ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 442/5177/21

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.

Позов мотивований тим, що 25 квітня 2016 року за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2016 року в межах кримінального провадження № 1201614008000454 від 16 лютого 2016 року за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, за фактом таємного викрадення невідомою особою особистого майна ОСОБА_2 . Під час обшуку працівниками поліції виявлено та вилучено чотири пістолети (на деякі з них він ( ОСОБА_1 ) мав дозвіл на право зберігання).

18 листопада 2016 року слідчим Франківського ВП ГУ НП у Львівській області в межах кримінального провадження № 1201614008004275 йому оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України. 30 листопада 2016 року йому вручено повідомлення про відкриття кримінального провадження і в цей же день в порядку статті 290 КПК України були надані для ознайомлення матеріали кримінального провадження. 30 листопада 2016 року обвинувальний акт щодо нього скерований для розгляду в Франківський районний суд м. Львова.

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року він визнаний невинуватим за частиною першою статті 263 КК України та виправданий через недоведеність наявності в його діях складу кримінального правопорушення. Такий вирок скасовано ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 березня 2019 року через порушення вимог кримінального процесуального закону, справу направлено на новий розгляд.

26 серпня 2020 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області повторно винесено виправдувальний вирок. Вказаний вирок оскаржувався в апеляційній та касаційній інстанціях, однак був залишений без змін та 22 грудня 2020 року набрав законної сили.

В результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури він з 18 листопада 2016 (з дня вручення підозри) по 22 грудня 2020 року (дня вступу виправдувального вироку в законну силу) незаконно перебував під судом і слідством, що в загальному становить 4 роки 1 місяць 4 дні. Незаконними рішеннями та діями посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури йому було завдано матеріальної шкоди, він поніс витрати на правову допомогу, за якою він змушений був звернутись під час перебування під судом і слідством.

Просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України кошти у розмірі 700 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 червня 2022 року позов задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу кошти в сумі 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, розраховуючи розмір моральної шкоди, суд враховує тривалість перебування під слідством та судом - 4 роки 1 місяць 4 днів, характер страждань позивача у зв`язку з кримінальним переслідуванням, стан здоров`я останнього (є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується копією посвідчення Серія НОМЕР_1 ), якому протипоказані фізичні та психоемоційні навантаження, а тому його страждання були особливо сильними, через особливості сприйняття ним зазначених подій. Така ситуація мала психотравмуючий характер, у зв`язку із чим позивачу було спричинено моральну шкоду, яка полягає у спричиненні моральних втрат і страждань внаслідок обмеження його конституційних прав, порушення нормальних життєвих зв`язків у зв`язку з необхідністю брати участь в слідчих діях та судових засіданнях в якості обвинуваченого, звертатись для отримання правової допомоги для реалізації права на захист. Також перебування під слідством та судом за обвинуваченням у злочині негативно вплинуло на його репутацію, ускладнились відносини між знайомими, колегами по роботі та родичами, відношення оточуючих до нього як до злочинця принижувало його людську гідність.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 , суд враховує тривалість страждань позивача, глибину фізичних та душевних страждань, спричинених позивачу притягненням до кримінальної відповідальності, істотності змін в житті позивача та можливості їх відновлення, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких він зазнав у період 2016 - 2020 років, враховуючи вимоги розумності і справедливості, статті 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, визначає розмір моральної шкоди в 500 000 грн.

Посилання відповідачів на те, що межі відшкодування моральної шкоди визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеному законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, встановленої законодавством на момент відшкодування не ґрунтується на законі, оскільки стаття 13 Закону передбачає визначення розміру моральної шкоди не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а не обмежуючись одним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Львівської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 червня 2022 року змінено.

Стягнено з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кошти на відшкодування шкоди, завданої державою, підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів. Відшкодування шкоди здійснюється Казначейством шляхом стягнення з Державного бюджету України за рахунок коштів бюджетної програми 3504030, передбаченої на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, і аж ніяк не з єдиного казначейського рахунку.

Є встановленим, що позивач перебував під слідством та судом 49 місяців та 4 дні. Відповідно до Закону моральна шкода, з урахуванням розумності, справедливості та виваженості, має становити: 49 місяців х 6000 грн. + 4 дні (6000/31х4 = 774,19), що складає 294 774,19 грн. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Судом першої інстанції не враховано приписи законодавства про відшкодування шкоди щодо встановлення та підтвердження реальних збитків, заподіяної шкоди незаконними діями відповідних органів державної влади. Розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави. Тому оскаржуване рішення належить змінити.

Аргументи учасників справи

У березні 2023 року Львівська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що діючим законодавством чітко передбачена процедура реабілітації осіб, відносно яких винесено виправдувальний вирок, шляхом повідомлення про це трудовий колектив, в якому працює виправдувальна особа чи /або за ЇЇ місцем проживання, а також щодо спростування відомостей про кримінальне обвинувачення (відповідальність) в засобах масової інформації при наявності відповідного прохання (вимоги) виправдувальної особи. Із позовної заяви не вбачається, а судом не з`ясовано, чи звертався позивач до відповідних органів із проханнями (вимогою) про його реабілітацію перед колегами, сусідами та в засобах масової інформації тощо.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі за № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

За таких обставин строк перебування ОСОБА_1 під судом і слідством закінчився в день набрання законної сили ухвалою Львівського апеляційного суду області від 22 грудня 2020 року. Незважаючи на наведене, судом, у тому числі при перегляді справи, прийнято рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн моральної шкоди. З наведеного вбачається, що розмір моральної шкоди, визначений судом апеляційної інстанції, є без будь-якої правової аргументації завищений, незважаючи на наведені тим же судом у рішенні розрахунки.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б однієї складової стягнення шкоди неможливе.

Твердження позивача, що йому завдано невимовних душевних та психічних хвилювань внаслідок незаконного і тривалого кримінального переслідування з боку державних органів, нічим в процесі слухання справи не були підтверджені, тим паче, що позивач систематично ігнорував своєю присутністю судові засідання у вказаній справі. За таких обставин позивачем не надано суду доказів того, що він зазнав значних душевних та фізичних страждань, не надано жодного вагомого доказу, які б свідчили про погіршення стану його здоров`я, тим більше, що позивач і поза кримінальним переслідуванням потребував постійного медичного обстеження та лікування, оскільки є особою з інвалідністю з дитинства, порушення стосунків з оточуючими людьми, вчинення відносно позивача дискримінаційних дій тощо. Вказане не проаналізоване та залишене поза увагою судами при розгляді справи.

Перелічені обставини та розмір шкоди, який більший від встановленого законом мінімального, підлягають обов`язковому доказуванню в суді. Будь-яких експертних досліджень на предмет дослідження заподіяння моральної шкоди позивачем проведено не було. Тому розмір відшкодування моральної шкоди позивачу за один місяць перебування під слідством та судом не може бути більшим, ніж розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі за № 497/2885/15-ц.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19).

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відмовлено Львівській обласній прокуратурі в задоволенні клопотання про повідомлення про дату та час судового засідання.

Аналіз змісту касаційної скарги Львівської обласної прокуратури свідчить, що рішення судів оскаржені в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України 300 000,00 грн компенсації моральної шкоди. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Судивстановили, що 18 листопада 2016 року слідчим Франківського ВП ГУНП у Львівській області Данилишин Р. Р. в межах кримінального провадження № 12016140080004275 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України.

30 листопада 2016 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про відкриття кримінального провадження і згідно зі статтею 290 КПК України надані для ознайомлення матеріали кримінального провадження.

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за частиною першою статті 263 КК України та виправдано через недоведеність наявності в його діянні складу кримінального правопорушення. Надалі вирок скасовано.

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю його вини.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини друга статті 1176 ЦК України).

Підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина (пункт 1 частини першої статті 1 Закону).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках, зокрема, постановлення виправдувального вироку суду (стаття 2 Закону).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з 12 грудня 2015 року по 09 березня 2016 року. Разом з тим не врахували, що попри зняття арешту з майна, останнє їй повернули у грудні 2016 року, тобто вказане обмеження продовжено довше, ніж 09 березня 2016 року. Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2017 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Крім того, судами з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для позивачки після закриття кримінального провадження стосовно неї, перебування її автомобіля під арештом, тривала неможливість повернення внесеної застави, тобто врахували характер і обсяг страждань, яких зазнала позивачка, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі».

У постановіВерховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Касаційний цивільний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23), пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позивач перебував під слідством та судом з 18 листопада 2016 року (повідомлено про підозру) до 22 грудня 2020 року (набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 49 місяців та 4 дні;

розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням мінімального розміру заробітної плати станом на час розгляду справи, тобто на 2022 рік (6 700,00 грн). Тому відповідно до Закону розмір компенсації моральної шкоди позивачу не міг становити менше ніж 329 164,52 грн (49 місяців та 4 дні х 6700 грн);

суд першої інстанції: врахував положення Закону, який передбачає визначення розміру компенсації моральної шкоди не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а не обмежуючись одним розміром заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом; проаналізував психотравмуючий характер ситуації у зв`язку з кримінальним переслідуванням позивача, зокрема, глибину фізичних та душевних страждань позивача, стан його здоров`я як особи з інвалідністю з дитинства, якому протипоказані фізичні та психоемоційні навантаження, а тому його страждання були особливо сильними через особливості сприйняття ним зазначених подій, тривалість перебування позивача під слідством та судом, порушення його нормальних життєвих зв`язків, проведення в ході кримінального провадження обшуку та інших процесуальних дій, які обмежували права позивача та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За таких обставин, врахувавши вимоги співмірності, розумності і справедливості, суд першої інстанції зробив висновок про визначення розміру моральної шкоди в 500 000 грн;

апеляційний суд при визначенні розміру компенсації моральної шкоди помилково застосував мінімальний розмір заробітної плати станом на час подання позову у справі - 2021 рік (6 000,00 грн); визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивачу в сумі 300 000,00 грн, яка є меншою гарантованого Законом мінімального розміру; послався лише на те, що розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумності та справедливості, яке має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок держави; проте апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції щодо врахування обставин, які мають істотне значення визнання розміру компенсації моральної шкоди. Тому рішення апеляційного суду щодо зміни рішення суду першої інстанції та зменшення розміру відшкодування неможливо визнати законним та обґрунтованим;

з урахуванням встановлених судами обставин та меж касаційного перегляду відсутні підстави для висновку, що Львівська обласна прокуратура навела у касаційній скарзі обставини, які б давали підстави для висновку про зменшення розміру або відмови у компенсації моральної шкоди позивачу.

Тому з урахуванням принципу заборони повороту до гіршого, згідно з яким особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги, відсутності підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України), а ОСОБА_1 постанову апеляційного суду не оскаржив, тобто фактично погодився з таким рішенням, суд касаційної інстанції залишає судові рішення в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду