ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 416/4049/13-к

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Як убачається із матеріалів провадження, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання, зважив на ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими, а також дані про особу винного, котрий позитивно характеризується за місцем проживання.

Також місцевий суд врахував як обставини, що пом`якшують ОСОБА_6 покарання, щире каяття, добровільне відшкодування матеріальної шкоди і стан його здоров`я, та зазначив, що обставин, які обтяжують покарання, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.

З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов переконання про можливість призначення винному покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на строк 2 роки.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив його до апеляційного суду, вважаючи, що призначена ОСОБА_6 міра примусу є надто м`якою і в суду не було підстав, щоб застосовувати положення ст. 69 КК України.

Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, визнав слушними вищенаведені доводи прокурора та погодився із тим, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд не врахував ряду обставин.

Так, обґрунтовуючи свій висновок щодо необхідності скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання, апеляційний суд слушно зауважив, що вчинені кримінальні правопорушення належать до категорії тяжких, сам ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, належних для себе висновків не зробив, не став на шлях виправлення, знову вчинив корисливі кримінальні правопорушення, в одному з яких потерпілим є особа з інвалідністю, а шкода, заподіяна його протиправною поведінкою, відшкодовано не ним, а його матір`ю.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду вказала, що застосовуючи правила ст. 69 КК України, місцевий суд належним чином не мотивував, чому визнані ним обставини, які пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції призначив обвинуваченому нове, більш суворе покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 і ч. 2 ст.186 КК України, та не знайшов підстав для застосування положень ст. 69 КК України.

Верховний Суд вважає, що призначене ОСОБА_6 вироком апеляційного суду покарання є вмотивованим, законним і справедливим, відповідає тяжкості кримінальних правопорушень, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Твердження засудженого про те, що за наявності декількох обставин, які пом`якшують покарання, суд зобов`язаний був застосувати до нього положення ст. 69 КК України, є помилковими, оскільки сама лише наявність таких фактичних даних, без суттєвого зниження ними ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, не свідчить про можливість призначення більш м`якої міри примусу, ніж визначено законом.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд умотивовано вказав, що встановлені пом`якшуючі обставини не є такими, що дозволяють застосувати положення ст. 69 КК України.

З такими висновками погоджується і колегія суддів касаційного кримінального суду.

Вирок суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим та вмотивованим, в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, тому доводи засудженого є неприйнятними.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд