ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019030000000497 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року апеляційні скарги представника цивільного позивача та прокурора залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 19 червня 2019 року, приблизно о 07:30, керуючи автомобілем «Fiat Ducato», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «Київ-Ковель-Ягодин», неподалік с. Уховецьк Ковельського району Волинської області порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.3, 14.2 (в) Правил дорожнього руху, не оцінив дорожню ситуацію, не переконався у безпечності маневру, в тому, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, розпочав здійснення маневру обгону автомобіля із причепом, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «Citroen C4 Grand Picasso» під керуванням ОСОБА_9 .
В результаті ДТП водій автомобіля ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, пасажир цього автомобіля ОСОБА_8 та пасажири автомобіля «Fiat Ducato» ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 2.3 (б), 10.1, 11.3, 14.2 (в) ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що призначене винному покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України є невиправдано м`яким, про що прокурором наголошувалося в апеляційній скарзі. Проте, апеляційний суд не дав на ці доводи обґрунтованих відповідей, не виклав мотиви прийнятого рішення, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Крім того, апеляційний суд усупереч ч. 2 ст. 439 КПК України не виконав вказівок суду касаційної інстанції щодо перегляду призначеного ОСОБА_7 покарання внаслідок його м`якості.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора надійшло заперечення від захисника ОСОБА_6 , який вважає, що суди при призначенні винному покарання врахували усі обставини справи та дані про особу засудженого, та дійшли обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Засуджений та його захисник у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судове рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у скарзі, суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Доводи прокурора зводяться до його незгоди із висновками суду апеляційної інстанції про можливість звільнення засудженого від призначеного йому основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з встановленням іспитового строку. Прокурор вважає це покарання невиправдано м`яким, а наведені апеляційним судом обставини недостатніми для прийняття мотивованого рішення про таке звільнення.
З цими доводами колегія суддів погодитися не може.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - це покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання, можливість виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання ОСОБА_7 місцевий суд дотримався положень статей 50, 65КК України, навів переконливі мотиви про необхідність призначення покарання у межах санкції статті, за якою його засуджено, зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 цього Кодексу, що, на думку суду, є співмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення винного та запобігання вчиненню нових злочинів.
Апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким, з необережною формою вини, за його наслідками одна особа загинула, а чотирьом завдано середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Крім того суд урахував дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, є особою з інвалідністю 3 групи, виключно позитивно характеризується за місцем проживання, приймає активну участь у житті села під час військової агресії, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, здійснює догляд та проживає із сином, який є особою з інвалідністю з дитинства.
До обставин, що пом`якшують покарання, суд відніс визнання вини, щире каяття, яке проявилося у критичному ставленні до вчиненого, висловлюванні глибокого жалю з приводу смерті ОСОБА_14 , вибаченні перед потерпілими, відшкодування шкоди потерпілим та витрат на їх лікування. При цьому обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Враховуючи час, який минув після ДТП, позицію потерпілих, у тому числі доньки померлого, які просили не позбавляти винного волі, стан здоров`я обвинуваченого, його незадовільний майновий стан та поведінку в судовому засіданні, яка засвідчила про дійсне каяття, з огляду на те, що в умовах воєнного стану сім`я з двома неповнолітніми дітьми і особою з інвалідністю потребує допомоги батька, суд першої інстанції вважав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання, не пов`язане із позбавленням волі.
Апеляційний суд у межах своїх повноважень, у порядку, визначеному ст. 404 КПК України, розглянув у повному обсязі доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора та представника цивільного позивача, і дійшов висновку, що обставини кримінального провадження та дані про особу винного переконливо свідчать про можливість його виправлення без реального позбавлення волі. Крім того, апеляційний суд зазначив, що істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика винуватого та інше.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши всебічно усі обставини, що мають значення при призначенні покарання, зазначив, що місцевий суд урахував ступінь тяжкості скоєного, конкретні обставини, характеризуючі дані на обвинуваченого, його поведінку та відношення до скоєного, який вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, висловив глибокий жаль з приводу смерті ОСОБА_14 , вибачився перед потерпілою ОСОБА_8 , відшкодував заподіяну потерпілим шкоду, відшкодував витрати на лікування потерпілих. Також суд взяв до уваги перебування потерпілого ОСОБА_14 у стані алкогольного сп`яніння під час ДТП.
Крім того, апеляційний суд урахував стан здоров`я обвинуваченого, який є особою з інвалідністю, потребує оперативного втручання, його незадовільний майновий стан, оскільки після ДТП він втратив можливість господарювати, що раніше було основним джерелом прибутку. Апеляційний суд взяв до уваги той факт, що дружина обвинуваченого час від часу перебуває за межами України на заробітках, а тому ОСОБА_7 повністю сам здійснює догляд за двома неповнолітніми дітьми та сином, який є особою з інвалідністю з дитинства. Апеляційний суд, встановивши додатково зазначені обставини, виконав вказівки суду касаційної інстанції, а отже посилання прокурора на недотримання апеляційним судом вимог ст. 439 КПК України є безпідставними.
Враховуючи усі наведені обставини та дані про особу винного, суд апеляційної інстанції зазначив, що в умовах воєнного стану сім`ї з неповнолітніми дітьми буде вкрай важко без підтримки батька, а тому рішення суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, є переконливим.
Що стосується доводів прокурора про те, що позиція потерпілої сторони не може враховуватися при призначенні покарання, то суд касаційної інстанції неодноразово висловлював свою позицію стосовно того, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, спрямовано проти безпеки руху, а тому позиція потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не лише потерпілого, а й усіх учасників дорожнього руху.
Однак колегія суддів звертає увагу, що хоча думка потерпілих не має для суду обов`язкового характеру, проте вона має враховуватися судом поруч з іншими обставинами кримінального провадження під час вирішення питання про покарання. Адже неврахування таких чинників, як посткримінальна поведінка винного, висловлення щирого жалю з приводу скоєного, відшкодування завданої шкоди та вибачення з боку потерпілої сторони суперечить загальним засадам призначення покарання, викладеним у ст. 65 КК України. Тому врахування апеляційним судом при звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу думки потерпілих у ряду з іншими обставинами та даними про особу винного, є вірним.
Висновки апеляційного суду належним чином мотивовано. Покарання не можна вважати явно несправедливим, необґрунтованим, чи недостатнім для досягнення його мети. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З урахуванням наведеного та практики Європейського суду з прав людини щодо призначення покарання й того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари як мети покарання, поведінку засудженого після постановлення судових рішень, зокрема той факт, що з моменту вчинення злочину пройшов тривалий час, засуджений позитивно характеризується, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, чим фактично досягнута мета покарання, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені обставини дали апеляційному суду обґрунтовані підстави вважати, що виправлення ОСОБА_7 та попередження нових злочинів можливе без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке є достатнім для того, щоб він довів своє виправлення.
Касаційний суд вважає, що призначене апеляційним судом покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, є законним та справедливим, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.