комітетом Кілійської міської ради та ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» укладено Договір № 23-81-ВЦ про закупівлю електричної енергії у постачальника на суму 1 445 011,00 грн. Предметом договору є електрична енергія. ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 електрична енергія за ціною 1,68585 з ПДВ за 1 кВт.год, за обсяг електричної енергії: 857 142 кВт.год (а.с. 70-77,т. 1).

Договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії до 31.12.2020 (включно), а в частині розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх обов`язків за цим Договором (пункт 13.1. Договору).

Згідно з пунктом 5.5. Договору його умови про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару). Істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зміни ціни в бік збільшення за одиницю електричної енергії не більше ніж на 10% у разі коливання ціни на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (пункт 5.5.2).

За умовами пункту 5.6. Договору сторони домовитись, що ціна електричної енергії, розрахована відповідно до пункту 5.1. цього розділу, є обов`язковою для Сторін з дати набрання Договором чинності. Визначена на її основі вартість електричної енергії буде застосовуватись Сторонами при складанні актів приймання-передачі електричної енергії та розрахунках за товар згідно з умовами Договору.

Пунктом 5.8. Договору встановлено, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення змін до договору надає документ, що підтверджує збільшення ціни за одиницю товару в тих межах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару. Документ, що підтверджує збільшення ціни товару, повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки (висновку), виданої Торгово-промисловою палатою України, регіональною торгово-промисловою палатою, органами державної статистики, Державним підприємством Держзовнішінформ, біржами та іншими уповноваженими органами та організаціями.

У подальшому до Договору було укладено ряд додаткових угод.

03.06.2020 укладено додаткову угоду №1, якою збільшено ціну за електричну енергію на 1 кВт.год до 1,732476 грн з ПДВ у зв`язку зі збільшенням тарифу на послуги з передачі електричної енергії на підставі постанови НКРЕКП від 10.12.2019 № 2668. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 834 072 кВт.год. Угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 27.01.2020 (а.с. 83, т. 1).

16.06.2020 укладено додаткову угоду №2, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 1,86794562 грн за 1 кВт.год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 773 583 кВт.год та встановлено, що угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 27.01.2020 (а.с. 87, т. 1).

23.06.2020 укладено додаткову угоду №3, якою підвищено ціну на електричну енергію до 2,015035681404 грн за 1 кВт.год, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 723 338 кВт.год. Установлено, що угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 17.02.2020 (а.с. 93, т. 1).

19.08.2020 укладено додаткову угода №4, якою збільшено ціну за електричну енергію на 1 кВт.год до 2,116831681404 грн з ПДВ у зв`язку зі збільшенням тарифу на послуги з передачі електричної енергії на підставі постанови НКРЕКП від 11.07.2020 № 1329. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 708 055 кВт.год. Угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.08.2020 ( а.с. 97, т. 1).

19.11.2020 укладено додаткову угоду №5, на підставі якої підвищено ціну на електричну енергію до 2,2876872 грн за 1 кВт.год, обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 683 347 кВт.год та угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 17.08.2020 (а.с. 100, т. 1).

23.12.2020 укладено додаткову угоду №6, якою збільшено ціну за електричну енергію на 1 кВт.год до 2,3747232 грн з ПДВ у зв`язку зі збільшенням тарифу на послуги з передачі електричної енергії на підставі постанови НКРЕКП від 04.11.2020 № 1998. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 678 739 кВт.год, угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.12.2020 (а.с. 107, т. 1).

24.12.2020 укладено додаткову угоду №7, якою продовжено дію Договору до 31.01.2021 (а.с. 7, т. 1).

24.12.2020 укладено додаткову угоду №8, якою установлено обсяг електричної енергії за договором в розмірі 595 602 кВт.год, а загальну вартість договору у сумі 1 250 440,39 грн (а.с. 111, т. 1).

Додатковою угодою №9 від 26.01.2021 установлено обсяг електричної енергії за договором у розмірі 700 914 кВт.год, загальну вартість договору - 1 250 440,39 грн (а.с. 113, т. 1).

Додатковою угодою №10 від 28.01.2021 зменшено ціну за електричну енергію на 1 кВт.год до 2,3521272 грн з ПДВ у зв`язку зі збільшенням тарифу на послуги з передачі електричної енергії на підставі постанови НКРЕКП від 09.12.2020 № 235. Установлено загальну вартість договору у сумі 1 498 147,61 грн в розмірі 678 739 кВт.год. Угода розповсюджується на взаємовідносини, що виникли з 01.01.2021 (а.с. 116, т. 1).

25.03.2021 додатковою угодою №11 зменшено загальну вартість обсягу поставки до 1 489 619,29 грн та обсяг електричної енергії за договором 633 307 кВт.год (а.с. 118, т. 1).

12.08.2022 Південним офісом Держаудитслужби отримано лист від Ізмаїльської окружної прокуратури № 59-3545ВИХ-22 (вх.№ від 15.08.2022 № 151501-17-2052-22) про надання інформації щодо вжитих заходів при проведенні моніторингу процедур закупівель, усунення порушень вимог законодавства у судовому порядку по проведеній виконкомом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області процедурі відкритих торгів за предметом закупівлі: ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія.

17.08.2022 Південним офісом Держаудитслужби листом від № 151531-17/2196-2022 надано відповідь прокурору про закінчення 31.12.2021 дії Договору, укладеного за результатами закупівлі за ідентифікатором UА-2019-12-05-000528-с, що свідчить про відсутність правових підстав для проведення моніторингу процедури закупівлі.

На запит прокурора № 59-3547вих-22 від 12.08.2022 щодо отримання інформації про результати виконання Договору №23-81-ВЦ від 27.01.2020, підстав зменшення обсягів поставки та підвищення ціни на електричну енергію відповідно до укладених додаткових угод, вжитих за вищевказаним фактом заходів з питання усунення виявлених порушень, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів, а також щодо надання належним чином завірених копій відповідних документів Кілійська міська рада листом № 126/14/22 від 18.08.2022 повідомила, що претензійно-позовна робота за Договором № 23-81-ВЦ не здійснювалася. Копії запитуваних документів надала.

07.10.2022 року Ізмаїльська окружна прокуратура направила до Південного офісу Держаудитслужби лист № 59-4617вих-22, скерований листом Одеської обласної прокуратури від 19.10.2022 № 15/25/1-965вих-22 (від 25.10.2022 № 151501-17-2840-22) про надання інформації щодо планування проведення заходів державного фінансового контролю у виконавчому комітеті Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області.

31.10.2022 Південним офісом Держаудитслужби було повідомлено, що відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на IV квартал 2022 року, проведення заходів державного фінансового контролю Виконавчим комітетом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області не передбачено.

26.10.2022 Ізмаїльською окружною прокуратурою направлено запит № 59-5014вих-22 до Кілійської міської ради про надання інформації щодо результатів виконання Договору № 23-81-ВЦ від 27.01.2020, підстав зменшення обсягів поставки та підвищення ціни на електричну енергію відповідно до укладених додаткових угод, підстав прийняття споживачем більшого обсягу електроенергії, ніж передбачено договором, при здійснені оплати у встановленому Договором розмірі, вжитих за вищевказаним фактом заходів з питання усунення виявлених порушень, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів.

02.11.2022 Кілійською міською радою у своїй відповіді № 5711/14/22 повідомлено, що заходи, зазначені у запиті, у тому числі у судовому порядку, Міськрадою не вживалися у зв`язку з тим, що договір та додаткові угоди до нього укладені у період перевірки, яка здійснювалася Південним офісом Держаудитслужби за період з 01.01.2018 по 30.06.2021, надано копії запитуваних документів.

Судами встановлено, що 22.06.2023 прокурором направлено на адресу Кілійської міської ради повідомлення про намір звернення до суду в інтересах Міськради, оскільки виконком Кілійської міської ради є стороною спірних угод, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки. Крім того, Міськрада є розпорядником бюджетних коштів, здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України, а тому укладення оспорюваних додаткових угод призвело до порушення інтересів держави, безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки.

24.02.2024 прокурором до виконкому Кілійської міської ради направлено запит № 59-1144вих-23 про надання інформації щодо підстав прийняття споживачем більшого обсягу електроенергії, ніж передбачено Договором, при здійснені оплати у встановленому у Договорі розмірі, вжитих заходів з метою усунення виявлених порушень, зокрема, щодо стягнення у судовому порядку надміру сплачених коштів.

01.03.2023 виконкомом Міськради повідомлено, що заходи, зазначені у запиті, у тому числі у судовому порядку, Міськрадою не вживалися у зв`язку з тим, що Договір та додаткові угоди до нього увійшли у період перевірки, яка здійснювалася Південним офісом Держаудитслужби за період з 01.01.2018 по 30.06.2021. Надано акт звірки відповідно до Договору.

Встановлено, що прокурор неодноразово повідомляв Південний офіс Держаудитслужби та виконком Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави в особі позивачів про виявленні ним порушення, та порушував питання щодо їх усунення. Позивачі на повідомлення про виявлені порушення не реагували, заперечували їх наявність, вказували, що Договір та додаткові угоди до нього увійшли у період перевірки, яка здійснювалася Південним офісом Держаудитслужби за період з 01.01.2018 по 30.06.2021, під час якої порушень не виявлено та відсутня вимога про їх усунення.

У зв`язку з невиконанням Південним офісом Держаудитслужби, Кілійською міською радою Ізмаїльського району Одеської області, виконкомом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді прокурором було подано позов до господарського суду.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що спірні додаткові угоди до Договору укладено з порушенням вимог чинного законодавства, принципів ефективного та прозорого здійснення закупівлі, та як наслідок безпідставного витрачання бюджетних коштів, нераціональне та неефективне їх використання. Вказував, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод була збільшена ціна на електричну енергію, що призвело до закупівлі останньої у менших обсягах, ніж передбачалось за договором. Наведене є порушенням бюджетного законодавства, принципів добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора місцевий господарський суд виснував, що у даному випадку, внаслідок підписання оспорюваних додаткових угод відбулася зміна істотних умов договору, а саме збільшення ціни за одиницю товару із одночасним зменшенням загального обсягу закупівлі. Ураховуючи відсутність правових підстав для зміни ціни одиниці товару, укладені додаткові угоди є такими, що суперечать нормам чинного законодавства та повинні бути визнані недійсними відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України. Надмірно сплачені кошти підлягають поверненню відповідно до вимог частини першої статті 670 ЦК України. Дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду в частині стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів з графіком погашення тривалістю 6 місяців.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням суду першої інстанції та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на відсутність у прокурора підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави згідно з частиною першою статті 670 ЦК України, який, діючи в інтересах Південного офісу Держаудитслужби, Кілійської міської ради та виконкому Кілійської міської ради, вказував що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про порушення вимог ЗУ «Про публічні закупівлі». Оскільки укладення додаткових угод відбувалось з дотриманням пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону, яким встановлена можливість збільшення ціни на електроенергію на одиницю товару, але не більше ніж на 10%, тому подальше оспорювання прокурором, який діє в інтересах держави, укладених додаткових угод щодо збільшення ціни за одиницю товару, свідчить про свавілля держави та порушує право відповідача на мирне володіння своїм майном відповідно до 1 Протоколу Конвенції. Крім того, вказаними додатковими угодами погоджено сторонами й інші зміни, які не є предметом оскарження в даній справі.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції, рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад регулюються нормами ЗУ «Про публічні закупівлі».

Згідно з частиною першою статті 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» договори про закупівлю укладаються з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів України, а також з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 628, статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Частинами першою, другою, третьою статті 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки (частини перша, друга статті 334 ЦК України).

Згідно з вимогами частини четвертої статті 41 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Ураховуючи положення ЗУ «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Сторони під час дії договору про закупівлю можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених статтею 652 ЦК України та пунктом 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону. Загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Отже, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених статтею 652 ЦК України та пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета ЗУ «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41, який у ЗУ «Про публічні закупівлі» у редакції до 19.04.2020, було викладено у статті 36, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Вказана норма була змінена ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року, яким Закон «Про публічні закупівлі» було викладено в новій редакції та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

У пояснювальній записці до проєкту вказаного закону йдеться про те, що його було прийнято з метою удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорювані Додаткові угоди укладені з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10%, встановленого пунктом 2 частини п`ятої статті 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», оскільки у даному випадку сторонами у порушення наведених законодавчих приписів, шляхом укладення додаткових угод, перевищено гранично визначений процент збільшення ціни за одиницю товару від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Згідно з частиною першою цієї статті недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно з частиною четвертою вказаної статті правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Відповідно до частини п`ятої наведеної статті вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що додаткові угоди №№ 2-6, 10 до Договору про закупівлю електричної енергії №23-81-ВЦ від 27.01.2020 суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та ЗУ «Про публічні закупівлі», а тому повинні бути визнані недійсними.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів, суди попередніх інстанцій, врахували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19, згідно з яким в процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus), зазначили, що суд наділений повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а тому недійсність спірних додаткових угод не означає, що між сторонами відсутні договірні відносини, оскільки між ними укладено договір, а тому зобов`язання є договірними. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 927/550/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Зважаючи на те, що додаткові угоди №№ 2, 4, 5, 6, 10 за якими споживач мав сплатити 1 268 917,07 грн вартості спожитої електричної енергії (703 518 кВт) за період з січня 2020 по січень 2021, а фактично сплатив 1 489 619,29 грн, визнані недійсними, судами встановлено, що сума переплати 220 702,22 грн є такою, що безпідставно одержана відповідачем. Тому відповідно до статей 216, 1212 ЦК України підлягає поверненню.

Згідно з вимогами статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже відповідач не був позбавлений можливості ініціювати розірвання укладеного між сторонами договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, проте своїм правом не скористався.

Статтею 217 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З урахуванням вказаної норми умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 та від 18.11.2021 у справі № 907/12/19.

Отже, ураховуючи, що ціна товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, оспорювані додаткові угоди можуть бути визнанні судом недійсними лише в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, згідно з положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) наведені положення чинного законодавства ніяк не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафі.

Відповідно до практики ЄСПЛ втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Оскільки відповідачем допущено порушення вимог ЗУ «Про публічні закупівлі», втручання у право власності відповідача на грошові кошти відповідає вимогам національного законодавства та спрямоване на відновлення права територіальної громади. А отже, є пропорційним меті втручання.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного неправомірного втручання у мирне володіння майном відповідача.

Пунктом 2 частини 6 статті 238 ГПК України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Надання розстрочення виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).

Питання про розстрочення виконання рішення суду судами має вирішуватись із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19).

У справі, що розглядається, заява відповідача про розстрочення виконання рішення обґрунтована тим, що він є єдиним постачальником універсальних послуг на території Одеської області, від якого залежить надійне та якісне забезпечення електричною енергію населення всього регіону.

Згідно зі статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Крім того, як убачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Північного офісу Державної аудиторської служби, 2) Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Велика Плата виснувала, що додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу суперечать наведеним вище нормам Цивільного кодексу України та Закону № 922-VIII, тому підлягають визнанню недійсними. Оскільки суди попередніх інстанцій неправильно тлумачили та застосували норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, внаслідок цього неправильно вирішили спір про відмову прокурору в позові, заявленому в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Спецзагону ДСНС.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ «Одеська обласна енергетична компанія» посилається на неврахування судами у подібних правовідносинах висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 30.01.2024 у справі № 924/564/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК України в контексті того, що під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину.

Посилання скаржника на постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18 (предметом судового розгляду є визнання недійсним договору відступлення права за договором іпотеки), від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17 (предметом судового розгляду є визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна частково недійсними); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20 (предметом судового розгляду є визнання недійсними договорів оренди землі та визнання договорів оренди землі поновленими), від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22 (предметом судового розгляду у цій справі є визнання незаконним пункту рішення та визнання недійсною додаткової угоди щодо права користування мисливськими угіддями), від 30.01.2024 у справі № 924/564/22 (предметом судового розгляду є визнання недійсним пункту 3 додаткової угоди від 10.02.2022 № 4 до договору від 10.08.2021 № 040420-10/08/2021-ШК517, укладеної між ТОВ «Вест Кард» та КНП «Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»; та постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 (предметом судового розгляду є спір між подружжям щодо поділу набутого ним майна, спір вирішувався між фізичними особами - між подружжям та особою, з якою укладався договір без відома іншого з подружжя, а презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно) зазначеного вище не спростовують.

Колегія суддів звертає увагу, що аналіз змісту зазначених судових рішень свідчить про те, що предмет позову та суб`єктний склад є схожими, втім, вказані судові рішення різняться за наданими доказами та встановленими судовими інстанціями обставинами справи, а також, про те, що оскаржувані судові рішення, ухвалені у справі, що розглядається, не суперечать висновкам, які викладені в означених скаржником постановах касаційної інстанції.

Також Колегія суддів, ураховуючи положення статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» щодо порядку здійснення прокурором захисту інтересів Держави та територіальної громади, вважає помилковими посилання скаржника на необхідність залучення Південного офісу Державної аудиторської служби та Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, як співвідповідачів, оскільки в даному випадку прокурор не діє як позивач у власних інтересах, а виступає представником від імені та в інтересах громадян та Держави у зв`язку із тим, що органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси територіальної громади, не здійснили її захист.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у прокурора наявні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі виконкому Міськради, оскільки вони зроблені з належним дослідженням обставин дотримання ним порядку, передбаченого чинним законодавством, а також із встановленням бездіяльності цього органу після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міськради.

У зв`язку з наведеним доводи скаржника щодо необхідності залучення Південного офісу Державної аудиторської служби та Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області як співвідповідачів є такими, що спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та наявними у матеріалах справи доказами, яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку відповідно до вимог статей 86, 236 ГПК України.

Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цієї підстави.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування постанови апеляційного суду та рішення місцевого суду - відсутні.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника - ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія».

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд