ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 742/2762/22

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

В обґрунтування заяви вказувала, що є пенсіонером за віком. Згідно з записами №№ 6-11 в її трудовій книжці з 3 лютого 1982 року до 13 листопада

2002 року вона працювала у Відкритому акціонерному товаристві (далі - ВАТ) «Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня».

Для отримання відомостей щодо роботи у ВАТ «Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня» та нарахованої заробітної плати, вона звернулася до Архівного відділу Прилуцької міської ради Чернігівської області, який надав їй архівні довідки

№№ 07-06/3-471, 07-06/3-472, 07-06/3-473, 07-06/3-474, 07-06/3-475 від 20 липня

2022 року, що містять відомості про її роботу та розмір нарахованої заробітної плати у вказаному товаристві.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернігівській області під час обчислення пенсії взято відомості щодо роботи та нарахування заробітної плати в період роботи заявника у ВАТ «Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня» з 1982 року до 1990 року згідно з архівними довідками №№ 07-06/3-472, 07-06/3-473, а також періоди роботи з січня до листопада 2002 року згідно з архівною довідкою № 07-06/3-475.

Проте відомості щодо нарахування заробітної плати в періоди роботи заявника з 1993 року до 1997 року згідно з архівною довідкою № 07-06/3-474 та за період роботи з 1998 року до 2001 року згідно з архівною довідкою № 07-06/3-475 не враховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, оскільки у зазначених довідках неправильно зазначено по-батькові заявника « ОСОБА_2 ».

За таких обставин просила встановити факт належності їй довідок №№ 07-06/3-471, 07-06/3-472, 07-06/3-473, 07-06/3-474, 07-06/3-475, виданих Архівним відділом Прилуцької міської ради Чернігівської області 20 липня 2022 року.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня

2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області фактично не визнало право заявника на зарахування до страхового стажу періоду роботи заявника з 1993 року до 1997 року та з 1998 року до 2001 року у ВАТ «Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня», тобто з цієї заяви вбачаєв спір, який має розглядатися саме в позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2022 року -без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 жовтня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції .

Касаційна скарга мотивована помилковим застосуванням до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня

2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), оскільки у вказаній справі правовідносини не є подібними до правовідносин, що виникли у справі, яка переглядається. Так, у справі № 287/167/18-ц Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило заявнику в призначенні пенсії на пільгових умовах як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи. Закриваючи провадження у справі за заявою про встановлення вказаного факту, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом ПФУ відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку.

Також вважає помилковим і застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин висновків об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20), оскільки у вказаній справі заявник просив встановити факт його участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Визначаючи релевантність до спірних правовідносин правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня

2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що спірні правовідносини як у справі, що переглядається, так і у справі, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, стосуються соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з наявністю невідповідностей (помилок, описок) у документах, необхідних для підтвердження статусу осіб як таких, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У обох наведених справах з`ясовано, що існує позасудовий порядок встановлення фактів, які надають право особам на передбачені законом пільги, а отже, правомірним порядком захисту є саме оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, якими порушуються права цих осіб, що віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Додатково об`єднана палата врахувала, що у обох справах заявники звернулися до суду за встановленням того факту, що у певних документах зазначено саме особу заявників, пропри допущені помилки у прізвищі чи даті народження, з метою подальшого підтвердження свого статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, та отримання державного соціального захисту відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначає, що помилковість висновків судів попередніх інстанцій про існування у даних правовідносинах спору про право та віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного сулу підтверджується висновками, викладеними Верховним Судом у постановах:

- від 15 вересня 2021 року у справі № 733/324/21 (провадження № 61-11108св21), в якій Верховний Суд зазначив про неврахування судами звернення заявника для встановлення факта належності йому правовстановлюючого документа, а саме трудової книжки, оскільки неправильне зазначення його імені у цьому документі перешкоджає зарахуванню періоду навчання та періоду роботи до страхового стажу. Іншої можливості встановити факт належності йому трудової книжки немає. Касаційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження та постанову апеляційного суду, якаю залишено без змін вказану ухвалу, і направив справу на розгляд до суду першої інстанції;

- від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 (провадження № 61-13847св20) про те, що заява про встановлення факту належності документів, а саме: трудової книжки та довідок про уточнення стажу роботи, в яких по-батькові заявника вказано неправильно, за загальним правилом можуть бути предметом розгляду суду у порядку, передбаченому главою 6 розділу IV ЦПК України.

Також у постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 554/3600/19 (провадження № 61-8937св20) та від 9 вересня 2020 року у справі № 555/1492/19 (провадження № 61-23273св19) Верховний Суд вважав за можливе розгляд справ про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, які підтверджують стаж роботи і нарахування заробітної плати у випадку існування розбіжностей в прізвищі, імені та по-батькові, в цивільному судочинстві в порядку окремого провадження.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 555/1492/19 (провадження № 61-23273св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 554/3600/19 (провадження № 61-8937св20), від 25 листопада 2020 року у справі № 636/4087/19 (провадження № 61-13847св20) та від 15 вересня 2021 року у справі № 733/324/21 (провадження № 61-11108св21).

Ухвалою Верховного Суду від 5 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

В обґрунтування заяви вказувала, що Архівний відділ Прилуцької міської ради Чернігівської області видав їй архівні довідки, зокрема№№ 07-06/3-472, 07-06/3-473, 07-06/3-475, в яких помилково зазначено її по-батькові « ОСОБА_2 », замість правильного « ОСОБА_3 ». Встановлення факту належності заявнику вказаних довідок необхідне їй для підтвердження відомостей про нарахування заробітної плати в періоди роботи з 1993 року до 1997 року та з 1998 року до 2001 року у ВАТ «Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня».

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, вказані порушення місцевого суду не виправив.

Разом із тим, слід ураховувати, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження судом буде встановлено спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).

При цьому необхідно врахувати, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Оскільки справа підлягає направленню до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду