ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/848/24

Підприємство звернулося до суду з позовом до Відділення про: визнання частково недійсними та скасування пунктів 1, 4 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Відділення від 31.10.2023 № 63/108-р/к у справі № 63/7-01-11-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів» (далі - Рішення АМК) в частині, що стосується позивача; визнання недійсними та скасування пунктів 2, 5 резолютивної частини Рішення АМК, згідно з якими на Підприємство накладено штрафи; зобов`язання Комітету з метою організації діяльності Відділення надати офіційні роз`яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції до суб`єктів мікропідприємництва та оформлення рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та накладення штрафу.

Позовні вимоги до Відділення обґрунтовані, тим, що Рішення АМК є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та недоведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права. В частині вимоги до Комітету позов мотивовано необхідністю надання роз`яснення Відділенню з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції до суб`єктів мікропідприємництва, а також щодо правил оформлення рішення, оскільки, на думку позивача, Закон України «Про захист економічної конкуренції» не розглядає суб`єктів мікропідприємництва як суб`єктів господарювання, які самостійно на ринку можуть здійснювати антиконкурентні узгоджені дії. Крім того, за доводами позивача, Відділенням порушено правила оформлення рішення, оскільки у ньому не зазначено щодо участі позивача під час розгляду справи № 63/7-01-11-2022.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.01.2024 зі справи № 910/848/24, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, позовну заяву Підприємства та додані до неї матеріали повернуто заявнику без розгляду на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України.

Судові акти попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що вимога-3 та вимоги 1, 2 позовної заяви не пов`язані ані підставою виникнення, ані поданими доказами, тобто не є однорідними. Вимога-3 не є похідною від вимог 1, 2 позовної заяви, оскільки задоволення позовних вимог про визнання недійсними та скасування пунктів Рішення АМК не зумовлює задоволення позовної вимоги про зобов`язання Комітету надати Відділенню роз`яснення законодавства, і навпаки; вимога-3 є самостійною вимогою немайнового характеру, яка передбачає необхідність дослідження інших обставин та може бути розглянута в окремому судовому провадженні, і розгляд якої не ставиться у залежність від задоволення чи відмови в задоволенні першої вимоги позивача.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, зазначив про те, що вимога-3 про зобов`язання Комітету з метою організації діяльності Відділення надати офіційні роз`яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції до суб`єктів мікропідприємництва та оформлення рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, та накладення штрафу не підпадає під юрисдикцію як господарських судів, так і взагалі судовому розгляду. Така вимога не спрямована на поновлення порушених прав позивача.

У касаційній скарзі Підприємство, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції ухвалу та постанову скасувати, а справу № 910/848/24 передати до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на неповне з`ясування судами попередніх інстанцій обставин, які мають значення для справи та порушення норм процесуального права, зокрема, приписів статей 4, 7, 11, 20, 173, 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

У відзиві на касаційну скаргу Відділення просило Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Комітет у відзиві на касаційну скаргу просив Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема, на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

Від позивача 11.06.2024 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала місцевого господарського суду, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про повернення позовної заяви Підприємства з доданими до неї матеріалами на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у справі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18.

За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій та п`ятій вказаної статті (об`єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу)

Судами попередніх інстанцій встановлено, що об`єднані позивачем вимоги 1, 2 не пов`язані з вимогою-3 позовної заяви підставою виникнення або поданими доказами, не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Суд апеляційної інстанції у свою чергу, зазначив про те, що вимога-3 не спрямована на поновлення порушених прав позивача, не підпадає під юрисдикцію як господарських судів, так і взагалі судовому розгляду.

У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами частини шостої статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 902/434/19, від 02.12.2020 у справі № 908/420/20, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21.

Зазначене не було враховано у вирішенні спору місцевим господарським судом, який, повертаючи позовну заяву та додані до неї документи на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, та, не встановивши наявності підстав, визначених у частинах четвертій та п`ятій статті 173 ГПК України, зазначив про те, що вимога-3 є самостійною вимогою немайнового характеру, яка передбачає необхідність дослідження інших обставин та може бути розглянута в окремому судовому провадженні, і розгляд якої не ставиться у залежність від задоволення чи відмови в задоволенні першої вимоги позивача.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не врахував того, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, а також не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Проте, дійшовши до висновку, що вимога-3 не спрямована на поновлення порушених прав позивача, не підпадає під юрисдикцію як господарських судів, так і взагалі судовому розгляду, суд апеляційної інстанції не врахував того, що питання відповідності позовної заяви вимогам ГПК України, у тому числі, щодо встановленого законом права особи на звернення з господарським позовом, має вирішуватися компетентним на те судом, який, залежно, зокрема, від предмета позову має ухвалити рішення про відкриття провадження в господарській справі чи про відмову в його відкритті.

При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Близька за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що вимога-3 не спрямована на поновлення порушених прав позивача, не підпадає під юрисдикцію як господарських судів, так і взагалі судовому розгляду, неправильно застосував приписи пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у їх взаємопов`язаності з частиною четвертою статті 173 ГПК України, та не врахував того, що за змістом частини четвертої статті 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За наведених обставин справа № 910/848/24 підлягає передачі до господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття/відмови у відкритті провадження у справі.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл витрат зі сплати судового збору судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд