ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 552/1568/23

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка є єдиним його житлом. Позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 , інших спадкоємців за заповітом чи законом немає. Вказував, що з матір`ю вони все життя проживали разом. Незадовго до смерті вона поїхала в гості до своєї подруги в с. Піщанка Красноградського району Харківської області, де

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

13 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом після спадкодавця ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте постановою від 13 грудня 2022 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Оскільки шестимісячний строк пропущено з поважних причин, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , терміном один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Визначено ОСОБА_1 додатковий строк для подання до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , терміном 2 (два) місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з поважних причин пропустив строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у суду є всі підстави задовольнити позов позивача та визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року апеляційну скаргу Полтавської міської ради залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

24 серпня 2023 року Полтавська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували інформацію з довідки «Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1» Полтавської міської ради від 23 березня 2023 року № 191, де вказано, що позивач протягом строку, визначеного для подання заяви про прийняття спадщини, не знаходився на стаціонарному лікуванні, а отже, мав змогу звернутися до нотаріуса чи направити заяву поштою. Вказує, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання. Крім того, встановлення факту спільного проживання сина з матір?ю у цій справі не має суттєвого значення.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі

№ 129/2115/15-ц, від 24 вересня 2020 року у справі № 534/1318/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 755/14798/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 709/769/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 750/13008/21, від 02 лютого 2021 року у справі № 636/1339/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 348/2499/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 234/17511/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року- без змін.

Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення достатньо мотивовані та є такими, що ґрунтуються на законі та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення цієї справи. Підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Додаткові аргументи заявника

23 листопада 2023 року Полтавська міська рада подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить касаційну скаргу задовольнити.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року Полтавській міській радіпоновлено строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 24 липня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Полтави.

28 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу та у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Піщанка Красногадського району Харківської області померла ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

13 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13 грудня 2022 року постановою державного нотаріуса Першої полтавської державної нотаріальної контори Махринською О .В. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини та заведення спадкової справи не за останнім місцем реєстрації спадкодавця.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Полтавської міської ради» від 23 лютого 2023 року № 191 ОСОБА_1 хворіє на двобічний коксартроз: справа ІІІ ступеня, зліва

ІІ ступеня, контрактура обох кульшових суглобів, вкорочення правої нижньої кінцівки до 3 см, гіпертонічна хвороба ІІ ст., ІІ р 3, ангіопатія сітківки обох очей, міопія слабкого ступеня, вазомоторний риніт. У зв?язку з обмеженням життєдіяльності (здатності до пересування та до трудової діяльності), що призвело до зниження можливостей соціальної адаптації, направлений на МСЕК 19 січня 2016 року та визнаний інвалідом ІІІ групи, для заміни суглобу травматологом рекомендовано ендопротезування.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Норми частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини;

2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна насамперед стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що причини, зазначені позивачем, пропуску строку на звернення з заявою про прийняття спадщини є поважними, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Обставини, які встановлені судами, відповідачем на підставі відповідних доказів не спростовано, що відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком, а суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, переоцінку доказів не здійснює.

Суди надали належну правову оцінку доводам сторін, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди застосували правильно.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 24 липня

2023 року- без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду