ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 335/8467/21

1. Описова частина

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2021 року він отримав подану до суду позовну заяву АТ КБ «ПриватБанк», в якій представник банку зазначав, що 06 червня 2019 року між ними було укладено кредитний договір на підставі заяви від 06 червня 2019 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, за яким банк просив суд стягнути з нього 666 096,57 грн кредитної заборгованості. Банк зазначав, що він підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, що складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, який підтверджується підписом у заяві.

Однак, анкету-заяву від 06 червня 2019 року про приєднання до банківських послуг, або будь-які інші документи він не підписував.

Підпис, зазначений в заяві-анкеті від 06 червня 2019 року, є однаковим на кожному листі та скоріше за все оригіналу вказаної анкети у банку немає, а сам його підпис був скопійований банком самостійно з електронного файлу та розміщений на вказаній анкеті.

Звертав увагу на те, що до 17 грудня 2019 року законодавством не було передбачено можливості підписання договорів з банками за допомогою електронного сенсорного пристрою із сенсорним екраном (планшету), а тому договір від 06 червня 2019 року укладений за допомогою такого засобу підписання не можна вважати підписаним. Тому він є нікчемним у силу частини другої статті 1055 ЦК України. У редакції законодавства, яке діяло на 06 червня 2019 року, тобто на дату підписання анкети-заяви, було передбачено лише підписання договорів або у письмовому вигляді шляхом проставлення власного підпису на паперовому екземплярі договору у порядку, передбаченому законами України: «Про електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг» або шляхом використання електронного цифрового підпису (за допомогою електронного підпису у вигляді сертифікату).

Отже, виходячи з вищенаведеного, анкета-заява від 06 червня 2019 року не могла бути підписаною за допомогою проставлення свого підпису у відділенні банку на планшеті, а тому така анкета-заява, яка по суті складає кредитний договір між банком та споживачем, є недійсною (нікчемною).

У зв`язку з недійсністю анкети-заяви, незаконними також є всі дії банку щодо нарахування позичальнику, тобто йому, відсотків, штрафів та комісій за кредитом, оскільки вони були нараховані на підставі умов, які не були погоджені з позичальником, з ним.

Оскільки він не підписував анкету-заяву від 06 червня 2019 року, то, відповідно, не погоджував (не акцептував) Умови, Правила та Тарифи, що розміщені на сайті банку.

З паспортом споживчого кредитування та тарифами банку він не ознайомлювався, відповідно жодного підпису на підтвердження ознайомлення зі вказаними паспортом та тарифами не проставляв ні шляхом власноручного підписання на паперовому документі, ні за допомогою цифрових або електронних засобів.

Позивач зазначав, що він не заперечує щодо користування карткою. Проте, користувався ще з 2018 року на підставі договору карткового рахунку. Дії щодо нарахування відсотків, комісій, пені та штрафів з боку банку є незаконними, адже були зроблені в односторонньому порядку, що не свідчить про визнання таких змін ним, позичальником.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд:

- визнати кредитний договір від 06 червня 2019 року разом з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 червня 2019 року, підписану від його імені з АТ КБ «ПриватБанк», недійсним;

- визнати недійсним паспорт споживчого кредитування від 06 листопада 2019 року, підписаний від його імені з АТ КБ «ПриватБанк»;

- визнати незаконними дії АТ КБ «ПриватБанк» у частині нарахування за кредитним договором від 06 червня 2019 року відсотків, комісії, пені та штрафів.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 користувався коштами банку та здійснював погашення заборгованості за договором, чим підтверджував та розумів своє зобов`язання перед банком, що свідчить про виконання угоди сторонами, а тому підписання анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту за допомогою факсимільного відтворення його підпису за обставин цієї справи не свідчить про їх недійсність.

Суди вважали, що нарахування банком за кредитним договором від 06 червня 2019 року відсотків, комісії та неустойки є лише попередньою фіксацією факту наявності боргу та порушення цивільно-правових зобов`язань, а тому не впливає на права позивача і позовна вимога про визнання незаконними дії банка щодо нарахування цих платежів/сум не є ефективним способом захисту.

Апеляційний сул вказав, що матеріалами справи підтверджується те, що сторонами було узгоджено, що підписання заяви здійснюватиметься в електронному вигляді - у даному випадку підписання електронним підписом на екрані електронного сенсорного пристрою (планшеті), що відноситься до власноручного цифрового підпису. Фактично відповідно до частини третьої статті 207 ЦПК України цифровий підпис - це аналог власноручного підпису, а підписаний в такий спосіб договір прирівнюється до вчиненого. ОСОБА_2 зазначені докази не спростував.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Орджонікідзевського районного суду Запорізької області від 20 квітня 2023 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 20 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, не передбачало можливість укладання кредитних договорів шляхом підписання їх на екрані електронного засобу (планшету). Відтак, вважає, що спірний кредитний договір не був підписаний, а тому відповідно до частини другої статті 1055 ЦК України є нікчемним.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 207 ЦК України, у чинній на час нібито укладення спірного кредитного договору редакції, передбачалося, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Зазначає, що жодної письмової згоди, яка б містила зразок його підпису, банку не надавав.

У січні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, висновки яких вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

06 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим оформив анкету-заяву від 06 червня 2019 року на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

06 листопада 2019 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту, отримав картку типу: Преміальна картка World Elite, кредитний ліміт до 400 000 грн.

Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 06 червня 2019 року та паспорт споживчого кредитування/Тарифи Банка від 06 листопада 2019 року, підписані ПриватБанком та ОСОБА_1 , мають правовий статус електронного документу, тобто ця анкета-заява та паспорт підписані клієнтом на електронному сенсорному пристрої (планшеті) банка - це електронний пристрій із сенсорним екраном, на якому особа створює аналог власноручного підпису, який нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не повністю.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинених з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Доказів того, що ОСОБА_1 надав письмову згоду, у якій міститься зразок його власноручного підпису, на укладення кредитного договору, шляхом використання його електронного підпису до матеріалів додано не було.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним кредитного договору та паспорту споживчого кредитування, посилаючись на те, що цей договір не підписував, його умови не погоджував, дозволу на використання його електронного підпису не надавав.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 власноручно не підписував спірний кредитний договорів від 06 червня 2019 року, а також не надав письмову згодуна укладення кредитного договору, шляхом використання його електронного підпису, Верховний Суд вважає, що спірний кредитний договір є неукладеним, а у задоволенні його позову слід відмовити через обрання ним неналежного способу захисту, оскільки неукладений правочин не може визнаватися судом недійсним.

Вимоги позову про визнання недійсним паспорту споживчого кредитування, є необґрунтованими, оскільки паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Тобто, паспорт споживчого кредиту не є окремим правочином, який можна визнати недійсним.

Позовні вимоги про визнання незаконними дій банку у частині нарахування за кредитним договором відсотків, комісії, пені та штрафів, також є неналежним способом захисту, оскільки нарахування банком тих чи інших платежів є лише передумовою для пред`явлення до споживача тих чи інших вимог, а обґрунтованість нарахування банком таких платежів може перевірятися тільки при розгляді відповідного позову про стягнення таких платежів.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову, але помилилися в мотивах такої відмови, що не вплинуло на загальні висновки судів, то оскаржувані судові рішення необхідно змінити з урахуванням мотивів цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,