ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 361/3393/19

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивовано тим, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Бурлакою Л. К. (далі - приватний нотаріус БМНО Бурлака Л. К.), зареєстрованого у реєстрі № 1683, на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, загальною площею 53,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності є власником 65/100 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_3 .

Згідно із поверховим планом другого поверху, яке виконане КП Броварської міської ради Київської області «Броварське БТІ», за результатами первинної інвентаризації від 09 жовтня 2003 року зазначено, що між приміщеннями НОМЕР_4 та НОМЕР_9 межує приміщення НОМЕР_10. За результатами первинної інвентаризації від 09 жовтня 2003 року приміщення НОМЕР_4 від приміщення НОМЕР_10 відділено суцільною стіною, позначеною на поверховому плані цифрою 2.40, тобто без дверного отвору. Приміщення НОМЕР_10 належить всім власникам окремих приміщень на праві спільної сумісної власності. Відповідно до вказаного поверхового плану в період з 09 жовтня 2003 року до 19 вересня 2017 року вихід з приміщення загального користування НОМЕР_10 відбувався на сходову № НОМЕР_1 та на сходову № НОМЕР_2 з окремими виходами з будинку АДРЕСА_4 , власником якого є ОСОБА_2 мало окремий вихід на окрему сходову № НОМЕР_3 з виходом з будинку НОМЕР_11 на вулицю і в період з 09 жовтня 2003 року до 19 вересня 2017 року з приміщенням НОМЕР_10 жодним чином не сполучалося.

У 2017 році ОСОБА_2 самочинно виконала будівельні роботи, а саме в стіні, позначеній на поверховому плані цифрою 2.40, що відділяє її приміщення НОМЕР_4 від приміщення НОМЕР_10 вибила дверний отвір, встановила у ньому двері для особистого користування та встановила особистий режим користування цим дверним отвором, а саме двері за наявності людей в приміщенні НОМЕР_4 можуть відмикатися лише зі сторони її приміщення НОМЕР_4, тобто лише за її особистою необхідністю та самовільно присвоїла самочинно збудованому дверному отвору статус запасного (евакуаційного) виходу.

В такий спосіб відповідач вчинила незаконні дії, які полягають в тому, що вона самовільно, без згоди співвласників, в порушення їх прав власності та в особистих інтересах збудувала прохід з належного їй на праві власності приміщення № НОМЕР_4 в приміщення загального користування НОМЕР_10. Про такі незаконні дії відповідача позивач дізналася 18 березня 2019 року та 29 березня 2019 року від відділу ДАБК Броварської міської ради.

Відповідно до вказаного, позивач просила суд:

- визнати самочинним, незаконним дверний прохід, збудований власником приміщення НОМЕР_4 ОСОБА_2 в стіні, позначеній цифрою 2.40 на поверховому плані другого поверху будинку АДРЕСА_1 , за результатами первинної інвентаризації 09 жовтня 2003 року зі змінами внесеними 19 вересня 2017 року з приміщення НОМЕР_4 в приміщення НОМЕР_10;

- відновити ОСОБА_1 право спільної сумісної власності, як співвласника приміщення НОМЕР_10, а дії, які вчинені ОСОБА_2 щодо будівництва дверного проходу без згоди позивача як співвласника визнати незаконними та зобов`язати ОСОБА_2 вчинити певні дії, а саме за власні кошти привести у попередній стан зруйновану стіну, зазначену цифрою 2.40 за результатами інвентаризації від 09 жовтня 2003 року на поверховому плані другого поверху будинку АДРЕСА_1 , а саме: демонтувати встановлені двері, замурувати незаконно вибитий в цій стіні дверний отвір, провести роботи з нанесення на цю стіну у місці де було проведення перепланування поверхневих матеріалів (гіпсових матеріалів, штукатурки, фарби, тощо) зі сторони приміщення НОМЕР_10 для усунення відмінності у візуальному та якісному покритті поверхні стіни у приміщенні НОМЕР_10.

Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 19 листопада 2021 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2022 року залишив без змін, в позові відмовив.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача як співвласника нежитлового приміщення та необхідності його відновлення у заявлений спосіб. Суд врахував, що право власності на нерухоме майно позивач набула 08 листопада 2018 року, після постановлення судового рішення у справі № 361/6073/17 про зобов`язання ОСОБА_4 (колишнього власника приміщення НОМЕР_9) демонтувати перегородки, що перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку на сходову (приміщення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_5 ) із приміщення № НОМЕР_4 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , НОМЕР_12 та не чинити перешкод у користуванні належними ОСОБА_2 на праві власності нежитловими приміщеннями № НОМЕР_4 , № НОМЕР_6 , НОМЕР_7, НОМЕР_12 та площадкою до сходів загального користування (приміщення НОМЕР_1, АДРЕСА_5 , що перебуває на примусовому виконанні у органах державної виконавчої служби.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Броварського міськрайонного суду Київської області.

24 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-530цс16.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули предмет позову, який позивач не заявляв, а саме порядок користування приміщенням НОМЕР_1 та приміщенням НОМЕР_10, оскільки дійсним предметом позову є законність збудованого в 2016 році відповідачем ОСОБА_2 дверного проходу в перегородці, який ОСОБА_2 самовільно назвала запасним (евакуаційним) виходом. Стіна 2.40 є об`єктом загального користування та належить на праві спільної власності співвласникам будинку НОМЕР_11.

Суди не звернули увагу на те, що відповідач замурувала прохід 12.45 з особистих комерційних інтересів та в подальшому за рахунок стіни 12.45 створила собі додаткове приміщення НОМЕР_7.

Суди не взяли до уваги, що відповідач з 2003 року до цього часу жодних претензій до співвласників приміщення АДРЕСА_8 про відновлення проходу в стіні 12.45 не заявила та постійно користувалася сходовою загального користування № НОМЕР_3 , яка будівництвом з 2003 року передбачена для виходу з блоку приміщень НОМЕР_4 другого поверху назовні.

Суди не надали належної правової оцінки протиправним діям відповідача ОСОБА_2 , яка незаконно обладнала дверний прохід у вигляді запасного (евакуаційного) виходу з приміщення НОМЕР_4 в перегородці 2.40.

Суди не врахували висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_2 є співвласником нежилих приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 412 кв. м; 74/100 частин приміщення НОМЕР_13, приміщення № НОМЕР_8 ; 65/100 частин приміщення НОМЕР_4 на підставі свідоцтва про право власності від 16 грудня 2003 року, виданого виконавчим комітетом Броварської міської ради (т. 2 а. с. 6, 7).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серія та номер 1683, посвідченого приватним нотаріусом БМНО Бурлакою Л. К. 08 листопада 2018 року (т. 1 а. с. 11).

Відповідно до поверхневого плану громадського будинку, розташованого на АДРЕСА_1 нежитлове приміщення № НОМЕР_4 , власником якого є ОСОБА_2 поділено на декілька нежитлових приміщень: НОМЕР_4, НОМЕР_14, НОМЕР_7, НОМЕР_12. У коридорі загального користування, з якого є вихід на сходову клітину до першого поверху НОМЕР_1, облаштовано нежитлове приміщення № НОМЕР_5.

Планом розміщення приміщення НОМЕР_4, власником якого є ОСОБА_2 передбачено вихід із другого поверху на сходовий майданчик (приміщення 45) та назовні.

Відповідно до листа ФОП ОСОБА_5 від 08 вересня 2016 року орендоване ним приміщення за адресою: АДРЕСА_1 має два виходи в дві різні сторони офісного торговельного центру; оскільки йому не потрібні два виходи, один з них прибрано ще на стадії будівництва. В коридорі, який знаходиться на вході в його приміщення, планом передбачено лише один вихід до одного з головних виходів, інших дверних пройомів планом не передбачено. Згідно з поверховим планом в коридорі, який веде до належного йому приміщення, відсутній прохід до приміщення, який належить ОСОБА_2 . У ОСОБА_2 є прямий вихід до одного з чотирьох центральних входів згідно плану. Крім того, ним з 2004 року з моменту вводу в експлуатацію майнового комплексу особисто сплачується утримання даного коридору (т. 1 а. с. 149).

Згідно із листом КП Броварської міської ради «Броварське БТІ» від 02 жовтня 2017 року № 19 при проведенні 19 вересня 2017 року технічної інвентаризації нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що приміщення № НОМЕР_5 з`явилося шляхом встановлення перегородок в коридорі загального користування (НОМЕР_10), що створило неможливість проходу на сходову (прим. 45) із приміщення НОМЕР_4 (т. 1 а. с. 152).

У акті поточних змін, який складений техніком Броварського міжміського БТІ при проведенні обстеження в натурі домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно якого 19 вересня 2017 року обстежено приміщення, внесено зміни в приміщення № 17, 25, 36, 49 - 51, 106 - НОМЕР_5. Приміщення № НОМЕР_16 утворилися за рахунок коридору загального користування (т. 1 а. с. 181).

Відповідно до листа КП Броварської міської ради «Броварське БТІ» від 11 вересня 2018 року № 189 первинна технічна інвентаризація будівлі на АДРЕСА_1 була здійснена у вересні 2003 року в зв`язку з закінченням будівництва; при проведенні первинної технічної інвентаризації зафіксований дверний проріз у стіні між приміщеннями НОМЕР_4 та НОМЕР_9 де передбачався вихід із приміщення НОМЕР_4 на сходову НОМЕР_1 через приміщення НОМЕР_9. Чи передбачалось це проектом, невідомо, так як проектна документація у БТІ не надавалась. При поточній технічній інвентаризації у вересні 2017 року внесені зміни у план другого поверху, а саме у приміщення НОМЕР_4 встановлені перегородки, в результаті чого з`явилися приміщення НОМЕР_15. Дверний проріз у стіні між приміщеннями НОМЕР_7 і НОМЕР_1 закритий, в результаті чого вихід із приміщень НОМЕР_4, 130, 129 на сходову НОМЕР_1 здійснюється через коридор НОМЕР_14 та приміщення № НОМЕР_5. Також при встановленні перегородок у приміщенні загального користування - коридорі НОМЕР_10 з`явилося приміщення № НОМЕР_5 (т. 1 а. с. 150).

Згідно із листом Управління інспекції та контролю Броварської міської ради Київської області від 25 січня 2019 року № 2501/5-вих дозвільні документи на виконання будівельних робіт на спорудження дверного проходу в капітальній стіні з приміщення НОМЕР_4 в приміщення НОМЕР_10 другого поверху будинку НОМЕР_11 та на будівництво стіни від сходової НОМЕР_1 приміщення НОМЕР_10 другого поверху НОМЕР_11 на АДРЕСА_6 до Управління не надходили (т. 1 а. с. 15).

У матеріалах справи наявна пропозиція ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2 від 12 квітня 2019 року, згідно якої ОСОБА_2 в порушення вимог закону без згоди співвласників самочинно визначила місце для будівельних робіт, облаштувавши в стіні 2.40 дверний прохід з дверима належного їй приміщення № 449 прямо в приміщення загального користування НОМЕР_10; за таких обставин запропоновано стіну 2.40 відновити (т. 1 а. с. 26).

Відповідно до листа виконавчого комітету Броварської міської ради від 08 травня 2019 року № 2-15/1859 (щодо адвокатського запиту) інформація про реєстрацію права власності на приміщення АДРЕСА_7 відсутня (т. 1 а. с. 191, 192).

У відповідях Броварського районного управління ГУ ДСНС України в Київській області від 15 грудня 2016 року № 843, від 23 серпня 2019 року № 9-6 вих. вказано, що запасний (евакуаційний) вихід повинен використовуватись за призначенням і не може бути закритий, заставлений, перегороджений, перекритий; пунктом 2.23 глави 2 розділу ІІІ Правил пожежної безпеки в Україні забороняється зменшувати кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, класи вогнестійкості несучих та огороджувальних конструкцій, застосовувати будівельні матеріали з вищими показниками пожежної небезпеки, змінювати інженерні та планувальні рішення й умови освітлення згідно з нормованою вимогою, яка була чинною на момент будівництва.

Згідно із листом Броварського районного управління ГУ ДСНС України в Київській області від 09 вересня 2019 року № 16/303 надання інформації щодо передбачення в стіні евакуаційного проходу, позначеного на поверховому плані цифрою 2.40 в будинку АДРЕСА_1 не входить до компетенції Броварського районного управління ГУ ДСНС України в Київській області (т. 1 а. с. 95).

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, у справі № 361/6073/2017 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 про усунення перешкод у загальному користуванні майном та зобов`язання вчинити певні дії, позов задоволено. Визнано незаконним встановлення перегородок в коридорі загального користування (приміщення НОМЕР_17), які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку АДРЕСА_1 , зобов`язано ОСОБА_4 (власника приміщення НОМЕР_9) демонтувати перегородки, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку на сходову (приміщення № НОМЕР_1 , НОМЕР_5) із приміщення № НОМЕР_4 та не чинити перешкод у користуванні належним ОСОБА_2 на праві власності нежитловими приміщеннями № НОМЕР_4 та площадкою до сходів загального користування (приміщення НОМЕР_1, НОМЕР_5) на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2021 року у справі № 361/3885/19 за позовом ОСОБА_1 до КП Броварської міської ради «Броварське БТІ», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними внесених змін, в позові відмовлено (т. 2 а. с. 158-167).

Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину у редакції цієї постанови, оскільки у справі наявні обставини обов`язкової процесуальної співучасті ОСОБА_2 як співвідповідача, яку не залучено до участі у справі саме як співвідповідача, тому колегія суддів вважала, що суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 через неналежний суб`єктний склад, а не за наслідками розгляду спору по суті (суд відмовив у задоволенні позову за необґрунтованістю та недоведеністю); в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із статтею 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 461/9578/15-ц вказано, що будь-які перепланування, переобладнання, реконструкції допоміжних приміщень у багатоквартирному житловому будинку можна проводити тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не порушуватимуть права власників квартир у цьому будинку. Для дотримання принципу спільності здійснення права спільної сумісної власності будь-які дії з перепланування, переобладнання, реконструкції допоміжних приміщень у такому будинку слід погоджувати зі всіма співвласниками.

Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Аналогічні правові висновки застосовані судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі, а тому доводи касаційної скарги, що суди підчас прийняття своїх рішень не врахували вказане рішення Конституційного Суду України є безпідставними.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначала, що відповідач вчинила незаконні дії, які полягають в тому, що вона самовільно, без згоди співвласників, зокрема позивача, в порушення їх права власності та в особистих інтересах збудувала собі прохід з належного їй на праві приватної власності приміщення НОМЕР_4 в приміщення загального користування НОМЕР_10.

На підтвердження даних обставин позивач надала докази, які досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).

Судовими рішеннями у справах № 361/6073/2017, № 361/3885/19 встановлено, що сторони є співвласниками приміщення загального користування НОМЕР_10, також підтверджується наявність тривалого спору між сторонами щодо порядку користування приміщенням загального користування НОМЕР_10.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 заперечувала свою причетність до вчинення дій, зазначених в позовній заяві ОСОБА_1 , а позивач протилежного не довела (т. 1 а. с. 56-62).

Докази, які містяться в матеріалах справи, не підтверджують факт самовільного будівництва проходу в стіні 2.40 відповідачем ОСОБА_2 . Застосовуючи принцип змагальності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погодився апеляційний суд, що позов не підлягає задоволенню з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Також, не заслуговують на увагу доводи скаржника те, що постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в справі № 361/3885/19 встановлено порушення ОСОБА_2 норм матеріального права, а саме статті 355, 369, 382 ЦК України, оскільки суди встановили, що у вказаній справі відсутні висновки апеляційного суду щодо порушення ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 .

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про те, що позов не підлягає задоволенню з підстав його недоведеності та необґрунтованості.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-530цс16 є безпідставними, оскільки висновки у ційсправі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду