ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Сумського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022200450001033, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 серпня 2018 року за ч. 2 ст. 307, ст. 69, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 23 лютого 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді арешту на строк 5 місяців.
У вироку місцевий суд розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.
Сумський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив у цій частині новий вирок від 24 жовтня 2023 року, яким призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а в решті вирок залишив без змін.
ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 15 грудня 2022 року близько 14:00, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_2 , проходячи через авто-кооператив «Конотоп-Авіатор», діючи повторно, в умовах воєнного стану, діючи умисно, таємно викрав належні ОСОБА_7 кабелі електричного струму довжиною 5 і 4 м з гаражу № НОМЕР_1 загальною вартістю 365 грн.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить переглянути вирок апеляційного суду з огляду про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості. Вважає, що апеляційний суд, призначавши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, не врахував у повній мірі конкретних обставин кримінального провадження, зокрема незначну вартість викраденого майна, яке було повернуто потерпілому, а також встановлені судом першої інстанції пом`якшуючі покарання обставини і стан його здоров`я.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважав, що підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні, оскільки вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, і кваліфікація вчиненого за ч. 4 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи, наведені засудженим у касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність унаслідок незастосування положень ст. 69 КК України, що зумовило невідповідність призначеного йому покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість, є безпідставними.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Як передбачено ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Положеннями ч. 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Тобто призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Під час визначення поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають перебувати у зв`язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного.
Так, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке відповідно до ст. 12 цього Кодексу є тяжким злочином (санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років).
Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_6 міри покарання, врахував дані про його особу, а саме те, що він неодноразово судимий, перебуває на обліку в лікаря нарколога, позитивно характеризується за місцем проживання. Повне визнання своєї провини, щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, а обставиною, що його обтяжує, визнав рецидив злочинів (з урахуванням непогашеної судимості за ч. 2 ст. 307 КК України).
На підставі цих даних у сукупності з тим, що ОСОБА_6 відшкодував потерпілому збитки, у зв`язку з чим останній просив призначити покарання на розсуд суду, а також незначної вартості викраденого майна, суд відхилив висновок органу пробації про високий ризик повторного вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень та призначив йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді арешту на 5 місяців з огляду на те, що перелічені вище обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_6 покарання, зважив на обставини, які врахував місцевий суд. Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що під час призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, місцевий суд не звернув уваги на особливості правозастосування норми матеріального права, передбаченої ст. 69 КК України, і належним чином не вмотивував свого рішення.
Так, наявність попередньої протиправної поведінки винного, незнятих і непогашених судимостей є суттєвою характеристикою його особи та обов`язковою для врахування під час призначення покарання, оскільки визначає його суспільну небезпечність.
Як з`ясував апеляційний суд, ОСОБА_6 не працює, раніше був судимий сім разів, зокрема за умисні злочини проти власності, відбував покарання у виді позбавлення волі, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, а навпаки, через незначний час після звільнення з місць позбавлення волі знову вчинив крадіжку з кваліфікуючими ознаками - повторно та в умовах воєнного стану.
Такі відомості свідчать про стійку криміналізацію особи ОСОБА_6 і відсутність позитивних змін у його поведінці, що підтверджено також висновком органу пробації у досудовій доповіді, відповідно до якого ризик вчинення ним повторного кримінального правопорушення оцінено як високий.
Також апеляційний суд звернув увагу на та, що ОСОБА_6 за місцем проживання характеризується формально посередньо як особа, щодо якої не надходило скарг від сусідів, з огляду на що немає підстав вважати таку його характеристику позитивною.
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_6 характеризується як особа, схильна до продовження злочинної діяльності, а системний характер його протиправної поведінки свідчить про небажання ставати на шлях виправлення. Апеляційний суд правильно зазначив, що такі дані про особу ОСОБА_6 у сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та конкретними обставинами кримінального провадження свідчать про його суспільну небезпечність, а тому немає підстав вважати можливим його виправлення та перевиховання у разі призначення йому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки це не сприятиме меті покарання, а відтак є невиправдано м`яким заходом примусу.
Усупереч доводам засудженого, на які він посилається в касаційній скарзі, встановлені в цьому кримінальному провадженні обставини, що пом`якшують покарання, були враховані апеляційним судом під час призначення йому мінімального покарання в межах санкції за вчинений ним злочин. Однак самі собою ці обставини не є противагою суспільній небезпечності конкретних обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення і даним про його особу. Щодо посилань засудженого на те, що він страждає рядом захворювань, то він не позбавлений можливості реалізувати своє право на медичну допомогу у встановленому порядку в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Позиція потерпілого, яка зводиться до того, що він просив призначити покарання на розсуд суду, оцінена судом разом із вказаними обставинами і не є вирішальною.
Отже, висновок апеляційного суду про неможливість застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України на підставі пом`якшуючих покарання обставин, встановлених у цьому кримінальному провадженні, в сукупності з даними про особу засудженого, є мотивованим, адже зазначені вище обставини в цьому конкретному випадку істотно не знижують ступеню тяжкості вчиненого ним повторно кримінального правопорушення проти власності, в умовах воєнного стану.
Таким чином апеляційний суд, повною мірою врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, зокрема й ті, на які засуджений послався в касаційній скарзі, зваживши на принцип індивідуалізації покарання, правильно призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімальним у межах санкції вказаної норми.
З огляду на вказані обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, тяжкість кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення й дані про особу засудженого, які свідчать про системний характер його протиправної поведінки, стійку антисоціальну позицію та небажання ставати на шлях виправлення, підстав для застосування положень ст. 69 КК України колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, за матеріалами справи не встановлено.
Отже, підстави для задоволення касаційної скарги засудженого відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд