ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/6146/23

Описова частина

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просив стягнути солідарно з відповідачів кошти у розмірі 5 883,93 доларів США згідно договору позики від 25 березня 2020 року, з яких: 5 431,65 доларів США - основний борг; 452,28 доларів США - 3% річних.

Позов обґрунтовано тим, що 25 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність відповідачу грошові кошти у сумі 122 900,00 грн, що в еквіваленті за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, встановленим на момент укладання договору, становить 4 237,00 доларів США. Передача грошей ОСОБА_2 підтверджується розпискою, написаною ним власноруч. Відповідач був зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів не пізніше 30 травня 2020 року. Крім цього, за кожен місяць користування грошовими коштами позичальник був зобов`язаний сплатити позикодавцю 2% в місяць від суми заборгованості. ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання з повернення боргу за договором позики від 25 березня 2020 року не виконано. Крім цього, на думку позивача, заборгованість, яка утворилась внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, підлягає також стягненню у солідарному порядку і з ОСОБА_3 , яка є дружиною боржника, оскільки при укладенні договору позики в інтересах сім`ї, другий з подружжя несе таку ж відповідальність перед кредитором незалежно від того, хто є позичальником.

Разом із позовною заявою ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив:

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме на 1/3 частку чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна: 925319280000);

- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме: на земельну ділянку, кадастровий номер 3221482000:05:008:0076 (реєстраційний номер нерухомого майна 957984832214); частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 272671980000); 1/8 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер 35279930).

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до того, що відповідачі до ухвалення рішення у справі матимуть можливість відчужити майно, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в подальшому та призведе до обмеження його прав на ефективний судовий захист.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Накладено арешт на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності.

В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі, у зв`язку із чим необхідно забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме - 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що буде співмірним із заявленими позовними вимогами.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою в частині задоволених вимог заяви, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Роспотнюк В. О., звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року в оскаржуваній частині заяви ОСОБА_1 про накладення арешту на 1/3 частку квартири АДРЕСА_4 скасовано.

Ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що накладений арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 , що належить відповідачу, є співмірним із заявленою сумою боргу, яку просить стягнути позивач.

При цьому суд зазначив, що позивачем не доведено, що саме обраний ним вид забезпечення позову забезпечить запобігання ухиленню від виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

16 січня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Бабенко Ю. С. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

23 лютого 2024 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якій відповідачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

16 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвала суду першої інстанції в частині відмовлених вимог заяви про забезпечення позову не була предметом перегляду судом апеляційної інстанції, а тому вказані вимоги не підлягають перегляду і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем захід у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав, є співмірним із заявленими ним вимогамиі може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності.

У цьому випадку, вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення будуть достатнім інструментом забезпечення ефективності судового захисту, забезпечать баланс прав та обов`язків сторін у справі та усунуть можливі подальші судові спори в разі задоволення заявлених позовних вимог.

Крім того, слід приймати до уваги, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційним судом безпідставно скасовано ухвалу суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції в частині накладення арешту на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності, постановлена із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це судове рішення у вказаній частині необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду