ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/274/23

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що в період з червня до серпня 2019 року позивач передав у борг відповідачу кошти на загальну суму 10 430 000,00 грн, про що

05 червня 2019 року, 07 червня 2019 року, 01 липня 2019 року та 01 серпня

2019 року було складено відповідні розписки, у яких строк повернення коштів не визначено.

30 травня 2022 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу за договорами позики, але відповідач її не отримав, у зв`язку з чим така вимога була повернена позивачу

«за закінченням встановленого терміну зберігання».

Оскільки відповідач ухиляється від повернення грошових коштів, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договорами позики станом на 31 грудня 2022 в розмірі

14 804 044,39 грн, у тому числі:

за договором позики від 05 червня 2019 року - 913 000,00 грн та проценти за користування позикою в розмірі 396 681,86 грн;

за договором позики від 07 червня 2019 року - 1 900 000,00 грн та проценти за користування позикою в розмірі 823 693,45 грн;

за договором позики від 01 липня 2019 року - 3 471 000,00 грн та проценти за користування позикою в розмірі 1 464 817,60 грн;

за договором позики від 01 серпня 2019 року - 4 146 000,00 грн та проценти за користування позикою в розмірі 1 688 851,48 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 травня

2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що розписки містять лише констатацію факту наявності боргу ОСОБА_2 і не засвідчують факт отримання ним коштів в день їх складання, розписки не містять зазначення строку повернення ОСОБА_2 вказаних коштів.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість:

за договором позики від 05 червня 2019 року в розмірі 1 309 681,86 грн, з яких: сума позики - 913 000,00 грн та проценти за користування коштами - 396 681,86 грн;

за договором позики від 07 червня 2019 року в розмірі 2 723 693,45 грн, з яких: сума позики - 1 900 000,00 грн та проценти за користування коштами - 823 693,45 грн;

за договором позики від 01 липня 2019 року в розмірі 4 935 817,60 грн, з яких: сума позики - 3 471 000,00 грн та проценти за користування коштами - 1 464 817,60 грн;

за договором позики від 01 серпня 2019 року в розмірі 5 834 851,48 грн, з яких: сума позики - 4 146 000,00 грн та проценти за користування коштами - 1 688 851,48 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони уклали договори позики, відповідач отримані у позику кошти не повернув. При цьому відповідач не довів належними доказами факту повернення суми позики, що свідчить про невиконання ним грошових зобов`язань з повернення позичених коштів, у зв`язку з чим є підстави для стягнення суми боргу за договорами позики та процентів за користування ними.

05 жовтня 2023 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто з порушенням правил територіальної підсудності, про що було наголошено в суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд безпідставно не прийняв вказані аргументи, оскільки жодної кореспонденції із суду першої інстанції відповідач не отримував, тому що судова кореспонденція направлялась на адресу, за якою він не зареєстрований та фактично не проживає, а тому в нього не було можливості заявити про непідсудність цієї справи Шевченківському районному суду м. Чернівців. Відповідач зареєстрований з 20 жовтня

2020 року на АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Першотравневого районного суду м. Чернівців. Вказує на те, що оскільки в розписках не зазначено, що ОСОБА_2 брав кошти у борг саме у ОСОБА_1 , то немає підстав для задоволення позову у зв?язку з неналежним позивачем.

Аргументи інших учасників справи

24 січня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що позов подано з дотриманням територіальної підсудності відповідно до частини дев?ятої статті 28 ЦПК України, оскільки він поданий за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_2 . Суд першої інстанції виконав вимоги частин першої, шостої - восьмої статті 187 ЦПК України та направив запит до відповідного органу реєстрації місця проживання фізичної особи й отримав від ВОІЗМП/ВІС ДМС в Чернівецькій області відповідь про останнє відоме місце реєстрації ОСОБА_2 :

АДРЕСА_2 , з реєстрації якої відповідач знятий 20 жовтня 2020 року. Інформації про інше місце реєстрації немає. Апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції з обґрунтуванням про порушення правил територіальної підсудності відповідач не подавав. Представник відповідача брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а тому безпідставними є аргументи про неповідомлення відповідача про розгляд справи судом апеляційної інстанції. Вказує, що наявність оригіналів боргових розписок у позивача свідчить про те, що боргове зобов?язання є невиконаним.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Чернівців.

Зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 29 серпня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

12 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Згідно зрозпискою від 05 червня 2019 року ОСОБА_2 взяв

913 000,00 грн.

Згідно з розпискою від 07 червня 2019 року ОСОБА_2 взяв

1 900 000,00 грн.

Згідно з розпискою від 01 липня 2019 року ОСОБА_2 взяв

3 471 000,00 грн.

Згідно з розпискою від 01 серпня 2019 року ОСОБА_2 взяв

4 146 000,00 грн.

30 травня 2022 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу за договорами позики, але відповідач її не отримав, у зв`язку з чим така вимога була повернена позивачу

«за закінченням встановленого терміну зберігання».

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Місце проживання чи перебування фізичної особи визначається відповідно до статті 29 ЦК України і статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до частини шостої статті 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Згідно з частинами сьомою - дев`ятою статті 187 ЦПК України інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Згідно з довідкою відділу ДМС в Чернівецькій області від 11 січня 2023 року

ОСОБА_2 з реєстрації за адресою:

АДРЕСА_2 , знятий 20 жовтня 2020 року.

Довідки про реєстрацію місця проживання чи перебування ОСОБА_2 станом на 03 січня 2023 року (дата звернення до суду з цим позовом) у справі немає.

Заходів щодо встановлення дійсного місця реєстрації та проживання ОСОБА_2 районний суд не здійснив, запиту до відповідного органу місцевого самоврядування не направив, що свідчить про невиконання судом першої інстанції норми частини шостої статті 187 ЦПК України.

Верховний Суд установив, що місце проживання ОСОБА_2 з 20 жовтня 2020 року зареєстроване за адресою:

АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до Першотравневого району м. Чернівців.

Проте ОСОБА_1 з позовом звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівців.

Отже, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам цивільного процесуального закону, оскільки справу суд розглянув з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Отже, судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням правил територіальної підсудності, тому справу необхідно передати для продовження розгляду за встановленою у процесуальному законі підсудністю, за зареєстрованим місцем проживання відповідача, а саме до Першотравневого районного суду м. Чернівців.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Встановивши порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду