ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/49194/19

У грудні 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Магнат» (далі - ТОВ «ТК «Магнат») звернулося до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області), Києво-Святошинського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - Києво-Святошинський ВП ГУНП в Київській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ГУ ДКС України у Київській області) про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Позов мотивовано тим, що у вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року, що набрав законної сили 23 квітня 2019 року, зазначено наступне: «Речові докази: Автомобіль марки «DAF XF 105.410», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Києво-Святошинського відділення поліції - повернути власнику ТОВ «ТК «Магнат»; напівпричеп марки «ROBUSTE KAISER S3803A», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Києво-Святошинського відділення поліції - повернути власнику ТОВ «ТК «Магнат».

У зв`язку із зазначеним, 06 червня 2019 року позивач звернувся до Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області з приводу повернення вищезазначеного майна, на що отримав відповідь, що у Києво-Святошинському ВП ГУНП в Київській області вказане майно на зберіганні не перебуває.

07 червня 2019 року позивач звернувся до відділу з розслідування злочинів у сфері транспорту ГУНП в Київській області з приводу місця знаходження та повернення автомобіля марки «DAF XF 105.410», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепа марки «ROBUSTE KAISER S3803A», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на що 01 липня 2019 року отримав відповідь від 24 червня 2019 року, відповідно до якої зазначене майно перебуває на території Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області, котрий знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Хрещатик, 88, та власник має право на безперешкодне отримання вказаних транспортних засобів. Також, були повернуті реєстраційні документи на майно та надано супровідний лист на адресу Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області.

01 липня 2019 року позивач звернувся до Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області з приводу отримання майна, на що в усному порядку отримав відповідь про відсутність такого.

Крім того, незважаючи на його повторне звернення до Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області 02 липня 2019 року, відповіді на нього не надано.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що його майно втрачене, враховуючи вимоги уточненої позовної заяви, позивач просив суд:

- стягнути з Державного бюджету України через ДКС України відшкодування матеріальної шкоди, завдане втратою доказів (вартість втраченого майна) - автомобіль марки «DAF XF 105.410», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , середня ринкова вартість на момент звернення - 569 400,00 грн; напівпричеп марки «ROBUSTE KAISER S3803A», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , середня ринкова вартість на момент звернення - 157 950,00 грн, що належать їх власнику, шляхом безспірного списання бюджетних коштів на адресу ТОВ «ТК «Магнат»;

- стягнути з Державного бюджету України через ДКС України відшкодування недоотриманої вигоди у зв`язку з втратою доказів, з моменту набрання вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року законної сили (23 квітня 2019 року) до моменту надання уточненої позовної заяви (травень 2019 року), за 12 місяців, що відповідно складає 202 567,92 грн, шляхом безспірного списання бюджетних коштів на адресу ТОВ «ТК «Магнат».

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 04 жовтня 2022 року, яке Київський апеляційний суд від 06 квітня 2023 року залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами протиправність дій відповідачів, так і наявність причинного зв`язку між шкодою, заподіяною позивачу, і протиправним діянням відповідачів, а також не довів наявність шкоди, оскільки наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності не підтверджують факт втрати майна позивача, а навпаки свідчать про те, що вказане майно перебуває на території Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, ТОВ «ТК «Магнат», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Шевченківського районного суду м. Києва.

23 серпня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 12 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 червня 2024 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В, Ситнік О. М.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц та у постанові Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 813/8146/14.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27 серпня 2010 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання юрисдикції у цій справі.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У травні 2023 року ГУНП в Київській області надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

У червні 2023 року ГУ ДКС України у Київській області надіслало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що у вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року, що набрав законної сили 23 квітня 2019 року, вказано: «Речові докази: Автомобіль марки «DAF XF 105.410», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Києво-Святошинського відділення поліції - повернути власнику ТОВ «ТК «Магнат»; напівпричеп марки «ROBUSTE KAISER S3803A», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Києво-Святошинського відділення поліції - повернути власнику ТОВ «ТК «Магнат» (т. 1 а. с. 5-8).

07 червня 2019 року позивач звернувся до відділу з розслідування злочинів у сфері транспорту ГУНП в Київській області з приводу місця знаходження та повернення автомобіля марки «DAF XF 105.410», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепу марки «ROBUSTE KAISER S3803A», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на що 01 липня 2019 року отримав відповідь від 24 червня 2019 року, відповідно до якої зазначене майно перебуває на території Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області, котрий знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Хрещатик, 88, та власник має право на безперешкодне отримання вказаних транспортних засобів (т. 1 а. с. 10, 11).

Також, були повернуті реєстраційні документи на майно та надано супровідний лист на адресу Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області.

24 червня 2019 року та 02 липня 2019 року позивач звертався до Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області з приводу отримання належного товариству майна.

У матеріалах справи відсутні докази щодо надання Києво-Святошинським ВП ГУНП в Київській області відповіді на вказані звернення представника позивача, які б підтверджували втрату транспортних засобів.

Із відповіді прокуратури Київської області від 22 серпня 2019 року відомо, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості від 02 серпня 2019 року № 42019110000000235 за частиною другою статті 382 КК України за фактом неповернення майна ТОВ «ТК «Магнат» відповідно до вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 жовтня 2018 року (т. 1 а. с. 113, 114).

Відповідно до листа Територіального управління ДБР у м. Києві від 24 лютого 2020 року, за заявою ТОВ «ТК «Магнат» від 17 липня 2019 року та на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24 лютого 2020 року № 62020100000000429 за частиною першою статті 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області (т. 1 а. с. 115, 116).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Положеннями частини другої статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тож розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.

У справі, яка переглядається, предметом позову є вимоги юридичної особи - ТОВ «ТК «Магнат» про стягнення відшкодування матеріальної шкоди з державних органів (юридичних осіб).

Тобто, учасниками (сторонами) у вказаній справі є юридичні особи.

Отже, спір у справі за своїм суб`єктним складом підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вказане, також, підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема:

- справа № 915/1477/20 за позовом ТОВ «РосКосметика» до держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури та ГУНП в Миколаївській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ДКС України, Центрального районного суду м. Миколаєва про відшкодування шкоди розглядалася в порядку господарського судочинства (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року).

- справа № 914/1565/23 за позовом ФГ Бурки В. В. до ГУНП у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної школи, розглядалася в порядку господарського судочинства (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2024 року).

Враховуючи, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України зобов`язана враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, слід зробити висновок, що позовні вимоги ТОВ «ТК «Магнат» підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на викладене, суди не врахували зазначених норм процесуального права, у зв`язку з чим дійшли помилкового висновку про розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства.

Судам слід було закрити провадження у цивільній справі, оскільки цей спір за своїм суб`єктним складом підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду