ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 199/3981/22

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, встановлення порядку користування домоволодінням.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником 5/6 частки в праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2018 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 2020 року. Інша 1/6 частки в праві спільної часткової власності вказаного домоволодіння належить відповідачу ОСОБА_2 . На частині відповідача ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає її син - ОСОБА_3 . Крім того, в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

Також ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_2 протягом тривалого часу чинить їй перешкоди у користуванні домоволодінням, не надає доступу до нього, відмовляється надати ключі від будинку та взагалі не допускає позивача на територію домоволодіння.

На теперішній час, ОСОБА_2 взагалі надала вказане домоволодіння невідомим особам в оренду або користування. У зв`язку з чим, позивач звернулася до ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із відповідною заявою. Однак, СП ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області у відповіді було зазначено, що між позивачем та відповідачем виникли цивільно-правові відносини.

Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила:

усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні домоволодінням АДРЕСА_1 ;

виділити ОСОБА_1 у користування: житлову кімнату - 1-4, загальною площею 22,9 кв. м; житлову кімнату 1-5, загальною площею 11,5 кв. м; кухню 1-2, загальною площею 11,7 кв. м; Г-1 сарай 2 кв. м у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;

виділити ОСОБА_2 житлову кімнату 1-3, загальною площею 9,1 кв. м у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;

виділити ОСОБА_3 житлову кімнату 1-3 загальною площею 9,1 кв. м у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;

залишити у спільному користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 наступні приміщення: передпокій 1-1, загальною площею 6,8 кв. м; літ. А1 - сіни; літ. а1-1 - веранда; Б-1 - погріб, загальною площею 2,45 кв. м; гараж - В-1, загальною площею 1,90 кв. м; № 1 - колодязь; № 2 - вбиральня; № 3 - ворота; № 4 - паркан домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки в рішенні суду від 19 червня 2023 року), яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року, у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю, встановлення порядку користування домоволодінням відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що:

домоволодіння АДРЕСА_1 , належить сторонам на праві спільної часткової власності, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуватися спільним майном, відповідач ОСОБА_2 є належним та повноправним співвласником спірного майна, питання щодо поділу та виділу в натурі спірного домоволодіння не вирішувалося, між сторонами не досягнуто згоди щодо спільного користування зазначеним домоволодінням, рішення суду не може підмінити собою домовленість сторін. Між тим, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Однак, при вирішенні питання такого роду суд має брати до уваги не тільки позицію та доводи позивача, а й враховувати інтереси відповідача, розміри часток кожного із співвласників домоволодіння у спільній частковій власності;

натомість, позивач не довела можливості встановлення судом порядку користування між сторонами у справі спірним домоволодінням у запропонований нею спосіб, не замовила та не надала суду висновок експерта для визначення можливих варіантів встановлення порядку користування спірним домоволодінням, фактично частка володіння та користування домоволодінням, при визначеному позивачем варіанті порядку користування домоволодінням, буде більшою, ніж частка у праві власності на вказане домоволодіння, яке визначено судом, належного обґрунтування такої необхідності відступу від належних співвласникам часткам майна матеріали справи не містять, відповідачем відповідної згоди щодо встановлення запропонованого позивачем порядку користування спірним домоволодінням у судовому засіданні не надано, тому позов задоволенню не підлягає через його недоведеність.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року доповнено рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 17 500,00 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Маслова С. С. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №199/3981/22 залишено без задоволення.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_6 , в якій просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди не вирішили спір між сторонами, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 5, 10 ЦПК України та статті 16 ЦК України;

апеляційний суд застосував частину другу статті 319, частину першу статті 321, статтю 358, частину першу статті 391 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

суди відмовили у задоволенні позовних вимог через відсутність експертизи, яка могла би визначити сторонам у справі порядок користування спірним нерухомим майном, що є грубим порушенням норм процесуального та матеріального права. Суди залишили поза увагою, що у справі № 607/22941/21, судові рішення у якій були предметом перегляду Верховним Судом, суд першої та апеляційної інстанції встановили порядок користування квартирою без експертизи за наявними у справі доказами. Вказує, що експерт не має можливості встановити справедливий баланс інтересів та прав сторін у справі, оскільки це прерогатива виключно суду. Судова експертиза не може підміняти рішення суду та перед експертом не можуть ставитися питання, на які має надати відповідь виключно суд;

суди залишили поза увагою, що ОСОБА_3 не є власником житла, а є лише особою, яка в спірному домоволодінні зареєстрована та має право проживати, але він також є відповідачем у справі. Проте, оскаржені рішення не містять причин відмови у задоволенні позовних вимог відносно ОСОБА_3 .

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_8 , в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення без змін, стягнути з позивача, понесені нею витрати на надання правової допомоги в розмірі 10 000,00 грн.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що твердження позивача про перешкоджання у користуванні спірним майном є необґрунтованими, оскільки позивач тривалий час, понад 20 років, постійно проживає разом зі своїм чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 , у спірному домоволодінні позивач ніколи не проживала з власного бажання і ОСОБА_2 ніколи не чинила їй перешкод. Позивач у позові зазначила, що перешкоджання у користуванні майном здійснюється таким чином, що в будинку проживають сторонні особи. Проте, за нормами ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Позивач просить виділити відповідачам, які є особами різної статі, з яких одна ( ОСОБА_2 ) - інвалід, у користування кімнату 1-3 площею 9,1 кв м, тобто на двох 9,1 кв. м житлової площі. Відповідно до інших вимог, відповідачі взагалі позбавляються права користування іншими допоміжними приміщеннями. Таким чином, такий порядок користування, який просить встановити позивач призведе до погіршення житлових умов відповідачів та інших зареєстрованих осіб. Наведені у касаційній скарзі висновки Верховного Суду, не спростовують позиції судів першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи, а навпаки їх підтверджують. Висновки судів про відмову в задоволенні у позові є правильними, доводи позивача зводяться до переоцінки доказів на свій розсуд без наведення фактів порушення судами норм права, а тому є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 липня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 199/3981/22. Витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2023 року матеріали цивільної справи № 199/3981/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, від 24 січня 2018 року у справі № 917/50/17, від 14 липня 2021 у справі № 902/834/20, від 13 серпня 2021 року у справі № 917/1196/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 927/110/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 5015/45/11, від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20, від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21 та у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2018 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 2020 року, позивач ОСОБА_1 є власником 5/6 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Інша 1/6 частина вказаного домоволодіння належить відповідачу ОСОБА_2 . Також на частині відповідача ОСОБА_2 зареєстрований, але не проживає її син - ОСОБА_3 .

Крім того, в домоволодінні АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

Щодо позовних вимог до ОСОБА_2

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18)).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2019 року у справі № 161/5720/18 (провадження № 61-990св19) зазначено, що:

«згідно частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Виходячи із аналізу вказаних норм законодавства, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Установивши, що 5/6 часток у спірній квартирі належить позивачу, власником іншої - 1/6 частини є відповідач, між сторонами існує спір щодо користування цим майном і поділ квартири з виділенням вказаних часток в натурі є неможливим, суд апеляційної інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення між сторонами порядку користування квартирою за запропонованим позивачем варіантом, який відповідає інтересам обох її співвласників, враховує частки кожного власника у праві спільної часткової власності, відповідає цим часткам та їх не змінює».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «Встановлюючи порядок користування спірним житлом та виділяючи у користування ОСОБА_1 разом з членом її сім`ї окрему, найбільшу за площею кімнату - 16,8 кв. м, ОСОБА_2 - кімнату площею 12,3 кв. м, а кухню, ванну кімнату, вбиральню та коридор залишив у спільному користуванні, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, урахував інтереси усіх осіб, які проживають у квартирі, а також мають намір вселитись. Такий порядок відповідає допустимим розмірам житлової площі на кожну особу та не призведе до погіршення житлових умов цих осіб, а також буде збережено цільове призначення квартири. При цьому ОСОБА_1, яка заперечувала проти встановлення запропонованого ОСОБА_2 порядку користування квартирою, за яким кожному із співвласників виділяється окрема ізольована кімната, не запропонували іншого варіанта користування спірним житлом. Наявність підстав для встановлення іншого порядку користування квартирою, ніж встановлений судом ОСОБА_1 не довела. Посилання у касаційній скарзі на те, що згідно із установленим судом порядком користування спірною квартирою виділена ОСОБА_2 у користування площа квартири значно перевищує належну їй частку у спільному майні, є необґрунтованими, оскільки цей спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. При вирішенні спору щодо порядку користування спільним майном суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їхніх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, тобто з наближенням до ідеальних часток».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21 (провадження № 61-3800сво23) зазначено, що «Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням, суди попередніх інстанцій не урахували наявність між квартиронаймачем та колишніми членами її сім`ї, спору щодо користування наданою їм у встановленому законом порядку у найм квартирою, відсутність можливості у сторін досягти домовленості щодо порядку користування спільним житлом, у зв`язку із чим не вирішили спір по суті, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для вирішення вимог про визначення порядку користування житловим приміщенням. Більш того, суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що питання усунення перешкод у користуванні квартирою не було предметом розгляду у цій справі, не урахувавши, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом стало саме створення відповідачами перешкод у користуванні наданою їй у найм квартирою та намір захистити своє право шляхом визначення порядку користування квартирою. З огляду на характер спірних правовідносин (визначення порядку користування наданою сторонам у найм квартирою, житловою площею 30,8 кв. м), наявності у ній двох кімнат, в яких можуть проживати по дві особи однієї статті (позивачка з дочкою та відповідач з сином), а також наявності технічної можливості експлуатації кожної кімнати відокремлено (висновок експерта № 686/04/2021 від 09 квітня 2021 року), висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою є передчасними».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , встановлення порядку користування домоволодінням. В обґрунтування позову вказала, що вона є власником 5/6 часток в праві спільної часткової власності домоволодіння АДРЕСА_1 , інша 1/6 частка в праві спільної часткової власності вказаного домоволодіння належить відповідачу ОСОБА_2 , яка протягом тривалого часу чинить їй перешкоди у користуванні домоволодінням, не надає доступу до нього, відмовляється надати ключі від будинку та взагалі не допускає позивача на територію домоволодіння, надала спірне домоволодіння невідомим особам в оренду або користування;

суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_2 , вказав, що позивач не довела можливості встановлення судом порядку користування між сторонами у справі спірним домоволодінням у запропонований нею спосіб, не замовила та надала суду висновок експерта для визначення можливих варіантів встановлення порядку користування спірним домоволодінням, фактично частка володіння та користування домоволодінням, при визначеному позивачем варіанті порядку користування домоволодінням, буде більшою, ніж частка у праві власності на вказане домоволодіння, яке визначено судом, належного обґрунтування такої необхідності відступу від належного співвласникам часткам майна матеріали справи не містять, відповідачем відповідної згоди щодо встановлення запропонованого позивачем порядку користування спірним домоволодінням у судовому засіданні не надано;

суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом стало саме створення відповідачем ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірним домоволодінням, власником 5/6 часток в праві спільної часткової власності яких є позивач та намір захистити своє право шляхом визначення порядку користування спірним домоволодінням;

погодившись з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не замовила та не надала суду висновок експерта для визначення можливих варіантів встановлення порядку користування спірним домоволодінням, суд апеляційної інстанції не з`ясував фактичні обставини у справі, не звернув уваги на підстави позову та не вирішив спір по суті.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , тому постанову суду апеляційної інстанції в цій частині слід скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2022 року у справі № 752/7435/20 (провадження № 61-19110св21) зазначено, що: «оскільки співвласники майна, що належить їм на праві часткової власності наділяються правомочностями володіння, користування та розпорядження майном, то у спорі за позовом ОСОБА_4 щодо встановлення порядку користування квартирою учасниками спірних матеріальних правовідносин є усі її співвласники. Спір стосується прав та обов`язків і ОСОБА_3 , який як суб`єкт спірного матеріального правовідношення має бути відповідачем у цій справі, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , встановлення порядку користування домоволодінням, вказавши що співвласниками спірного домоволодіння є позивач (5/6 частини) та відповідач ОСОБА_2 (1/6 частина), яка чинить їй перешкоди у користуванні домоволодінням. Щодо відповідача ОСОБА_3 позивач зазначила, що він зареєстрований на частині відповідача ОСОБА_2 , але не проживає у спірному домоволодінні;

пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові;

спір у цій справі виник між позивачем та ОСОБА_2 , як співвласниками майна, що належить їм на праві часткової власності, тому в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 слід було відмовити в зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача. Тому оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду