ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 904/4102/23

1.1. У липні 2023 року Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" (далі - ТОВ "Нафтосервіс") про стягнення 22 850 460,00 грн пені та 8 764 560,00 грн штрафу за договором поставки від 12.01.2022 № УБГ 11/015-22 (далі - договір поставки від 12.01.2022).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 12.01.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, що згідно з положеннями пункту 7.9 цього договору є підставою для нарахування та стягнення заявлених сум пені та штрафу.

1.3. ТОВ "Нафтосервіс" у відзиві на позов, заперечуючи проти його задоволення, наголошувало зокрема на тому, що невиконання зобов`язань за спірним договором сталася не з його вини, внаслідок дії форс-мажорних обставин, про які відповідач повідомив позивача.

1.4. Від ТОВ "Нафтосервіс" надійшла заява про зменшення неустойки до 300 000,00 грн на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, зокрема, у зв`язку з відсутністю завдання позивачеві суттєвих збитків внаслідок невиконання відповідачем договору поставки; скрутним економічним станом відповідача; наявністю форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України).

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Нафтосервіс" на користь АТ "Укргазвидобування 2 285 046,00 грн пені, 876 456,00 грн штрафу та 474 225,30 грн витрат зі сплати судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із встановлених обставин невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за спірним договором, у зв`язку з чим визнав обґрунтованим нарахування та стягнення з нього заявлених сум пені та штрафу. Водночас суд установив наявність у наведеному випадку виняткових обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 вказане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін із тих самих підстав.

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2023 і постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у цій справі в частині відмови у позові, АТ "Укргазвидобування" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення, в якій просило їх скасувати в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "Нафтосервіс" на користь АТ "Укргазвидобування" 20 565 414,00 грн пені та 7 888 104,00 грн штрафу, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) неправильне застосування судами норм матеріального права (статей 550, 551, 617, 624, 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 3, 42, 44, 216-218, 233 Господарського кодексу України) та порушення норм процесуального права (статей 2, 7, 11, 86, частини 2 статті 210, частин 1, 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України), оскільки суди застосували наведені норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 05.04.2023 у справі № 909/1033/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, що також не узгоджується з вимогами частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; (2) суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зокрема, на думку скаржника, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зменшив розмір штрафних санкцій, врахувавши обставини, які фактично не є виключним випадком, тому не надають підстав для такого зменшення. За доводами скаржника, суди не дотрималися принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, адже врахували лише інтереси відповідача; не перевірили та не урахували, що відповідач не був позбавлений можливості застосувати до свого контрагента за ланцюгом постачання штрафні санкції і таким чином мінімізувати власні ризики господарської діяльності, що вказує на необ`єктивність судових рішень; допущене відповідачем господарське правопорушення призвело до зриву плану буріння газових свердловин та обсягу отримання готової продукції - природного газу та газового конденсату. Також, як вважає скаржник, суди не врахували специфіку публічних закупівель, тривалість проведення закупівлі та специфіку буріння, а також інтересів позивача при здійсненні виробничої діяльності з видобутку вуглеводнів, адже відсутність поставки обсадних труб тягне за собою простій бурової бригади, бурових станків, бурової вежі, обладнання, техніки, що у свою чергу, призводить до негативних майнових наслідків позивача; докази майнового стану обох сторін у справі відсутні. Водночас скаржник наголошує на тому, що вартість непоставленого товару становить 125 208 000,00 грн, договір не виконаний відповідачем, тому заявлена до стягнення сума штрафних санкцій у наведеному випадку є співмірною із сумою невиконаного зобов`язання.

Скаржник також зазначає, що лист ТОВ "Нафтосервіс" до АТ "Укргазвидобування" від 03.03.2022 вих. № 0202/01, на який посилалися суди як на підтвердження добросовісної поведінки відповідача щодо повідомлення позивача про неможливість виконання договірних зобов`язань, ні на поштову, ні на електронні адреси позивача не надходив.

3.2. ТОВ "Нафтосервіс" у відзиві на касаційну скаргу просить у її задоволенні відмовити, а оскаржені у справі судові рішення залишити без змін як законні та обґрунтовані. Водночас відповідач зазначає, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат становить 50 000,00 грн.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 12.01.2022 між ТОВ "Нафтосервіс" (постачальник) та АТ "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки № УБГ 11/015-22, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві лот № 3 Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (труби обсадні, безшовні з різьбою класу "Преміум" в асортименті) (товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець, у свою чергу, прийняти і оплатити його.

Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є додатком № 1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід`ємною частиною (пункт 1.2 цього договору).

У пунктах 3.1, 3.2 договору поставки від 12.01.2022 сторони погодили, що ціна договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України). Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до договору.

У розділі 5 договору сторонами визначені умови щодо поставки товару, зокрема строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в специфікації та графіку поставки до договору (пункт 5.1 договору); датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена у додатку № 4 до договору, який є невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем) (пункт 5.2 договору); передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти приймання-передачі товару або видаткову/видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов`язаний усунути недоліки та оплатити документально-підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками (пункт 5.9 договору).

Згідно з пунктом 6.5 договору поставки від 12.01.2022 постачальник має право, зокрема, на інспекцію процесу виробництва та виробництва якості товару за рахунок постачальника. При цьому за змістом пункту 6.5.1 договору постачальник зобов`язаний письмово погодити незалежну інспекційну компанію з покупцем. В рамках такої інспекції проводиться контроль наступних параметрів: дотримання процедур контролю якості виробництва згідно з процедурами АРІ 5СТ (зазначити стандарт); геометричні розміри товару; хімічний склад товару; механічні властивості товару; неруйнівний контроль; повний обсяг контрольованих параметрів вказується в плані виробництва і контролі якості товару, який є додатком № 7 до договору та є його невід`ємною частиною.

За 10 календарних днів до відвантаження товару постачальник зобов`язаний направити на електронну адресу покупця: I.Kozarovska@ukrburgas.com.ua наступні документи: звіт незалежної інспекційної компанії; сертифікати якості на готовий виріб (товар); документи мають бути надані українською мовою або англійською мовою, з обов`язковим перекладом на українську або російську мову.

У випадку, якщо наданої інформації та/або документів буде не достатньо, постачальник зобов`язаний надати додаткову інформацію та/або документи на запит від покупця, направлений на електронну адресу постачальника, вказану в розділі XIV договору. Таку додаткову інформацію та/або документи постачальник зобов`язаний надати покупцю протягом 10-ти днів з дня отримання запиту від покупця, направивши їх на електронну адресу покупця: I.Kozarovska@ukrburgas.com.ua.

Відвантаження та відправка товару постачальником покупцю здійснюється тільки після отримання покупцем звіту незалежної оцінки інспекційної компанії та погодження покупцем відвантаження та відправки товару щодо якого отримано звіт незалежної інспекційної компанії. Покупець має право відмовитися від товару без відшкодування постачальнику будь-яких збитків та/або витрат, які поніс постачальник, якщо контрольовані параметри товару не відповідають вимогам, вказаним у стандарті/-ах, у відповідності до якого/яких товар був виготовлений та/або умовам договору. Такий товар вважається таким, що не відповідає якості товару, передбаченій договором.

Відповідальність сторін визначена у розділі VII договору поставки від 12.01.2022. Так, зокрема, у пункті 7.9 цього договору сторони обумовили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

У пункті 10.1 вказаного договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 договору, і діє до 31.03.2023.

У розділі 13 договору визначені додатки до договору, а саме додаток № 1 - специфікація (пункт 13.1 договору); додаток № 2 - форма - "Інформація про власників контрагента, включаючи кінцевого бенефіціарного власника (контролера)" (пункт 13.2 договору); додаток № 3 - графік поставки товару (пункт 13.3 договору); додаток № 4 - форма "Акт приймання-передачі товару" (форма акту призначена для постачальника, що не є резидентом України) (пункт 13.4 договору); додаток № 5 - "Технічні характеристики товару" (пункт 13.5 договору); додаток № 6 - "Типова форма банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань постачальником за контрактом/ договором" (пункт 13.6 договору); додаток № 7 - "План виробництва і контролю товару" (пункт 13.7 договору); додаток № 8 - "План виробництва і контролю якості товару силами покупця" (пункт 13.8 договору); додаток № 9 - "Санкційне застереження" (пункт 13.9 договору).

Попередні судові інстанції також установили, що сторони підписали додаток № 1 до договору - специфікацію № 1, в якій узгодили поставку товару на загальну суму 125 208 000,00 грн, а також такі умови поставки:

- найменування товару - труба обсадна безшовна 177,8 х 10,36 мм, гр. м N-80, VAM21, PSL2, R3; одиниця виміру - тонни; кількість - 1480; загальна вартість - 125 208 000,00 грн.;

- умови поставки товару: DDP (згідно з Інкотермс 2010) - станція (склад) призначення відповідно до місця поставки, вказаного в пунктах 10, 10.1 специфікації, транспортні витрати з доставки товару в місце призначення включені в ціну товару;

- строк поставки товару: згідно з графіком: 50 % обсягу протягом 180-ти календарних днів із дати укладання договору; 50 % обсягу протягом 240 календарних днів із дати укладання договору. Дострокова поставка дозволена.

- відвантаження товару - згідно з графіком поставки;

- виробник товару: Vallourec Deutschland GmbH, Німеччина;

- рік виготовлення товару: не більше 12-ти місяців із дати виготовлення товару на дату поставки;

- реквізити вантажовідправника: 49000, Дніпропетровська обл., вул. Юрія Кондратюка, 58; реквізити вантажоотримувача: Філія БУ "Укрбургаз", 63304, Харківська область, м. Красноград, вулиця Полтавська, 86.

- місце поставки: Поставка залізничним транспортом: станція Красноград Південної залізниці, код 441606, отримувач: ФБУ "Укрбургаз", код 9239; станція Полтава Південної залізниці, код 448709, отримувач: Полтавське відділення бурових робіт ФБУ "Укрбургаз", код 9239; станція Шебелинка Південної залізниці, код 444106, отримувач: Шебелинське відділення бурових робіт ФБУ "Укрбургаз", код 9239; станція Стрий Львівської залізниці, код 377408, отримувач: Стрийське відділення бурових робіт ФБУ ; "Укрбургаз", код 9239. Поставка автомобільним транспортом: ФБУ "Укрбургаз", Харківська область, м. Красноград, вул. Українська, 165, Красноградська база ВТЗЖ; ФБУ "Укрбургаз", Полтавське відділення бурових робіт, м. Полтава, вул. Ковалівська, 5; ФБУ "Укрбургаз", Шебелинське відділення бурових робіт, Харківська обл., Балаклійський р-н, с. П`ятигорське; ФБУ "Укрбургаз", Хрестищенське відділення бурових робіт, Харківська обл., Красноградський р-н, с. Наталине, вул. Промислова 7; ФБУ "Укрбургаз", Стрийське відділення бурових робіт, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Пукеничі, вул. Львівська 15.

12.01.2022 сторонами був підписаний графік поставки товару, в якому зазначено, зокрема, пункт приймання товару: ФБУ "Укрбургаз", Полтавське відділення бурових робіт, м. Полтава, вул. Ковалівська, 5; ФБУ "Укрбургаз", Шебелинське відділення бурових робіт, Харківська обл., Балаклійський р-н, с. П`ятигорське; ФБУ "Укрбургаз", Харківська обл., м. Красноград, вул. Українська, 165, Красноградська база ВТЗіК; ФБУ "Укрбургаз", Стрийське відділення бурових робіт, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Пукеничі, вул. Львівська, 15; строк/термін поставки: 50 % обсягу протягом 180-ти календарних днів із дати укладання договору; 50 % обсягу протягом 240 календарних днів із дати укладання договору. Дострокова поставка дозволена.

Попередні судові інстанції установили, що граничним строком поставки частини товару на суму 62 604 000,00 грн (50 % обсягу) є 11.07.2022; граничним строком поставки залишку товару на суму 62 604 000,00 грн. (50 % обсягу) є 09.09.2022.

4.3. Оскільки відповідач (ТОВ "Нафтосервіс") зобов`язання з поставки товару за вказаним договором не виконав, то позивач (АТ "Укргазвидобування") звернувся до суду з позовом у цій справі, в якому просив стягнути з відповідача 22 850 460,00 грн пені та 8 764 560,00 грн штрафу на підставі пункту 7.9 договору поставки від 12.01.2022.

4.4. Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, встановивши обставини невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо поставки товару, що згідно з пунктом 7.9 такого договору є підставою для нарахування та стягнення пені і штрафу. Водночас, надавши оцінку наявним у справі доказам, а також доводам сторін, у тому числі, аргументам відповідача, які він наводив заперечуючи проти позову (зокрема щодо наявності форс-мажорних обставин), суд визнав недоведеними відповідачем обставини існування форс-мажорних обставин через які він не міг виконати свої договірні зобов`язання. Разом із тим, суд дійшов висновку про наявність підстав та умов для зменшення заявленої до стягнення пені з 22 850 460,00 грн до 2 285 046,00 грн та штрафу з 8 764 560,00 грн до 876 456,00 грн. Так, зменшуючи розмір штрафних санкцій, місцевий господарський суд, зважаючи на заяву відповідача про зменшення розміру неустойки, враховуючи дискреційні повноваження, керуючись положеннями статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з огляду сталу судову практику суду касаційної інстанції у питанні застосування вказаних норм щодо зменшення судом розміру неустойки, виходив, зокрема із того, що:

- з 24.02.2022 на території України запроваджено воєнний стан, який істотним чином вплинув на можливість ведення господарської діяльності; у наведеному випадку сторони при всій своїх турботливості та обачності на момент укладення спірного договору поставки (12.01.2022) не могли передбачити виникнення у подальшому таких обставин, як запровадження воєнного стану, активні бойові дії на частині території України, заблоковане морське сполучення, аварійні та планові відключення електроенергії, довготривалі повітряні тривоги тощо, при цьому періодом прострочення є 12.07.2022- 09.03.2023;

- причиною невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором стала відмова виробника товару - Vallourec Deutschland GmbH (Німеччина) від поставки товару в Україну, на що відповідач не міг вплинути та цього передбачити в момент укладення спірного договору поставки;

- у матеріалах справи немає доказів завдання позивачеві та понесення ним збитків, внаслідок допущеного відповідачем порушення зобов`язання, як і доказів укладення нових договорів щодо поставки спірного товару з іншими контрагентами тощо;

- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, тому при зменшенні їх розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- заявлена до стягнення сума штрафних санкцій за непоставлений товар у сумі 31 615 020,00 грн свідчить про загальну неспівмірність штрафних санкцій у спірних правовідносинах та не узгоджується з критеріями розумності, адекватності та справедливості штрафних санкцій; сума неустойки у такому розмірі як 31 615 020,00 грн, за висновками суду, із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача і стає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (позивача);

- у наведеному випадку мало місце отримання позивачем компенсації у виді банківської гарантії;

- відповідач неодноразово повідомляв позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за спірним договором з поясненням причин такого.

Водночас судом було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування поставки товару у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами.

4.5. Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з зазначеними висновками місцевого господарського суду, зазначивши, що, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам, які підлягали дослідженню та оцінці для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майновому стану сторін, а також іншим інтересам сторін, що заслуговували на увагу.

4.6. Як свідчить зміст касаційної скарги, АТ "Укргазвидобування" не погоджується з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій в частині зменшення судом розміру неустойки.

4.7. Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

4.8. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)).

Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) тощо). Визначення розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 тощо).

У пункті 7.43 постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Також у цій постанові Верховний Суд зазначив, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (пункт 7.30). Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).

Враховуючи вже усталену та сформовану судову практику щодо критеріїв застосування норм статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, роль Верховного Суду обмежується з`ясуванням того, чи не були відповідно до конкретних обставин справи спосіб застосування цих норм та наслідки їх тлумачення такими, що реалізація (чи навпаки нереалізація) судами першої та апеляційної інстанцій права на зменшення розміру штрафних санкцій очевидно не узгоджується з загальним принципом справедливого розгляду, і висновки судів є явно необґрунтованими.

4.9. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.10. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилався на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287, пунктів 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України і з цих підстав було відкрито касаційне провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі, в якій подано касаційну скаргу, попередні судові інстанції дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку аргументам сторін та установили наявність обставин, за яких можливе зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, навівши мотиви такого зменшення штрафних санкцій. Зокрема, суди взяли до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків; вплив воєнного стану на виконання спірного зобов`язання та причини, які потягли таке невиконання; поведінку відповідача у спірних правовідносинах; неспівмірність санкцій з фактичним порушенням зобов`язання; мету неустойки та збалансування інтересів обох сторін. Висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, на обґрунтування підстав касаційного оскарження, адже зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Суд касаційної інстанції у зазначених скаржником справах не формулював висновків, які би певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питанні зменшення розміру штрафних санкцій так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. До того ж з підстав для зменшення розміру неустойки не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних конкретних обставин у зазначених справах і застосувати у цій справі.

Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанції у оскаржених судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, виходячи із встановлених ними ж обставин справи та підстав для часткового задоволення позову, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, тому підстав для врахування висновків, викладених у вказаних постановах, у наведеному випадку немає.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.11. Також колегія суддів відхиляє посилання скаржника на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункти 1, 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України - недослідження судами доказів та встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.12. Водночас Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів з огляду на таке.

У розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17).

Проте позивач не обґрунтував, яким чином було порушено положення статті 77 Господарського процесуального кодексу України, що регулює питання достовірності доказів, не вказав, який закон порушено при отриманні доказів у наведеному випадку. Водночас колегія суддів зазначає, що лист від 03.03.2022 вих. № 0202/01, який, як вказує позивач, він не отримував, не був виключно єдиним доказом на підтвердження інформування відповідачем позивача про неможливість виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, оскільки, як установили суди, про наведені обставини свідчить також лист від 23.08.2022, отримання якого позивач не заперечував та підтвердив у суді першої інстанції. До того ж при вирішенні питання про зменшення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, урахував сукупність умов та обставин, якими у наведеному випадку обумовлюється можливість такого зменшення на підставі оцінки доказів та доводів і заперечень сторін. Фактично у цій частині аргументи скаржника зводяться до необхідності здійснення судом касаційної інстанції повторної оцінки доказів у справі з метою встановлення інших обставин.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

Зважаючи на викладене, не знайшли підтвердження доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо порядку оцінки доказів, зокрема, процедури отримання доказів та/або дослідження доказів.

5.1. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою товариства у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.4. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення неустойки, в зв`язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд