ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/23440/20

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О. І., Міністерство юстиції України, про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень на об`єкт нерухомого майна, визнання незаконним та скасування запису у державному реєстрі прав та їх обмежень на нерухоме майно про право власності на житловий будинок.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 березня 2019 року індексний номер: 45776927, яким було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 110,4 кв. м, житловою площею 27 кв. м, опис: житловий будинок (1-й поверх), ІІ поверх, ганок, ворота № 3, огорожа № 4. 02 лютого 2019 року у Державному реєстрі прав та їх обтяжень на нерухоме майно вчинено запис № 3052627 про право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_2 .

Підставою для виникнення у відповідача права власності на вказаний житловий будинок є довідка про показники об`єкту нерухомого майна від 28 грудня 2018 року № 151 та рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада

2011 року у справі № 2-2009/11, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано частково недійсною реєстрацію житлового будинку по АДРЕСА_1 , здійснену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки добудови літ. «А-1» будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі його частку, яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх: приміщення гаражу І, площею 35,6 кв. м, з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2,5 кв. м, з ганком; другий поверх: веранда (кухня) 1-9, площею 11,7 кв. м, частина коридору 1-10, площею 9,0 кв. м, хол 1-11, площею 15,6 кв. м, комора (санвузол) 1-12, площею 2,2 кв. м, житлова кімната 1-13, площею 27,0 кв. м, веранда ІІІ, площею 6,8 кв. м; загальною площею 110,4 кв. м; зобов`язано ОСОБА_2 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та у приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10; стягнуто з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, у сумі 23 242,30 грн; залишено у загальному користуванні ОСОБА_2 та її господарські споруди: огорожу та тротуар, системи каналізації і водопостачання.

У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вищевказані документи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О. І. отримала від ОСОБА_2 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ) було виготовлено технічний паспорт від 28 грудня 2018 року, який не відповідає дійсності та технічному паспорту від 15 листопада 1999 року, а тому є підробленим.

Державний реєстратор під час прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не дослідив рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі № 2-2009/11, яким встановлено, що 05 квітня 1996 року управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації ОСОБА_4 був виданий дозвіл на введення спірного двоповерхового жилого будинку до експлуатації, крім приміщень мансарди. Зазначені обставини свідчать про протиправність оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. Крім того, нотаріусами попередньо двічі було відмовлено ОСОБА_2 у здійсненні державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок.

На час здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем діяла заборона щодо такої реєстрації, оскільки ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 16 березня 2007 року у справі № 2-2009/11 було накладено обтяження на майно її та ОСОБА_4 . Відповідно до постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції накладено арешт на все майно ОСОБА_2 .

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 березня 2019 року індексний номер: 45776927, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумової О. І., яким було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 110,4 кв. м, житловою площею 27 кв. м, опис: житловий будинок (1-й поверх), ІІ поверх, ганок, ворота № 3, огорожа № 4;

- визнати незаконним і скасувати запис від 02 лютого 2019 року № 3052627 у Державному реєстрі прав та їх обтяжень на нерухоме майно про право власності на вищевказаний житловий будинок за ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 просилаповідомити Міністерству юстиції України про неправомірність дій нотаріуса при посвідченні договорів для відповідного реагування.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі

№ 2-2009/11 не визнано за ОСОБА_2 право власності на майно, яке не було введено до експлуатації, а саме приміщення мансарди.

01 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 березня 2019 року індексний номер: 45776927 щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 110,4 кв. м, житловою площею 27 кв. м, опис: житловий будинок (1-й поверх), ІІ поверх, ганок, ворота № 3, огорожа № 4, тобто тих приміщень, речове право на які було визнано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі № 2-2009/11 та без приміщень мансарди, які не були введені до експлуатації.

Отже, приватним нотаріусом не приймалося рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкти, які не були введені до експлуатації.

Посилання позивача на наявність підстав у нотаріуса для відмови у державній реєстрації прав за позивачем на спірне майно у зв`язку із наявністю обтяження щодо такого майна станом на день прийняття рішення, є безпідставними, оскільки постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції Горбатовського І. А.

від 02 листопада 2022 року було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 із забороною здійснення відчуження такого майна. Разом із тим у цьому випадку не було здійснено відчуження майна боржника, а лише реєстрація за ним самим в Єдиному державному реєстрі прав та їх обтяжень речового права щодо його майна.

від 16 березня 2007 року у справі № 2-2009/11 був накладений арешт на спірне майно, на увагу не заслуговують, оскільки у справі відсутні докази накладення судом такого арешту.

Крім того, посилання позивача на те, що надані приватному нотаріусу технічний паспорт та довідка про показники об`єкта нерухомого майна складені

ФОП ОСОБА_5 не відповідають технічному паспорту від 15 листопада 1999 року є безпідставними, оскільки ФОП ОСОБА_5 виготовлено технічний паспорт і довідку про показники об`єкта нерухомого майна лише щодо тієї частина майна, яка була виділена ОСОБА_2 на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі № 2-2009/11.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що після державної реєстрації права власності на частку будинку відповідач звернувся до позивачки із позовом про визнання права власності на частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, що свідчить про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку із відсутністю порушених (оспорюваних) прав позивачки, а цей спір підлягав розгляду по суті заявлених позовних вимог.

Посилання приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Разумової О. І. про належність цього спору до юрисдикції адміністративного суду, на увагу не заслуговують, оскільки між позивачкою та відповідачем виник спір щодо наявності правових підстав для державної реєстрації права власності за відповідачем на спірне нерухоме майно, яке на думку позивачки було зареєстровано, у тому числі як таке, що не введене до експлуатації та відповідно не належить останньому. Отже, такі вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки стосуються права власності на спірне нерухоме майно.

Постановою Київського апеляційного судувід 27 лютого 2024 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23листопада 2011 року у справі № 2-2009/11 встановлено, що 05 квітня 1996 року управління Державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації видало дозвіл на введення спірного двоповерхового жилого будинку до експлуатації, крім приміщень мансарди. Вказаним рішенням суду за ОСОБА_2 не було визнано право власності на майно, яке не введено до експлуатації, тобто на приміщення мансарди. ФОП ОСОБА_5 виготовлені технічний паспорт та довідка про показники об`єкта нерухомого майна лише щодо тієї частки майна, яка була виділена ОСОБА_2 на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі № 2-2009/11.

Таким чином, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що приватним нотаріусом не приймалося рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкти, які не були введені до експлуатації. Відповідач не здійснював відчуження спірного майна, а лише зареєстрував за собою право власності на нього за собою, тому посилання позивачки на накладення на це майно обтяження є безпідставними.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення суду задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надала копію ордера на надання правничої допомоги від 20 лютого 2024 року № 1073450, копію укладеного між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Руслана Музичко» договору про надання правничої допомоги від 06 лютого 2024 року № 08/24, в якому визначено, що вартість витрат на правничу допомогу становить

10 000 грн, копію акту про надання правничої допомоги від 01 березня 2024 року, відповідно до якого вартість правничої допомоги склала 10 000 грн.

Надання ОСОБА_2 правничої допомоги адвокатом Музичко Р. В. підтверджується матеріалами справи. Адвокат Музичко Р. В. подавала відзив на апеляційну скаргу, в якому також зазначала про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн, а також представляла інтереси

ОСОБА_2 у судовому засіданні.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими. ОСОБА_1 не подала клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд вказав про відсутність правових підстав вважати, що заявлений представником ОСОБА_2 розмір витрат на правничу допомогу - 10 000 грн є неспівмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить оскаржувані рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить оскаржувану додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/23440/20 з Солом`янського районного суду м. Києва. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на судові рішення по суті спору мотивована тим, що суд у порушення вимог закону безпідставно не звернув увагу на те, що відповідачу двічі було відмовлено у реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, в одному з таких рішень державний реєстратор зазначив, що об`єкт самовільно реконструйовано і він не введений до експлуатації. Крім того, судом не надано оцінку усім доказами, які були подані позивачкою, у сукупності та взаємозв`язку, унаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки розмір стягнутих судом витрат на професійну правничу допомогу не підтверджується документами, що свідчать про оплату гонорару, пов`язаних із наданням правової допомоги, які мають бути оформлені у встановленому законом порядку.

Отже, оскільки ОСОБА_2 не надано у порушення вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України доказів на підтвердження розміру витрат, які він поніс у зв`язку з розглядом справи, тому відповідна заява мала бути залишена без розгляду на підставі абзацу 3 частини восьмої статті 141 ЦПК України.

У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав відзив на касаційні скарги, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Суди надали оцінку усім доказам у справі та вірно зазначили, що відповідачем було зареєстровано за собою право власності на спірне майно, тому накладена заборона на відчуження такого майна не свідчить про порушення відповідачем закону.

Щодо додаткової постанови. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надав належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення суду і стягнення витрат на правничу допомогу.

У травні 2024 року Міністерство юстиції України подало пояснення, в якому фактично зазначило про обґрунтованість судових рішень щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 26 березня 2024 року.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року у справі № 2-2009/11, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано частково недійсною реєстрацію житлового будинку по АДРЕСА_1 , здійснену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_4 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/8 частки добудови літ. «А-1» будинку АДРЕСА_1 та виділено йому в натурі його частку, яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх: приміщення гаражу І, площею 35,6 кв. м, з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2,5 кв. м, з ганком; другий поверх: веранда (кухня) 1-9, площею 11,7 кв. м, частина коридору 1-10, площею 9,0 кв. м, хол 1-11, площею 15,6 кв. м, комора (санвузол) 1-12, площею 2,2 кв. м, житлова кімната 1-13, площею 27,0 кв. м, веранда ІІІ, площею 6,8 кв. м; загальною площею 110,4 кв. м; зобов`язано ОСОБА_2 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та у приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, у сумі 23 242,30 грн; залишено у загальному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 господарські споруди: огорожу та тротуар, системи каналізації і водопостачання. У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

28 грудня 2018 року ФОП ОСОБА_5 був виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок - будинок

АДРЕСА_1 , який містить план: план поверху І літера «А-1» та поверху ІІ літера «А-1». Експлікація приміщень до плану садибного (індивідуального) житлового будинку містить наступні приміщення: перший поверх: гараж І, площею 35,6 кв. м, сходи ІІ, площею 2,5 кв. м; другий поверх: веранда (кухня) 1-9, площею 11,7 кв. м, коридор 1-10, площею 9,0 кв. м, хол 1-11, площею 15,6 кв. м, санвузол 1-12, площею 2,2 кв. м, житлова кімната 1-13, площею 27,0 кв. м, веранда ІІІ, площею 6,8 кв. м; загальною площею 110, 4 кв. м (а.с. 77-81).

01 березня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 березня 2019 року індексний номер: 45776927, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 110,4 кв. м, житловою площею 27 кв. м, опис: житловий будинок (1-й поверх), ІІ поверх, ганок, ворота № 3, огорожа № 4, що підтверджується інформаційною довідкою від 07 вересня 2019 року № 180165547 (а.с. 57-58).

На підставі вищевказаного рішення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І. здійснений запис від 02 лютого 2019 року

№ 3052627 12:20:17 у Державному реєстрі прав та їх обтяжень на нерухоме майно, щодо права власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 110,4 кв. м, житловою площею 27 кв. м, опис: житловий будинок (1-й поверх), ІІ поверх, ганок, ворота № 3, огорожа № 4, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 1777330080000.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

У постанові від 12 березня 2019 у справі № 911/3594/17 (провадження

№ 12-234 гс 18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.

Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (частина перша статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У частині першій статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада

2011 року у справі № 2-2009/11 не визнавалося за ОСОБА_2 право власності на майно, яке не було введено до експлуатації, а саме приміщення мансарди, а приватним нотаріусом не приймалося рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкти, які не були введені до експлуатації.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що посилання позивачки на наявність підстав у нотаріуса для відмови у державній реєстрації прав за позивачем на спірне майно у зв`язку із обтяженням щодо такого майна станом на день прийняття оспорюваного рішення, є помилковими, оскільки постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції Горбатовського І. А. від 02 листопада 2022 року було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 із забороною здійснення відчуження такого майна. Проте відповідачем не було здійснено відчуження майна, а лише реєстрація за ним самим речового права щодо його майна в Єдиному державному реєстрі прав та їх обтяжень. Такі висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Таким чином, обґрунтованим є висновок судів про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Посилання касаційної скарги на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року про те, що судами не враховано усі докази, на увагу не заслуговують, оскільки направлені на переоцінку відповідних доказів, які судами оцінені у сукупності та взаємозв`язку й вказане відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень Верховного Суду.

на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, на увагу не заслуговують, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено факт понесення витрат на правничу допомогу, у тому числі копією ордера на надання правничої допомоги від 20 лютого 2024 року № 1073450, копією укладеного між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Руслана Музичко» договору про надання правничої допомоги від 06 лютого 2024 року № 08/24, в якому визначено, що вартість витрат на правничу допомогу становить 10 000 грн, копією акту про надання правничої допомоги від 01 березня 2024 року, відповідно до якого вартість правничої допомоги склала 10 000 грн. Адвокат Музичко Р. В. подавала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначала про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн і представляла інтереси відповідача у судовому засіданні. Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 не подала.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Прохання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення виконання додаткової постанови апеляційного суду безпідставне, так як клопотання належним чином не мотивовано й Верховним Судом касаційну скаргу залишено без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду