ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 635/7111/17

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК при вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантується право кожному на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Воловік проти України» зазначає, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, то держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду.

Положеннями ст. 24 КПК визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Системне тлумачення норм КПК свідчить про те, що положення процесуального закону про строки регламентують їх тривалість, порядок обчислення та наслідки закінчення цих строків. У кримінальному процесуальному законодавстві України строки встановлюються, продовжуються і поновлюються. Для правильного обчислення строку важливого значення набувають приписи правових норм, які стосуються визначення початкового моменту перебігу строку, обставин, що впливають на його перебіг, і встановлення моменту його закінчення. При визначенні початку обчислення строку важливо точно знати момент, з якого починається його перебіг.

При цьому аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про встановлення строку звернення до суду: рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві, при цьому щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції»); не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено, ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 березня 2022 року, в тому числі, задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 до 25 березня 2022 року.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції вбачається, що на обґрунтування причин пропуску строку на подачу апеляційної скарги, обвинувачений вказував, що ні він, ні його захисник не були присутні в судовому засіданні і не мали можливості ознайомитись із судовим рішенням, у зв`язку з чим вважав, що строк на апеляційне оскарження був пропущений з поважних причин, при цьому посилався на те, що в країні діє воєнний стан, що також вважав причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.

Також, як убачається зі змісту наявного у матеріалах провадження клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обвинувачений ОСОБА_6 вказував, що отримав копію судового рішення значно пізніше, при цьому не у встановлений законом спосіб, у зв`язку з чим вважав, що відраховувати початок строку на апеляційне оскарження з 04 березня 2022 року, коли таке рішення було постановлено, суперечить вимогам чинного кримінального процесуального законодавства.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 березня 2022 року відмовлено, а апеляційну скаргу, на підставі ч. 3 ст. 399 КПК, повернуто апелянту.

Мотивуючи своє рішення про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова була постановлена 04 березня 2022 року, а як на причину пропуску строку на апеляційне оскарження обвинувачений вказував, що ні він, ні його захисник не були присутні в судовому засіданні і не мали можливості ознайомитись із судовим рішенням, у зв`язку з чим, як зазначено в ухвалі, апеляційна скарга була подана лише 29 листопада 2022 року, тобто більше ніж через 8 місяців після постановлення ухвали.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вказав, що обвинувачений у клопотанні зазначав про подачу його захисником ОСОБА_7 апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу до Полтавського апеляційного суду, що, на думку колегії суддів апеляційного суду, свідчить про обізнаність обвинуваченого та його захисника про наявність ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 березня 2022 року.

Також суд апеляційної інстанції послався на те, що ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 березня 2022 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 було повернуто із зазначенням, що він не позбавлений права і має можливість повторно звернутись з апеляційною скаргою до Харківського апеляційного суду, а в подальшому, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подавав 09 вересня 2022 року апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 вересня 2022 року клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 було залишено без задоволення, про що, як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, також обізнаний обвинувачений.

При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, посилання обвинуваченого на наявність воєнного стану в країні як на причину пропуску строку не свідчить про поважність пропущення строку.

Визнав суд апеляційної інстанції такими, що не знайшли свого підтвердження, враховуючи тривалість пропущеного строку, і доводи обвинуваченого ОСОБА_6 щодо неможливості ознайомлення з судовим рішенням, при цьому вказав, що інших обґрунтованих причин через які він зволікав зі зверненням до Харківського апеляційного суду обвинувачений не навів.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в клопотанні обвинуваченого ОСОБА_6 не наведено переконливих мотивів поважності пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду, а причини, на які посилається останній, колегія суддів суду апеляційної інстанції не вважала об`єктивно непереборними та такими, що унеможливлювали як в загальному розумінні, так й з точки зору вимог кримінального процесуального закону та практики Європейського суду з прав людини, скористатися йому правом на оскарження даного судового рішення, у зв`язку з чим не вбачала вагомих правових підстав для поновлення такого строку, зауваживши, що апелянт мав всі передбачені законом можливості для належної реалізації свого права на оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 березня 2022 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 вчасно.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Відповідно до ч. 3 ст. 395 КПК для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Крім того, згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в провадженні № 51-9550 кмо 18, якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується, та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватись з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.

Як убачається з матеріалів провадження, ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова про продовження строку тримання під вартою було постановлено 04 березня 2022 року за відсутності учасників провадження.

При цьому, як зазначено у вказаній ухвалі, беручи до уваги, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в України введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, Законом України від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні встановлено карантин, беручи до уваги загострення ситуації у м. Харкові, а також необхідність забезпечення безпеки суддів, працівників апарату судів, інших працівників органів системи правосуддя, суд першої інстанції дійшов висновку про вирішення питання щодо строків тримання обвинувачених під вартою головуючим по справі одноособово 04 березня 2022 року, коли було призначено судове засідання по даному провадженню.

Обвинувачений в судовому засіданні суду касаційної інстанції пояснив, що його не викликали в судове засідання 04 березня 2022 року.

До того ж в матеріалах провадження відсутні дані, які б свідчили про те, що копія вказаного рішення суду направлялась обвинуваченому ОСОБА_6 , а також відсутні дані про те, що він отримував цю копію, чи відмовився саме від отримання такої.

При цьому суд апеляційної інстанції, посилаючись на вищенаведені підстави для відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, з огляду на вищезазначені положення КПК, не навів обґрунтувань про те, з якого моменту вважає встановленим час саме отримання обвинуваченим ОСОБА_6 ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04 березня 2022 року про продовження строку тримання під вартою, та як наслідок, з огляду на зазначене, а також положення ч. 3 ст. 395 КПК та вказане рішення об`єднаної палати Верховного Суду, належним чином не мотивував свого рішення про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки судді суду апеляційної інстанції про необхідність повернення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 на підставі п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК є передчасними та суперечать вимогам кримінального процесуального закону, передбаченимположеннями ч. 3 ст. 395 КПК, а також правовому висновку, викладеному в рішенні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 листопада 2019 року в провадженні № 51-9550 кмо 18.

Вказане порушення, на переконання колегії суддів, є істотним, оскільки воно перешкодило суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Відповідно до постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 01 квітня 2024 року в справі № 751/3856/21 (провадження № 51-88 кмо 23), суд касаційної інстанції, установивши, що ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги на рішення щодо обрання (продовження) запобіжного заходу постановлена з порушенням приписів п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу скасовує оскаржену ухвалу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 436 вказаного Кодексу.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції, з огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК - скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого слід урахувати наведене та прийняти законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 412, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд