ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/13157/22-ц

Описова частина

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної іпотечної установи (далі - ДІУ) про зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та кредит», банк) був укладений кредитний договір від 26 травня 2005 року № 166-05-И, право вимоги за яким банк за нотаріально посвідченим договором відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 липня 2015 року передав ДІУ. Водночас листом від 08 липня 2021 року № 083-1199/21 банк підтвердив відсутність будь-якої заборгованості за кредитним договором станом на 01 січня 2014 року. Крім того, вказала, що між нею та банком був укладений договір іпотеки від 10 червня 2005 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих за кредитним договором. У вказаній квартирі проживає її сім`я: її чоловік ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 Вказувала, що у її власності та у власності майнового поручителя ОСОБА_2 відсутнє інше житлове нерухоме майно, придатне для проживання її сім`ї.

На підставі пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон) вона звернулась до ДІУ із заявою про здійснення реструктуризації її зобов`язань за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених зазначеним Законом, яка була зареєстрована у ДІУ 21 липня 2021 року. На вимогу ДІУ від 26 липня 2021 року вона листом від 09 серпня 2021 року направила додаткові документи, необхідні для прийняття рішення стосовно здійснення реструктуризації.

Проте всупереч вимогам Закону та у визначений цим нормативно-правовим актом строк вона відповіді від відповідача не отримала. При її зверненні до ДІУ вона отримала інформацію про те, що відповідь їй відправлена 15 вересня 2021 року, але на іншу адресу. Стверджувала, що замість надання обчислень, необхідних для проведення реструктуризації, та інформації про зміну зобов`язань за результатами проведення реструктуризації, відповідач на свій розсуд трактував положення Закону.

Звертала увагу, що вказана у листі заборгованість не була прострочена не тільки на 01 січня 2014 року, а й на 01 січня 2016 року (дата, що зазначена у листі). Водночас після відступлення прав вимоги новий кредитор мав повідомити її про це та надати реквізити для сплати коштів, однак цього зроблено не було.

Вказувала, що про відступлення прав вимоги за кредитним договором вона дізналась тільки з листа AT «Банк «Фінанси та кредит» від 09 червня 2021 року № 083-1035/21, у якому вказано, що акт приймання-передачі (активів та документів) підписаний тільки 01 липня 2020 року. Тому вважала безпідставним посилання ДІУ на період виникнення заборгованості. Крім того, оплату вона не могла здійснюватися через те, що ДІУ не повідомила її вчасно про зміну кредитора та реквізити для перерахування коштів. Також сума, вказана у листі, є загальною заборгованістю і не може вважатися простроченою станом на 01 січня 2014 року (дату, зазначену у Законі).

За пропозицією ДІУ була проведена двостороння зустріч, на якій були досягнуті домовленості про можливість проведення реструктуризації та внесення зазначеного питання на розгляд керівництва ДІУ. Листом від 31 січня 2022 року вона в черговий раз запропонувала ДІУ провести досудове врегулювання спору. Однак листом від 16 лютого 2022 року № 733/32 ДІУ повідомила її про отримання повного пакету документів, необхідних для розгляду заяви, а також про те, що розгляд заяви буде внесено у порядок денний чергового засідання уповноваженого колегіального органу, за результатом якого їй буде направлено офіційне інформаційне повідомлення про прийняте рішення. Проте на час подання позовної заяви відповідач не надав ні рішення про проведення реструктуризації, ні обчислень, необхідних для проведення реструктуризації.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ДІУ провести реструктуризацію її зобов`язань за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», відповідно до поданої нею заяви від 21 липня 2021 року.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що в ході перемовин між боржником ОСОБА_1 і кредитором ДІУ про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2005 року №166-05-И, укладеним між ОСОБА_1 та AT «Банк «Фінанси та Кредит», виник спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, що виключає можливість задоволення позову з огляду на правовий висновок, висловлений Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2022 року в справі № 592/11862/21.

У квітні 2024 року від імені ОСОБА_1 адвокат Гребенченко О. А. подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 274/6004/21, від 22 жовтня 2022 року у справі № 381/3302/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належну правову оцінку листу ДІУ від 16 лютого 2022 року № 733/32, яким останнє повідомило позивача про отримання від неї повного пакету документів, необхідних для розгляду питання щодо реструктуризації. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково послався на правовий висновок, висловлений Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2022 року в справі № 592/11862/21, не врахувавши, що у вказаній справі та у справі, що переглядається, різні фактичні обставини. Так у справі № 592/11862/21 спір між сторонами щодо кредитної заборгованості виник до звернення позичальника до кредитора із заявою про проведення реструктуризації. Натомість у даній справі судами установлені обставини виникнення між сторонами судового спору щодо кредитної заборгованості (17 грудня 2021 - дата відкриття провадження у справі № 760/29219/21) вже після звернення позичальника ОСОБА_1 до кредитора ДІУ із заявою про проведення реструктуризації заборгованості (21 липня 2021 року). Установлені судами обставини та матеріали справи свідчать про дотримання позивачем положень Закону під час звернення до кредитора із заявою про проведення реструктуризації, а також безпідставність відмови останнього у її проведенні.

У травні 2024 року ДІУ подала відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що наданий позичальником пакет документів під час подання заяви про реструктуризацію заборгованості від 21 липня 2021 року не відповідав вимогам законодавства щодо проведення реструктуризації. Позивач намагається зменшити обсяг заборгованості за кредитним договором внаслідок реструктуризації зобов'язань. У матеріалах справи відсутні відомості та докази, які б могли підтвердити чи спростувати фінансовий стан боржника та які б доводили її неплатоспроможність протягом 6 років. При цьому реструктуризація боргу - це зменшення кредитного навантаження за договором кредитування завдяки зміні умов у кращий бік для позичальника, який не має можливості погасити поточну заборгованість. Разом із тим проведення реструктуризації є правом кредитора, а не його обов'язком.

Подані позичальником додатки до заяви про проведення реструктуризації заборгованості не містили відомості щодо зареєстрованого місця проживання поручителя ОСОБА_2 . Крім того, поручителю ОСОБА_2 належать земельні ділянки загальною площею 1,215 га, що згідно із положеннями Закону є підставою для відмови у проведенні реструктуризації заборгованості.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 травня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит», перейменованого у подальшому на ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та ОСОБА_1 був укладений кредитним договір №166-05-И, за умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності кредитні кошти у сумі 49 000 доларів США, зі сплатою 12% річних на строк до 26 травня 2025 року (а. с. 38-43).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 10 червня 2005 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в заставу (іпотеку) нерухоме майно, а саме, 2-х кімнатну квартиру, загального площею 47,4 кв. м, житловою площею 29,8 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

АТ «Банк «Фінанси та кредит» листом від 09 червня 2021 року № 083-1035/21 повідомило позивачку, що згідно акту приймання-передачі (активів та документів) від 01 липня 2020 року до договору відступлення права вимоги № 17/4-В від 11 лютого 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 616, АТ «Банк «Фінанси та кредит» передало ДІУ права вимоги за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року , укладеним між ОСОБА_1 та AT «Банк «Фінанси та Кредит» (а. с.12-13).

Також відповідач ДІУ є іпотекодержателем заставного майна, що підтверджується індексним номером витягу № 44490824 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки.

21 липня 2021 року до ДІУ надійшла заява ОСОБА_1 , у якій вона просила здійснити реструктуризацію її зобов`язань за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року у порядку та на умовах, встановлених пунктом 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (а.с. 21-22).

Листом від 26 липня 2021 року № 3086/32 ДІУ повідомила ОСОБА_1 про те, що надана нею інформація підлягає уточненню в частині надання кредитору документів, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї, місце реєстрації та місце проживання. ДІУ просила позивачку надіслати оригінали документів до 10 серпня 2021 року.

На виконання листа ДІУ, позивачка надіслала на адресу ДІУ документи стосовно складу сім`ї, а також про доходи її та її чоловіка ОСОБА_2 , які було отримано відповідачем 09 серпня 2021 року.

Того ж дня, тобто 09 вересня 2021 року, ДІУ у листі за №3694/32-1 повідомило ОСОБА_1 про те, що за даними первинного бухгалтерського обліку вона як боржник за період часу з 01 січня 2016 року до 09 вересня 2021 року не здійснила жодного погашення за кредитним договором № 166-05-И від 26 травня 2005 року, укладеним між нею та AT «Банк «Фінанси та Кредит», чим грубо порушила умови договору. Станом на 08 вересня 2021 року прострочена заборгованість за кредитним договором становить 68 018,96 доларів США, з яких: 38 309 доларів США - заборгованість за основним боргом; 29 709, 96 доларів США - заборгованість за відсотками. ДІУ просила ОСОБА_1 повідомити щодо можливості та згоди погашення процентів, нарахованих за період до дня, що передує дню проведення реструктуризації (дата подачі заяви про проведення реструктуризації) (а. с. 26-27).

20 вересня 2021 року на адресу ДІУ надійшов лист ОСОБА_1 від 17 серпня 2021 року, в якому остання повідомила, що сума заборгованості за кредитним договором є загальною заборгованістю і не може вважатися простроченою станом на 01 січня 2014 року, а вимога ДІУ про необхідність сплати процентів до проведення реструктуризації є безпідставною, оскільки не ґрунтується на положеннях підпункту 6 пункту 7 розділу IV Закону (а. с. 28-30).

Листом від 20 жовтня 2021 року № 4306/32 ДІУ повідомила ОСОБА_1 про те, що вона як кредитор не пред`являє будь-які фінансові претензії або вимоги щодо сплати прострочених процентів до дати проведення реструктуризації боргових зобов`язань, крім обов`язкових платежів по погашенню процентів, які могли обліковуватися первинним кредитором станом на 01 січня 2014 року.

31 січня 2022 року на адресу ДІУ надійшов лист ОСОБА_1 , в якому вона запропонувала ДІУ провести досудове врегулювання спору відповідно до пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризації зобов`язань за кредитним договором за її заявою від 21 липня 2021 року.

У відповідь ДІУ своїм листом від 16 лютого 2022 року за № 733/32 повідомила позивачку, що розгляд її заяви буде внесено в порядок денний чергового засідання уповноваженого колегіального органу та за результатами розгляду буде направлено офіційне інформаційне повідомлення про прийняте рішення кредитором.

Мотивувальна частина

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає з таких підстав.

Предметом справи, що переглядається, є зобов`язання відповідача ДІУ провести реструктуризацію зобов`язань позивача ОСОБА_1 як позичальника за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И у порядку та на умовах, встановлених Законом України «Про споживче кредитування», відповідно до поданої нею заяви від 21 липня 2021 року.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про споживче кредитування» метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Стаття 3 Закону України «Про споживче кредитування» визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» № 1381-IX, який набрав законної сили 23 квітня 2021 року (далі - Закон № 1381-IX).

Цим законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7 згідно із Законом від 13 квітня 2021 року № 1381-IX.

Підпунктом 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім таких випадків: у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

Відповідно до підпунктів 1-2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті (далі у цьому пункті - договір), у разі: наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника; відсутності станом на 01 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 01 січня 2014 року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 01 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 01 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації; виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до об`єктів житлового фонду (далі - житлове нерухоме майно), або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 Земельного кодексу України.

Крім того, вимагається виконання хоча б однієї з таких умов:

- предмет іпотеки - житлове нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- у власності позичальника або майнового поручителя, який є власником предмета іпотеки - об`єкта незавершеного житлового будівництва, відсутнє інше житлове нерухоме майно (крім житлового нерухомого майна, що розташоване на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предмет іпотеки - нерухоме житлове майно придбавалося повністю або частково за рахунок кредитних коштів, отриманих за договором, і умовами договору або іпотечного договору передбачено заборону реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою розташування житлового нерухомого майна, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя іншого житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, площа якого не перевищує 250 квадратних метрів, розташованого на зазначеній земельній ділянці, та житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

- предметом іпотеки є садовий будинок, за умови відсутності у власності позичальника або майнового поручителя житлового нерухомого майна (крім житлового нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Згідно із підпунктом 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом.

Відповідно до підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у заяві про проведення реструктуризації зазначаються: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) позичальника; найменування кредитодавця (повне або скорочене); інформація про дату укладення договору, яким передбачені зобов`язання, щодо реструктуризації яких подається заява; інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника); інформація про всі наявні у власності позичальника (особи, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса); інформація про зареєстроване та фактичне місце проживання майнового поручителя та про всі наявні у його власності на дату підписання заяви об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду (зазначається кожен такий об`єкт нерухомого майна та його адреса), - у разі наявності майнового поручителя; документи, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві (документи про склад сім`ї, про доходи іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя) та членів його сім`ї - на вимогу кредитора), розширену інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно кожного члена сім`ї іпотекодавця (позичальника та/або майнового поручителя).

Закон України «Про споживче кредитування» визначає вичерпний перелік обставин, при яких кредитор має право відмовити у реструктуризації за договорами про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, що відповідають зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» критеріям (незалежно від дати укладення договору), та підлягають обов`язковій реструктуризації на вимогу позичальника:

- у разі пропуску позичальником строків, на подачу заяви, кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим законом (абзац 7 підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»);

- у разі ненадання позичальником необхідних для проведення реструктуризації документів, зазначених у підпункті 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», кредитор звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом (абзац 9 підпункту 4 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування»).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи 21 липня 2021 року позивачка звернулась до ДІУ із заявою про проведення реструктуризації зобов`язання у іноземній валюті у порядку, передбаченому Закону України «Про споживче кредитування», до якої додала: копії паспортів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , копії витягів з реєстру стосовно майна, зареєстрованого за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , копію листа АТ «Банк «Фінанси та кредит» від 08 липня 2021 року № 083-1199/21 про відсутність заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2005 року станом на 01 січня 2014 року.

Листом від 26 липня 2021 року ДІУ повідомила позивачку про необхідність уточнення поданих нею відомостей, а саме стосовно відомостей про склад сім'ї заявника, а також її доходи та доходи членів її сім'ї.

На виконання цього листа позивачка подала до ДІУ довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , довідки про доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за 6 місяців 2021 року, копії паспортів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження ОСОБА_3 , копії витягів з реєстру стосовно майна, зареєстрованого за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Водночас заявник зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 не зареєстрований за місцем проживання, про що свідчать відомості з його паспорта.

Листом від 09 вересня 2021 року ДІУ запропонувало ОСОБА_1 повідомити про можливість здійснити на користь кредитора погашення процентів, нарахованих позичальнику за користування кредитом за період до дня, що передує проведенню реструктуризації (даті подання заяви про проведення реструктуризації).

Листом від 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 повідомила ДІУ про безпідставність вказаних вимог з огляду на положення Закону та запропонувала провести двосторонню зустріч.

Після проведеної зустрічі ДІУ звернулась до суду із позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитом (17 грудня 2021 року відкрито провадження в справі № 760/29219/21) та листом від 16 лютого 2022 року повідомила останню про отримання повного пакету документів, необхідних для розгляду заяви про реструктуризацію кредитної заборгованості, а також про те, що розгляд заяви буде внесено в порядок денний чергового засідання уповноваженого колегіального органу.

Матеріали справи, що переглядається, не містять рішення уповноваженого колегіального органу кредитора щодо відмови у проведенні реструктуризації.

При вирішенні спору в цій справі, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, послався на правовий висновок, висловлений Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2022 року в справі № 592/11862/21, вказавши, що в ході перемовин між боржником ОСОБА_1 і кредитором ДІУ про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором від 26 травня 2005 року № 166-05-И, укладеним між ОСОБА_1 та AT «Банк «Фінанси та Кредит», виник спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, що виключає можливість задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції не може бути правовою підставою для відмови у задоволенні позову з огляду на відмінність правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, та правовідносин у вказаній справі.

Так у справі № 592/11862/21 спір між сторонами щодо кредитної заборгованості виник до звернення позичальника до кредитора із заявою про проведення реструктуризації.

Натомість у даній справі судами установлені обставини виникнення між сторонами судового спору щодо кредитної заборгованості (17 грудня 2021 року - дата відкриття провадження у справі № 760/29219/21) вже після звернення позичальника ОСОБА_1 до кредитора ДІУ із заявою про проведення реструктуризації заборгованості (21 липня 2021 року).

Таким чином, у справі № 592/11862/21 судами було встановлена наявність правових підстав для відмови у проведенні реструктуризації, передбачена підпунктом 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», а саме наявність на день набрання чинності цим пунктом (13 квітня 2021 року) у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява.

Водночас у справі, що переглядається, суди установили, що на момент набрання чинності підпунктом 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування (13 квітня 2021 року) у суді не було відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява.

Провадження у справі № 760/29219/21 за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було відкрито ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року.

Крім того, колегія суддів також враховує, що причиною відмови у проведенні реструктуризації заборгованості відповідач не вказував наявність спору про кредитну заборгованість, повідомивши при цьому позивачку про отримання повного пакету документів, необхідних для розгляду питання щодо реструктуризації її заборгованості.

Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Таким чином, безпідставними є посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2022 року в справі № 592/11862/21, оскільки зміст і характер відносин між учасниками вказаній справі не свідчить про подібність правовідносин у справі, що є предметом касаційного перегляду.

Базуючи своє рішення у даній справі на висновку Верховного Суду, висловленому у справі № 592/11862/21, апеляційний суд вказаних вище положень закону не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , не надавши при цьому оцінки дотримання позивачем положень Закону під час звернення до кредитора із заявою про проведення реструктуризації, а також правомірності відмови останнього у її проведенні.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду