ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/10320/22

Описова частина

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання наказу незаконним, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2018 року працювала на Державному підприємстві «Адміністрація морських портів України»

(далі - ДП «АМПУ»), у 2020 році була переведена на посаду професіонала з розвитку персоналу. Наказом від 28 лютого 2022 року встановлено простій в апараті управління ДП «АМПУ» з 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

На підставі наказу від 30 серпня 2022 року № 207-к простій було припинено

(пункт 1) та призупинено дію трудового договору з позивачем (пункт 2) до відновлення можливості виконувати нею роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану.

Однак, наказом відповідача «Про припинення простою та запровадження дистанційної роботи працівників апарату управління ДП «АМПУ» від 01 вересня 2022 року № 264-к з 05 вересня 2022 року припинено простій та запроваджено дистанційну роботу для частини працівників, зокрема і для структурного підрозділу, де працювала позивач.

Розуміючи важливість роботи підприємства та функціонування економіки в умовах воєнного стану, а також, маючи можливість працювати, позивач з власної ініціативи залучалася до роботи дистанційно та виконувала доручення свого безпосереднього керівника, про що повідомила роботодавця електронним листом від 05 вересня 2022 року.

У своїй позовній заяві вказувала, що відповідач не дотримався приписів пункту 8.1.8 Колективного договору підприємства, видаючи наказ №207-к, оскільки призупинення дії трудового договору є зміною умов праці, а тому потребувало погодження з профспілковим органом, членом якого вона є.

Позивач вважає призупинення дії трудового договору незаконним, таким, що суперечить вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 квітня 2022 року № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ), оскільки у обох сторін трудових відносин була та є можливість виконувати обов`язки, а тому у ДП «АМПУ» були відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, укладеного з нею.

З урахуванням зазначеного, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 207-к в частині призупинення дії трудового договору; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; поновити дію трудового договору та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 наказу відповідача «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору зі ОСОБА_1 » від 30 серпня 2022 року № 207-к. Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30 серпня

2022 року по 10 січня 2023 року у розмірі 355 505, 00 грн; витрати на правову допомогу - 15 000, 00 грн; судовий збір - 992, 40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов суд виходив з того, що підставою для призупинення трудового договору є не сам факт уведення воєнного стану в Україні, а об`єктивна неможливість надання та виконання роботи. Оскільки у матеріалах справи не викладені фактичні обставини, які б свідчили про абсолютну неможливість роботодавця та працівника виконувати свої обов`язки, суд визнав призупинення таким, що не відповідає вимогам статті 13 Закону

№ 2136-ІХ.

Оскільки простій, встановлений наказом відповідача, тривав з 01 березня по 30 серпня 2022 року, суд зробив висновок, що сума стягнення має розраховуватись відповідно до розміру заробітної плати за січень та лютий 2022 року - два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Керуючись приписами статті 235 КЗпП України та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100, суд стягнув середній заробіток на користь позивача за період з дня призупинення трудового договору і до моменту звільнення, адже саме за цей період позивач не отримувала заробітної плати, а роботодавець своїми діями фактично створив для працівниці ситуацію вимушеного прогулу.

Суд не задовольнив вимогу позивача про поновлення дії трудового договору, оскільки на час розгляду справи вона була звільнена у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників.

Відхиляючи доводи позивача про те, що призупинення дії трудового договору потребувало попереднього погодження з профспілкою, суд вказав, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження її членства у профспілці. Суд також не брав до уваги доводи відповідача щодо необхідності оскаржити наказ про призупинення до Держпраці України, оскільки позивач скористалась своїм правом на судовий захист трудових прав.

Вирішуючи питання, чи є розмір витрат на правничу допомогу співмірним, суд частково задовольнив позовну вимогу, присудивши стягнення у розмірі

15 000, 00 грн, оскільки саме ця сума відповідає критерію реальності та розумності.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 рокурішення Подільського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розподілу судових витрат.

Стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 110 173, 40 грн. Компенсовано за рахунок державного бюджету ДП «АМПУ» судовий збір у розмірі 2 578, 25 грн. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 червня 2023 року в частині стягнення витрат на правову допомогу скасовано та відмовлено у стягненні в цій частині.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково визначив, що для розрахунку середнього заробітку слід брати до уваги заробітну плату за січень та лютий 2022 року, оскільки позивач не виконувала своїх посадових обов`язків через простій до призупинення дії трудового договору, а тому такий середній заробіток слід обраховувати, виходячи із посадового окладу позивачки.

Підтримуючи позицію суду першої інстанції щодо незаконності призупинення трудового договору з позивачкою, колегія суддів вказала, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам статті 13 Закону № 2136-ІХ, оскільки у ньому не викладені фактичні обставини, які свідчать про неможливість сторін виконувати свої обов`язки, натомість з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 бажала та могла виконувати роботу.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ДП «АМПУ» про передбачене Законом

№ 2136-ІХ право роботодавця не виплачувати заробітну плату та інші виплати працівникам у період призупинення дії трудового договору, суд зазначив, що вказані норми не поширюють свою дію на обставини справи, оскільки, за умови визнання наказу незаконним, на користь позивача має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів відхилила доводи апелянта про необхідність позасудового врегулювання спору, оскільки частиною першою статті 233 КЗпП України передбачене право працівника на судовий розгляд трудового спору.

Переглядаючи рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів відмовила в задоволенні цієї вимоги, оскільки в позовній заяві не було заявлено попереднього розрахунку щодо цих витрат.

У касаційній скарзі ДП «АМПУ»просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження ДП «АМПУ» зазначає застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22, від 28 грудня 2022 року у справі № 460/2675/18.

Вказує, що призупинення дії трудового договору з працівницею ОСОБА_1 є законним, оскільки у роботодавця, ДП «АМПУ» була відсутня можливість надати роботу за умови зупинення функціонування підприємства у зв`язку з військовою агресією проти України, а у працівника - виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Зазначає, що виплати працівникам здійснюються за кошти від комерційної діяльності підприємства, а не державного бюджету. Враховуючи, що ДП «АМПУ» є державним підприємством стратегічного значення, яке не може повноцінно функціонувати в умовах воєнного стану, закономірними стали обставини погіршення фінансового стану підприємства, зменшення обсягів роботи та, відповідно, неможливість забезпечити весь штат працівників роботою.

На обґрунтування доводів касаційної скарги також зазначає, що виконувати визначені трудовим договором та посадовою інструкцією обов`язки позивач не могла, оскільки її посада - професіонал з розвитку персоналу 2 категорії департаменту кадрової політики апарату управління, з урахуванням призупинення трудових договорів з більшістю працівників, зменшенням фінансових асигнувань на певні внутрішні цілі підприємства, для ОСОБА_1 була загалом відсутня робота.

Зокрема, відповідач вказує на неврахування судами особливого порядку вирішення спорів щодо призупинення дії трудових відносин в умовах воєнного стану, а саме існування конкретної адміністративної процедури оскарження, яка має передувати зверненню до суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції взяв для розрахунку середнього заробітку період, коли на підпримстві було запроваджено простій, а ОСОБА_1 отримувала лише посадовий оклад. Зокрема, судом було взято до уваги довідку від 18 липня 2023 року № 10-04-01.01-26/69, яка не була оцінена як доказ при судовому розгляді у першій інстанції. Вищенаведене, на думку скаржника, свідчить про неврахування судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 14 листопада 2022 року у справі № 488/2652/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, а також вказує напорушення судом норм процесуального права, оскільки той встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Вказує, що внаслідок видання незаконного наказу про призупинення дії трудового договору для неї була фактично створена ситуація вимушеного прогулу, а поняття - «призупинення» та «звільнення» є подібними за сутністю, тому до спірних правовідносин слід застосувати статтю 235 КЗпП України при стягненні середнього заробітку, поновленні дії трудового договору.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки позивач не подала попереднього розрахунку, однак подібна причина не є імперативною підставою для відхилення цієї вимоги.

Відзиви на касаційні скарги

У грудні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, де зазначено, що доводи скарги ДП «АМПУ» є необґрунтованими, базуються на власному трактуванні положень Закону № 2136-ІХ.

Наголошує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження абсолютної неможливості роботодавця надати позивачу роботу з огляду на її функціональні обов`язки. Відповідачем також не доведено, що позивач не мала переважного права на поновлення трудового договору. Зокрема, зазначає, що у наказі № 207-к не викладені фактичні обставини, які свідчать про неможливість сторін виконувати свої обов`язки. Вважає безпідставними доводи відповідача щодо обов`язкового досудового врегулювання спору, адже право на судовий захист передбачене Конституцією.

У січні 2024 року від ДП «АМПУ» надійшов відзив, де зазначено про необґрунтованість доводів скарги ОСОБА_1 , вказано на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неналежну правову оцінку доказам, а також неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідач заперечує щодо наданого позивачем розрахунку середнього заробітку з причини його невідповідності постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100. Вказує на безпідставність позиції позивача щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального права при залученні до матеріалів справи довідки по середньоденному заробітку, адже це документ інформативного характеру, який не змінює позиції відповідача щодо порядку розрахунку, однак є важливим для здійснення повного і всебічного розгляду справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 10 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами фактичні обставини справи

Позивач з 2018 року працювала в ДП «АМПУ», у 2020 році переведена на посаду професіонала з розвитку персоналу 2 категорії департаменту кадрової політики апарату управління підприємства.

Наказом «Про організаційні заходи, пов`язані з веденням воєнного стану в Україні» (зі змінами), погодженого з Первинною профспілковою організацією працівників ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 84-к, встановлено початок простою в апараті управління ДП «АМПУ» з 08 год 30 хв 01 березня 2022 року - до припинення або скасування воєнного стану в Україні, передбачено здійснення нарахування та виплати заробітної плати у розмірі посадового окладу.

Наказом «Про припинення простою та призупинення дії трудового договору зі ОСОБА_1 » від 30 серпня 2022 року № 207-к припинено з 30 серпня 2022 року простій та призупинено дію трудового договору, укладеного з позивачем, до відновлення можливості виконувати нею роботу, але не пізніше дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом відповідача від 01 вересня 2022 року № 264-к з 05 вересня 2022 року припинено простій та запроваджено дистанційну роботу для визначених переліком, що додається до наказу, працівників.

Наказом відповідача «Про організацію праці в апараті управління ДП «АМПУ» від 17 травня 2023 року № 234-к з 01 червня 2023 року припинено простій, дистанційну роботу та відновлено дію трудових договорів для працівників, зазначених у додатках 1-3 до наказу.

Відповідно до наказу відповідача від 09 січня 2023 року № 15-к ОСОБА_1

10 січня 2023 року звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Як на підставу для призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , відповідач в оскаржуваному наказі посилався на призупинення діяльності портових операторів у більшості морських портів України, що вплинуло на фінансовий стан підприємства, відсутність організаційних та технічних умов для виконання позивачем роботи.

Однак обставин неможливості забезпечити позивача роботою відповідач не довів.

За встановленими судами обставинами, як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДП «АМПУ» здійснювало свою діяльність. Трудові відносини відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, а не з усіма працівниками.

Зокрема, наказом 264-к припинено простій та запроваджено дистанційну роботу для окремих працівників, включно з чотирма представниками департаменту кадрової політики, де працювала ОСОБА_1 . Принцип такої вибірковості

ДП «АМПУ» не обґрунтувало.

Даних про те, що у відповідача відбулось скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації праці матеріали справи не містять.

За встановлених обставин, саме по собі погіршення фінансового стану підприємства не є тією обставиною, яка надає роботодавцю право вибірково призупиняти трудові договори з окремими працівниками на підставі статті

13 Закону № 2136-ІХ.

Отже, роботодавець ДП «АМПУ» не довів, що у зв`язку із збройною агресією росії проти України він був позбавлений можливості надати позивачці роботу за укладеним із нею трудовим договором, а остання не мала змоги виконувати свої трудові обов`язки.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що призупинення дії трудового договору з позивачкою є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв`язку з військовою агресією проти України надати позивачці роботу, а останнійу її виконувати не встановлено й доводи касаційної скарги ДП «АМПУ» цього не спростовують.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги відповідача з приводу недотримання позивачем встановленого частиною третьої статті 13

Закону № 2136-ІХ особливого позасудового порядку оскарження, оскільки, як вбачається з листа-відповіді Головного Управління Держпраці Київської області від 20 жовтня 2022 року № КВ/2/1345-ЦА-22, на момент виникнення спірних правовідносин відповідна форма припису розроблена не була.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення її конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та поклав на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок суду узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22, від 27 березня 2024 року № 753/12518/22.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції відхиляє відповідні доводи касаційної скарги ДП «АМПУ».

Відхиляючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного обрахунку судом апеляційної інстанції середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача, Верховний Суд виходить з такого.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

З наведеного можна зробити висновок про те, що якщо працівник протягом останніх чотирьох календарних місяців, що передують місяцю, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, не відпрацював жодного робочого дня, у нього відсутній розрахунковий період, тому середня заробітна плата в такому випадку обчислюється виходячи з посадового окладу.

Водночас, якщо в розрахунковому періоді є хоча б один повний відпрацьований день, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за такий робочий день.

При цьому простій - це час протягом якого працівник не працює. Оплата простою не з вини працівника є платою за невідпрацьований час і входить до фонду додаткової заробітної плати.

Як зазначено в пункті 2 розділу ІІ Порядку № 100, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Також при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (абзац другий пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100).

Отже, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці час простою не враховується, навіть у разі збереження під час простою за працівником середнього заробітку.

Установлено, що дію трудового договору з позивачем було призупинено з 30 серпня 2022 року.

Тобто, розрахунковим періодом є червень та липень 2022 року. У цей час позивач перебував у простої. Попередні два місяці (квітень та травень 2022 року) позивач також перебував у простої. Відповідно цей час виключається з розрахункового періоду.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_1 в період простою була залучена до роботи.

Таким чином, оскільки позивач перебував у тривалому простої (більше чотирьох місяців), у нього відсутній розрахунковий період, тому при визначенні розміру середньої заробітної плати, за обставин цієї справи, необхідно виходити із встановленого йому посадового окладу, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2024 року у справах № 753/12518/22 та № 507/1435/22.

Судом апеляційної інстанції установлено, що середньоденна заробітна плата позивачки, виходячи із її посадового окладу, складає 1 159,72 грн.

Вимушений прогул позивачки тривав з 30 серпня 2022 року (день призупинення дії договору) до 10 січня 2023 року (день звільнення позивачки з роботи), тобто 97 робочих днів.

Отже, середній заробіток за часпризупинення дії трудового договору, який підлягає стягненню з відповідача ДП «АМПУ» на користь позивачки, становить 110 173,40 (97 робочі дні *1 159,72 грн), отже визначений судом апеляційної інстанції розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу є правильним.

Відповідно до частин першої-другої статті 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору

Отже, аналіз положень статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку у суду є право відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Надання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє». Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявника.

Таким чином, хоча відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу у зв`язку з неподанням заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат є правом суду, а не обов`язком, суд має враховувати конкретні обставини справи та принцип диспозитивності цивільного судочинства. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення процесуального закону попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

ОСОБА_1 до позовної заяви не подала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка понесла або які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції користуючись наданим йому правом, передбаченим частиною другою статті 134 ЦПК України, правомірно відмовив позивачу у стягненні витрат на правову допомогу.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 березня 2024 року у справі № 459/2350/23.

Щодо клопотання позивачки про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У квітні 2024 року від позивачки надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики в частині застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 у подібних правовідносинах.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Водночас не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що свідчать про існування виключної правової проблеми, судова практика щодо вирішення питань порушених заявником у клопотанні є однозначною, що свідчить про недоведеність заявником якісного показника виключності правової проблеми, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду потрібно відмовити.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду