ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/17914/21

Описова частина

У серпні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 1984 року до 02 травня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.

За час спільного проживання вони придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 липня 2008 року, право власності на яку оформлено на ОСОБА_5 .

Після придбання квартири 09 жовтня 2008 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 22033131904 про надання кредиту в розмірі 99 960,00 доларів США на споживчі цілі.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 09 жовтня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки та надано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року у справі № 2-2772/2010 кредитний договір від 09 жовтня 2008 року № 22033131904 розірвано та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму боргу в розмірі 1 016 110,41 грн.

Під час виконавчих дій спірну квартиру виставлено на торги і в результаті передано у власність АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі свідоцтва від 27 червня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року у справі № 759/12097/13-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Однак з 2012 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в примусовому порядку не виселяли із квартири АДРЕСА_1 , а також вони добровільно не виселялись зі спірної квартири.

30 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маматовою В. В. посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого новим власником спірної квартири став ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважали, що вони мають право користування спірною квартирою незалежно від того, що на теперішній час змінився її власник, оскільки іпотечна квартира придбана не за кредитні кошти і виселити їх без надання іншого житла ніхто не має права.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд:

- визнати їх право на користування житловим приміщенням, зокрема квартирою АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб зареєструвати їх місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року, ухваленим у складі судді П`ятничук І. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не надали доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а також позивачі не є власниками спірної квартири та зняті з реєстраційного обліку з 17 червня 2021 року на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року у справі № 759/12097/13.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 скасовано з ухваленням нового судового рішення.

Визнано за ОСОБА_3 право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог та задовольняючи позов у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3 з часу придбання спірної квартири, з 2008 року і до її примусового виселення з неї в грудні 2021 року, проживала в спірній квартирі.

Отже, на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_4 було безумовно відомо про те, що ОСОБА_3 проживає в цій квартирі, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року про її виселення не було виконане. Доказів щодо звернення до суду для захисту свого права власності на спірну квартиру ОСОБА_4 суду не надав.

Таким чином, апеляційним судом встановлено наявність достатніх та триваючих зв`язків позивача ОСОБА_3 із конкретним місцем проживання, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного розладу, вона потребує стороннього догляду, а також судом вказано, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності у неї іншого житла.

Суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт тривалого часу проживання позивача ОСОБА_3 у спірній квартирі, незалежно від її правового режиму, що в свою чергу є достатньою підставою для того, щоб вважати, що її право на користування житлом підлягає захисту, незалежно від особи власника.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб зареєструвати місце проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , то апеляційний суд не вбачав підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до пункту 35 постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» ОСОБА_3 повинна звертатися до органу реєстрації з вказаними вимогами, а суд не вправі підміняти функції державних органів (органів реєстрації), на які покладені обов`язки з реєстрації місця проживання громадян.

У січні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Мельничук І. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просила суд скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не врахував того, що ОСОБА_3 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року у справі № 759/12097/13-ц про виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 втратила право користування спірним жилим приміщенням. Крім того, право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім`ї якої вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користуватися жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2108 року у справі № 595/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18), від 27 березня 2019 року у справі № 465/8613/13-ц (провадження № 61-16222св18), а також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 2 та частини четвертої статті 82 ЦПК України.

У березні 2024 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив те, що наявний достатній та триваючий її зв`язок із конкретним місцем - квартирою. Іншого житла, крім цієї квартири, вона не має, є особою з інвалідністю внаслідок психічного розладу і потребує спостереження психіатра, стороннього догляду.

Крім того, зазначала, що з 22 січня 2024 року вона знову задекларувала своє місце проживання в спірній квартирі, але не вселилася, так як тривалий час перебуває на стаціонарному лікуванні і під наглядом психіатра.

Отже, просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У лютому 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 31 серпня 1984 року до 02 травня 2020 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Під час спільного проживання вони придбали квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджує договір купівлі-продажу від 01 липня 2008 року, право власності на яку було зареєстровано на ОСОБА_5

09 жовтня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 22033131904 про надання кредиту в розмірі 99 960,00 доларів США на споживчі цілі, строком на 120 місяців.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 09 жовтня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки № 2116 та передано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року у справі № 2-2772/2010 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 016 110,41 грн боргу за кредитним договором від 09 жовтня 2008 року № 22033131904 та судові витрати. Рішення набрало законної сили.

23 травня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського району у м. Києві винесено постанову у виконавчому провадженні № 29081938 про передачу майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 стягувачу - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у рахунок погашення боргу ОСОБА_5 , що також підтверджує акт від 23 травня 2012 року про передачу майна.

27 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. видано ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 126).

26 березня 2013 року державним реєстратором здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за Київською регіональною дирекцією ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі дубліката свідоцтва, серії та номер 16 від 04 січня 2013 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. (т. 1, а. с. 128).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 червня 2014 року, у справі № 759/12097/13-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 122-125).

З цього судового рішення випливає, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо зняття ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що судове рішення про виселення, яке набрало законної сили, є самостійною підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.

17 червня 2021 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяв АТ «Райффайзен Банк Аваль» на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року у справі № 759/12097/13-ц, що підтверджують заяви про зняття з реєстрації місця проживання від 17 червня 2021 року та витяг з реєстру територіальної громади м. Києва від 21 липня 2022 року № 82375791 (т. 1, а. с. 118-121, 137).

30 червня 2021 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маматовою В. В., відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» передало у власність ОСОБА_4 нерухоме майна, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 81-86).

У пункті 1.3 цього договору зазначено, що до укладення договору нерухоме майно було оглянуте покупцем. Недоліків чи дефектів, які перешкоджають його використанню за цільовим призначенням, на момент огляду виявлено не було. Претензій до продавця щодо якісних характеристик та стану нерухомого майна на момент укладання договору покупець не має. Нерухоме майно повністю відповідає цілям покупця і він приймає нерухоме майно в існуючому стані.

У пункті 6.2 цього договору сторони засвідчили, що на момент укладення цього договору, окрім обставин, які визначені в пункті 6.6 цього договору, не існують їм невідомі обставини, які можуть негативним чином вплинути на стан виконання ними зобов`язань за цим договором.

Пунктом 6.6 цього договору визначено, що покупець ( ОСОБА_4 ) підтверджує та засвідчує, що йому відомо, що: на момент підписання цього договору нерухоме майно є предметом судових спорів; у нерухомому майні зареєстровані та проживають попередні власники нерухомого майна.

Крім того, 30 червня 2021 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 підписано акт приймання-передачі до зазначеного договору купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до пункту 1 якого нерухоме майно знаходиться у належному технічному та санітарному стані та є придатним для використання його за цільовим призначенням, - у покупця відсутні будь-які претензії до продавця (т. 1, а. с. 87, 88).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30 червня 2021 року № 263797171 ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 89).

Постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гуріною Д. І. від 29 вересня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, виконавчий лист № 759/12097/13-ц, виданий 10 вересня 2021 року про виселення ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 , повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а. с. 104).

Згідно із вказаною постановою, підставою повернення виконавчого документа є ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року у справі № 759/6680/14-ц, якою заборонено Святошинському відділу державної виконавчої служби у місті Києві вчиняти дії щодо виселення з квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

З Єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року у справі № 759/6680/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом, визнання недійсним постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсним акта державного виконавця, скасування державної реєстрації права власності, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка раніше належала ОСОБА_5 . Заборонено відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вчиняти дії щодо виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року заяву ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом, визнання недійсним постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсним акта державного виконавця, скасування державної реєстрації права власності задоволено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року, а саме: знято арешт, накладений на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_5 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом, визнання недійсним постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсним акта державного виконавця, скасування державної реєстрації права власності відмовлено.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року, у справі № 759/6680/14-ц позов ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, дубліката свідоцтва, постанови про передачу майна, акта державного виконавця про передачу майна задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво, посвідчене 27 червня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В., зареєстроване в реєстрі № 5167.

Визнано недійсною постанову від 23 травня 2012 року № 29081938, видану відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у справі № 759/6680/14-ц, у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, дубліката свідоцтва, постанови про передачу майна, акта державного виконавця про передачу майна відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_5 , подану адвокатом Кочмарьовою Т. С., задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року змінено, шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року заяву заінтересованої особи ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Мельничук І. В., про скасування заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про визнання недійсним свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом, визнання недійсним постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, визнання недійсним акта державного виконавця, скасування державної реєстрації права власності задоволено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року, в частині заборони відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вчиняти дії щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Реєстру Територіальної громади м. Києва ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 15 липня 2008 року до 17 червня 2021 року (т. 1, а. с. 137).

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Мельничук І. В. підлягає задоволенню.

Постанова суду апеляційної інстанції переглядається лише в частині вимог ОСОБА_3 , оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося в апеляційному порядку, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не може переглядатися в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав для захисту права ОСОБА_3 на користування житлом, посилаючись на те, що рішення про виселення виконане не було, про це було безумовно відомо новому власнику ОСОБА_4 , а також посилаючись на триваючі зв`язки ОСОБА_3 із спірної квартирою.

З матеріалів справи, що переглядається в касаційному порядку, встановлено наступні обставини, що стосуються питання виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири:

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року у справі № 2-2772/2010 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 016 110,41 грн боргу за кредитним договором від 09 жовтня 2008 року № 22033131904 та судові витрати. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 червня 2014 року, у справі № 759/12097/13-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, виселено ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_3 . Рішення набрало законної сили.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року у справі № 759/6680/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» застосовано заходи забезпечення позову, зокрема, заборонено відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вчиняти дії щодо виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2021 року заяву заінтересованої особи ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову в справі № 759/6680/14-ц за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2014 року, в частині заборони відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вчиняти дії щодо виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

17 червня 2021 року ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 знято з реєстраційного обліку в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заяв ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2014 року у справі № 759/12097/13-ц.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 на законних підставах, а саме на підставі рішення суду у справі № 759/12097/13-ц, яке набрало законної сили, і яким ОСОБА_3 як члена сім`ї попереднього власника було виселено із спірної квартири.

Встановлено, що з грудня 2021 року ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає, оскільки була примусово виселена.

Примусове виселення відбулось на виконання рішення суду, після виселення ОСОБА_3 до спірної квартири не вселялася, в ній не проживає.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не є власником спірної квартири та не надала суду достатніх доказів на підтвердження свого права користування спірною квартирою, і факту порушення її прав новим власником - ОСОБА_4 .

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не урахував наведені норми права і скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються інваліди I та II груп.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи (т. 1, а. с. 12).

У зв`язку з цим судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 816,00 грн. підлягає компенсації на користь ОСОБА_4 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду