ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/17927/22-ц

1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити дії.

2. Позовна заява мотивована тим, що починаючи з липня 2001 року, в різні періоди часу до 27 листопада 2014 року, він працював на посаді помічника-консультанта народних депутатів України. Проте, відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при його звільненні не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку.

3. Вказував, що його прийнято та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, що свідчить про те, що він перебував у трудових відносинах саме із відповідачем, а не з народним депутатом України.

4. Зазначав, що відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні.

5. Враховуючи наведене, позивач, посилаючись на положення статей 116 та 117 КЗпП України, просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи з 26 травня 2006 року до 23 листопада 2007 року; з 26 листопада 2007 року до 07 січня 2009 року; з 02 листопада 2009 року до 20 вересня 2011 року; з 02 січня 2013 року до 28 лютого 2013 року, а також середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку.

6. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року у складі судді Бусик О. Л. позов задоволено.

7. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи: з 26 травня 2006 року до 23 листопада 2007 року; з 26 листопада 2007 року до 07 січня 2009 року; з 02 листопада 2009 року до 20 вересня 2011 року; з 02 січня 2013 року до 28 лютого 2013 року.

8. Зобов`язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні, починаючи з 23 листопада 2007 року до дня фактичного розрахунку. Здійснено розподіл судових витрат.

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України в частині щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки є обґрунтованими.

10. Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні ОСОБА_1 не було здійснено саме з вини Апарату Верховної Ради України, наявні підстави для задоволення позовних вимог також в частині виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, починаючи з 23 листопада 2007 року та по день фактичного розрахунку.

11. Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України задоволено частково.

12. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року в частині задоволення позовних вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

13. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

14. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні щорічної основної відпустки. При цьому суд вказав, що в цій частині обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим.

15. Разом із тим, заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток без зазначення періоду та конкретної суми такого заробітку є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки відповідач не зможе виконати таке рішення, або виконає його на власний розсуд, що знову стане приводом для звернення до суду.

16. Таким чином, апеляційний суду дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заявлені передчасно, та можуть бути заявлені позивачем протягом трьох місяців після проведення з ним остаточного розрахунку, виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, що надасть суду можливість врахувати всі необхідні критерії передбачені Законом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. У листопаді 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

18. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

20. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині незадоволення вимоги щодо зобов`язання Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні та залишити в указаній частині рішення місцевого суду.

21. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

22. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що позовна вимоги про зобов`язання Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з дня звільнення по день фактичного розрахунку заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату Верховної Ради грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали при звільненні).

23. Заявник у касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 116, 117 КЗпП України.

24. Відповідач через допущену ним протиправну бездіяльність у забезпеченні виконання вимог трудового законодавства та законодавства про відпустки порушив право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки. Отже, відповідач зобов`язаний нарахувати та сплатити грошову компенсацію відповідно до кількості невикористаних днів відпустки.

25. Після звільнення позивача належна сума компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільнені не була виплачена, тому відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку.

26. У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від представника Апарату Верховної Ради України, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_1 звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України (справа № 640/10636/21), у якому просив суд:

- бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2001 року до 27 листопада 2014 року визнати протиправною;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2001 року до 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 14 травня 2002 року по день фактичного розрахунку, з 25 травня 2006 року по день фактичного розрахунку, з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 12 грудня 2012 року по день фактичного розрахунку, з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку.

28. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2022 року клопотання Апарату Верховної Ради України про закриття провадження у справі № 640/10636/21 в частині позовних вимог задоволено.

29. Закрито провадження у справі № 640/10636/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року, з 26 листопада 2007 року по 08 січня 2009 року, з 02 листопада 2009 року по 21 вересня 2011 року, з 02 січня 2013 року по 01 березня 2013 року; зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року, з 26 листопада 2007 року по 08 січня 2009 року, з 02 листопада 2009 року по 21 вересня 2011 року, з 02 січня 2013 року по 01 березня 2013 року; зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку.

30. Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного місцевого загального суду.

31. Згідно з розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України позивача прийнято на роботу:

- № 2373 від 19 червня 2006 року, зараховано з 26 травня 2006 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України;

- № 9412 від 19 грудня 2007 року, зараховано з 26 листопада 2007 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України;

- № 5732 від 16 листопада 2009 року, зараховано з 02 листопада 2009 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України;

- № 552 від 08 січня 2013 року, зараховано з 02 січня 2013 року на посаду помічника-консультанта народного депутата України.

32. При цьому, як вбачається, розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26 листопада 2014 року, в тому числі й позивача звільнено із займаної посади помічника-консультанта народного депутата України, в якому вказано, крім іншого, також про проведення виплати компенсації невикористаної основної відпустки за 27 календарних днів.

33. Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою Апарату Верховної Ради України № 20-17 від 05 липня 2022 року позивач, крім іншого періоду часу, працював на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки:

- з 26 травня 2006 року по 23 листопада 2007 року без поширення дії Закону України «Про державну службу» - 45 календарних днів щорічної основної відпустки;

- з 26 листопада 2007 року по 07 січня 2009 року без поширення дії Закону України «Про державну службу» - 33 календарних дні щорічної основної відпустки;

- з 02 листопада 2009 року по 20 вересня 2011 року без поширення дії Закону України «Про державну службу» - 56 календарних днів щорічної основної відпустки;

- з 02 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року без поширення дії Закону України «Про державну службу» - 5 календарних днів щорічної основної відпустки.

34. Одночасно, в указаній довідці, виданій ОСОБА_1 на підставі його заяви до відповідача про надання інформації щодо виплати компенсації за невикористані відпустки позивачу, а також довідки про кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки, керівник Управління Апарату Верховної Ради повідомив, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» всі виплати помічникам-консультантам виплачуються народним депутатом України самостійно у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів.

35. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

36. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

40. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що судове рішення апеляційного суду оскаржується лише в частині незадоволення позовної вимоги про зобов`язання Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні, починаючи з 23 листопада 2007 року та по день фактичного розрахунку, тому в іншій частині оскаржуване судове рішення не переглядається.

41. Рішенням місцевого суду позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

42. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України в частині щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки є обґрунтованими.

43. Разом із тим, апеляцій суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні, починаючи з 23 листопада 2007 року та по день фактичного розрахунку, виходив із того, що вказана вимога заявлена без зазначення періоду та конкретної суми такого заробітку є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки відповідач не зможе виконати таке рішення, або виконає його на власний розсуд, що знову стане приводом для звернення до суду.

44. Таким чином, апеляційний суду дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання Апарату Верховної Ради України виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заявлені передчасно та можуть бути заявлені позивачем протягом трьох місяців після проведення з ним остаточного розрахунку, виплати йому компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, що надасть суду можливість врахувати всі необхідні критерії передбачені Законом.

45. Колегія суддів не може погодитись з висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

46. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

47. Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

48. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (стаття 116 КЗпП України).

49. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

50. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

51. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

52. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19)».

53. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у день звільнення позивача Апаратом Верховної Ради України не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, у зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

54. Разом із тим, суд дійшов висновку, що станом як на час звернення позивача до суду, так і на час ухвалення рішення судом першої інстанції, остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, тобто відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні щорічної основної відпустки, тому у суду відсутня можливість встановити період затримки (прострочення) належної позивачу виплати, що є однією з умов проведення розрахунку суми компенсації втрати частини доходів.

55. Суд вважав, що така вимога є передчасною.

56. Проте, не ґрунтується на вимогах закону позиція суду щодо передчасності заявленої у цій справі позовної вимоги, яка стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні/виплати компенсації за невикористані дні відпусток, оскільки така позовна вимога є похідною від основної позовної вимоги про стягнення належних позивачеві сум при звільненні (компенсації за невикористані дні відпусток).

57. Зокрема, як констатував Верховний Суд у пункті 75 постанови від 21 березня 2023 року в справі № 640/11699/21, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків якої посилається скаржник, сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівникові заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівникові заробітної плати (її частини) при звільненні (до прикладу постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 640/9375/20, від 09 лютого 2023 року в справі № 620/2338/20 та інші).

58. Поряд із цим, при вирішенні питання стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні обов`язковим є визначення судом його розміру.

59. Так, Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, та у подальшому підтриманий у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21 та інш.

60. Зокрема у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

61. Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та дійшов помилкових висновків про те, що вимога ОСОБА_1 про зобов`язання виплатити на користь останнього середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною.

62. Проте, відсутні підстави для залишення в силі рішення місцевого суду з огляду на таке.

63. У пунктах 29-31 постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 640/22951/21 зазначено: «Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції виходив із того, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача, а тому уважав за належне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 139,5 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 26.05.2006 по 20.09.2011 без визначення конкретної суми цієї компенсації.

Проте, така позиція суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, згідно з якою суд, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата належних працівникові сум при звільненні), повинен визначити розмір суми, яка не була виплачена працівникові при звільненні, що є належним і ефективним способом захисту його порушених трудових прав та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду.

Так, установивши порушення законодавства про оплату праці (як-то невиплата працівникові при звільненні компенсації за невикористану відпустку), що створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, суд повинен визначити розмір як суми, яка включається за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, до належної працівникові заробітної плати, що складається із усіх виплат згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, так і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні».

64. З огляду на те, що до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.

65. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

66. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

67. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду