ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 570/775/17

1. Описова частина

У лютому 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Шпанівська сільська рада Рівненського району Рівненської області, про визнання договорів дарування недійсними, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній дідусь - ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся - ОСОБА_7 , спадкоємцями яких вони є за правом представлення. За час шлюбу дід з бабою збудували житловий будинок у АДРЕСА_1 , що належав їм на праві спільної сумісної власності.

На підставі рішення виконкому Ровенської районної ради народних депутатів Ровенської області від 11 листопада 1987 року № 336 було видане свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок, а власником було зазначено ОСОБА_6 .

11 листопада 1990 року ОСОБА_6 подарував, а його син ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 частину (три кімнати, веранду, ванну, коридор, котельню) житлового будинку, льох, які належали на праві приватної власності ОСОБА_6 і знаходилися у АДРЕСА_1 .

Вважали договір дарування недійсним, оскільки він не відповідає формі його укладення та посвідчений особою, яка не мала права вчиняти нотаріальні дії.

Крім того, після смерті ОСОБА_6 , 21 листопада 2003 року, державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. видано свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцю майна ОСОБА_6 - його сину ОСОБА_3 , на спадкове майно, яке складається з 1/2 частини вказаного житлового будинку.

Зазначали, що свідоцтво про право на спадщину є недійсним, оскільки ОСОБА_3 не мав права на спадкування 1/2 частини вказаного житлового будинку в цілому, так як будинок не належав на праві власності виключно йому, а був спільною сумісною власністю подружжя. Частка у майні подружжя - ОСОБА_7 , становила 1/2 частини будинку.

Крім того, не були враховані права інших спадкоємців, які фактично прийняли спадщину, оскільки постійно проживали зі спадкодавцем на день його смерті. Вважали, що ОСОБА_3 не вступив у шестимісячний строк в управління спадковим майном після смерті свого батька, так як постійно проживав за іншою адресою.

Враховуючи, що до ОСОБА_3 у порядку спадкування незаконно перейшло право власності на 1/2 частину спірного будинку, то договір дарування ним ОСОБА_4 1/2 частини житлового будинку від 22 вересня 2004 року є недійсним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просилили суд: визнати недійсним договір дарування 1/2 частини будинковолодіння на АДРЕСА_1 , укладений від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_3 від 11 листопада 1990 року № 52, посвідчений виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівенського району; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВА №153136 від 21 листопада 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_3 . Рівненською державною нотаріальною конторою; визнати недійсним договір дарування від 22 вересня 2004 року, укладений ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної адміністрації Дацюк С. Г.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 березня 2023 року у складі судді Гнатущенко Ю. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є обґрунтованими внаслідок порушення їх прав, як спадкоємців майна, у тому числі й на спірне нерухоме майно.

Проте, суд вважав, що позивачі пропустили строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем ОСОБА_3 та третьою особою Шпанівською сільською радою Рівненського району Рівненської області.

Суд застосував відповідні норми ЦК України про позовну давність та релевантну практику Верховного Суду про відсутність поважних причин для поновлення позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково .

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 березня 2023 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВА №153136 від 21 листопада 2003 року, видане державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г., на ім`я ОСОБА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги позивачів про визнання недійсним договору дарування від 11 листопада 1990 року є обґрунтованими, але ними пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено й поважних причин для його поновлення не встановлено.

Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_3 , на думку суду, підлягають задоволенню, оскільки у нотаріуса не було правових підстав видавати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину домоволодіння, так як зазначене майно не входило у спадкову масу після смерті ОСОБА_6 , а спадщина на вказану частину, як частку у спільній сумісній власності, відкрилась лише після смерті ОСОБА_7 у 2016 році.

Апеляційний суд відхилив доводи відповідача про те, що позивачі пропустили позовну давність щодо цих позовних вимог, оскільки, на думку апеляційного суду, будь-які докази на підтвердження того, що позивачі дізнались або повинні були дізнатись про порушення свого права раніше ніж до 2016 року матеріали справи не містять.

Крім того, суд вважав, що не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання договору дарування від 22 вересня 2004 року недійсним, оскільки є передчасною, без обґрунтування мотивів такого висновку.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Михайлов В. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

У решті судові рішення не оскаржуються, а тому, відповідно до положень статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині є необґрунтованим, оскільки, відмовляючись застосовувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, апеляційний суд належно не обґрунтував свого висновку.

Вважає, що позивачі пропустили cтрок позовної давності, оскільки з 2003 року, будучи вже повнолітніми особами, мали можливість довідатися, хто і яке майно отримав у спадщину.

Крім того, ОСОБА_2 (на той час ще ОСОБА_8 ) зверталася у 2003 році до бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) за витягом для пред`явлення нотаріусу на предмет оформлення спадщини щодо спірного будинку. У виданому БТІ витягу саме ОСОБА_9 вказана заявником, а власником майна - ОСОБА_6 .

Відзив на касаційні скарги учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В. відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

06 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А., у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_10 .

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 червня 1950 року Виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Ровенського району Ровенської області укладено шлюб, актовий запис 13, між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , прізвище після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 », що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя.

Спірний житловий будинок був збудований за час шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у 1974 році, а, отже, є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. Дану обставину сторони не заперечують.

20 листопада 1987 року на ім`я ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 .

05 листопада 1990 року ОСОБА_6 , за письмовою згодою дружини ОСОБА_7 , подарував, а його син ОСОБА_3 прийняв у дар 1/2 східну частину (три кімнати, веранду, ванну, коридор, котельню) житлового будинку, льох, які належали на праві особистої власності ОСОБА_6 і знаходяться у АДРЕСА_1 розташовані на земельній ділянці розміром 0,07 га, закріпленій за Шпанівським бурякорадгоспом. 1/2 будинку, крита залізом, цегляна, 1974 року забудови. 1/2 частина будинку належала ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння, виданого Ровенським райвиконкомом 20 листопада 1987 року. Вказаний договір нотаріально посвідчений у виконавчому комітеті Шпанівської сільської Ради депутатів трудящих Ровенського району Ровенської області 11 листопада 1990 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями за законом після його смерті були дружина - ОСОБА_7 , син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_13 , а також позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_14 (неповнолітні онуки у порядку представлення), у зв`язку з тим, що їх мати - ОСОБА_15 померла у 1999 році, тобто до відкриття спадщини.

13 жовтня 2000 року ОСОБА_7 у заяві до Рівненської районної державної нотаріальної контори повідомила, що їй було відомо про відкриття спадщини залишеної після смерті її чоловіка ОСОБА_6 .. Шестимісячний строк, встановлений законом для прийняття спадщини вона пропустила і не бажає ставити питання про його продовження через судові органи. Простить вважати її такою, що не прийняла спадщину. Вказана заява посвідчена 13 жовтня 2000 року секретарем виконавчого комітету Шпанівської сільської ради Орленком М. І.

17 листопада 2003 року ОСОБА_7 подала аналогічну заяву. Крім того, вказала що не претендує на видачу свідоцтва про право власності на майно подружжя, житловий будинок є особистою власністю померлого.

21 листопада 2003 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори Дацюк С. Г. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 2-1763 (спадкова справа № 634) спадкоємцю майна ОСОБА_6 - його сину ОСОБА_3 , котрий мешкає у АДРЕСА_2 , на спадкове майно, яке складається, зокрема, з 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , належний померлому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, (дублікат), виданого виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради Рівненської області від 06 листопада 2003 року та зареєстрованого у Рівненському ОБТІ у реєстровій книзі № 1 під реєстровим № 134-135.

22 вересня 2004 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної адміністрації Дацюк С. Г. та зареєстрований у реєстрі за № 2-та, зареєстрований у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 27 вересня 2004 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Спадкоємцями за законом після її смерті є діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_13 та онуки за правом представлення: ОСОБА_14 , ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Михайлова В. О., підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).

Встановивши, що 1/2 частка житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , на яку видано свідоцтво про право власності за законом на ім`я ОСОБА_3 , належала на праві власності ОСОБА_7 , як частка у спільній сумісній власності, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що зазначена частка житлового будинку не входила до складу спадщини, що відкривалась після смерті ОСОБА_6 , а тому, під час видачі свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_3 порушено положення пункту 128 глави 4 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у редакції, чинній на момент оформлення нотаріусом права на спадщину, оскільки у нотаріуса не було правових підстав видавати свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину домоволодіння, так як зазначене майно не входило у спадкову масу після смерті ОСОБА_6 , а спадщина на вказану частину, як частку у спільній сумісній власності, відкрилась лише після смерті ОСОБА_7 у 2016 році.

Проте, скасовуючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 листопада 2003 року, видане на ім`я ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачами не пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач (том 1, а. с. 200).

Вирішуючи спір в оскаржуваній частині, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд заявлених вимог, дослідив та надав оцінку всім поданим доказам, дійшовши обґрунтованих висновків про те, що позивачі пропустили строк позовної давності та не довели, що не дізналися чи не могли дізнатися про порушення своїх прав у межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Наслідки закінчення строку позовної давності було встановлено статтею 80 ЦК УРСР, а саме закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачі повинні свої права знати і захищати.

Суд першої інстанції правильно вказав, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Позивачами жодних доказів існування з 2003 року об`єктивних, непереборних труднощів для звернення ними із позовом за захистом своїх спадкових прав суду не надано.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та доводами касаційної скарги про те, щоОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2003 року, будучи вже повнолітніми особами, мали можливість довідатися хто і на яке майно отримав спадщину, при цьому, зважаючи на те, що 09 вересня 2003 року ОСОБА_16 ( ОСОБА_2 ) звернулася у Рівненське БТІ із замовленням № 4404 видати витяг з реєстру для пред`явлення у нотаріальну контору на предмет оформлення спадщини щодо будинку у АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 176), а 16 вересня 2003 року КП «Рівненське ОБТІ» видано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 1489380, де заявником вказано ОСОБА_16 , з якого вбачаються власником спірного домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності від 20 листопада 1987 року, посвідченого виконавчим комітетом Рівненської районної ради Березовський В. І. на підставі договору дарування від 11 листопада 1990 року № 52, посвідченого виконавчим комітетом Шпанівської сільської ради. (том 1, а. с. 177), не могла не знати про порушення своїх прав.

Отже, вирішуючи спір в оскаржуваній частині, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину через пропуск позивачами строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції помилково скасував його законне та обґрунтоване рішення у цій частині.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що районний суд помилково послався на застосування позовної давності і за заявою третьої особи - Шпанівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, оскільки відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише за заявою сторони у справі, а такими особами є лише позивач та відповідач (стаття 48 ЦПК України). Проте, вказане не впливає на законність висновків суду, так як відповідач таку заяву подав до суду (частина друга статті 410 ЦПК України).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу й на порушення апеляційним судом вимог статей 13, 367 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства і межі розгляду справи судом апеляційної інстанції), оскільки апеляційну скаргу подав лише ОСОБА_1 , а апеляційний суд задовольнив позов і ОСОБА_2 , яка апеляційну скаргу не подавала.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_3 було сплачено 1 280 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказану суму необхідно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на його користь в рівних частинах, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині та залишає у силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,