ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2014 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013030470002654, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого: востаннє вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 17 грудня 2013 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лутугинського районного суду Луганської області від 22 січня 2014 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Згідно із ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 17 грудня 2013 року, більш суворим покаранням ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 26 вересня 2013 року приблизно о 03:00, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , діючи умисно, повторно, відчинив двері автомобіля ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_1 , і таємно викрав із переднього пасажирського сидіння чоловічий клатч та 400 гривень, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 505 гривень.
Крім того, 03 листопада 2013 року о 12:00 ОСОБА_6 , перебуваючи біля житлового будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, повторно, підбіг до ОСОБА_8 та відкрито викрав з її сумки гаманець із грошовими коштами, пенсійне посвідчення і ліки, чим завдав потерпілій майнової шкоди на загальну суму на суму 365 гривень.
Вироком Апеляційного суду Луганської області від 25 березня 2014 року вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено покарання:
- за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
- за ч. 2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно із ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 17 грудня 2013 року, більш суворим покаранням ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, зазначаючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду й пом`якшити призначене покарання.
Указує, що призначена йому міра примусу без застосування ст. 69 КК України є надто суворою, суд не враховав усіх даних про його особу, відшкодування завданої ним шкоди і відсутність претензій з боку потерпілих.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Доводи засудженого про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через суворість, а також про необхідність застосувати положення ст. 69 КК України є безпідставними з огляду на таке.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.
Як убачається із матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, зважив на ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, а також дані про особу винного, котрий позитивно характеризується за місцем проживання.
Також місцевий суд врахував як обставини, що пом`якшують ОСОБА_6 покарання, щире каяття, добровільне відшкодування матеріальної шкоди і стан його здоров`я, та зазначив, що обставин, які обтяжують покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.
З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов переконання про можливість призначення винному покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на строк 2 роки.
Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив його до апеляційного суду, вважаючи, що призначена ОСОБА_6 міра примусу є надто м`якою і в суду не було підстав, щоб застосовувати положення ст. 69 КК України.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, визнав слушними вищенаведені доводи прокурора та погодився із тим, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд не врахував ряду обставин.
Так, обґрунтовуючи свій висновок щодо необхідності скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, апеляційний суд слушно зауважив, що вчинені кримінальні правопорушення належать до категорії тяжких, сам ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, належних для себе висновків не зробив, не став на шлях виправлення, знову вчинив корисливі кримінальні правопорушення, в одному з яких потерпілим є особа з інвалідністю, а шкода, заподіяна його протиправною поведінкою, відшкодовано не ним, а його матір`ю.
Крім цього, колегія суддів апеляційного суду вказала, що застосовуючи правила ст. 69 КК України, місцевий суд належним чином не мотивував, чому визнані ним обставини, які пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції призначив обвинуваченому нове, більш суворе покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 і ч. 2 ст.186 КК України, та не знайшов підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_6 вироком апеляційного суду покарання є вмотивованим, законним і справедливим, відповідає тяжкості кримінальних правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Твердження засудженого про те, що за наявності декількох обставин, які пом`якшують покарання, суд зобов`язаний був застосувати до нього положення ст. 69 КК України, є помилковими, оскільки сама лише наявність таких фактичних даних, без суттєвого зниження ними ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, не свідчить про можливість призначення більш м`якої міри примусу, ніж визначено законом.
У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд умотивовано вказав, що встановлені пом`якшуючі обставини не є такими, що дозволяють застосувати положення ст. 69 КК України.
З такими висновками погоджується і колегія суддів касаційного кримінального суду.
Вирок суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, тому доводи засудженого є неприйнятними.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
