ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 752/16829/23-ц

1. Описова частина

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя просив суд:

- виділити ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на легковий автомобіль марки Infinity, модель FX-37, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 % вартості автомобіля марки Infinity, модель FX-37, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 360 011,96 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частину грошових коштів, що обліковуються на відкритому на її ім'я банківському рахунку в акціонерному товаристві «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк»);

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 % суми страхових платежів, сплачених за договорами страхування у сумі 267 246 грн.

Зазначав, що з липня 1999 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 серпня 2020 року у справі № 757/21704/20. За час шлюбу ними було набуто вищевказане рухоме майно та накопичені грошові кошти, що є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягають поділ у рівних частинах.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року у складі судді Машкевич К. В. позовну заяву ОСОБА_1 передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без розгляду.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що предметом цього позову є спільне сумісне майно подружжя, а в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області також наявний спір про поділ майна подружжя між тими самими сторонами (справа № 369/3387/23), який поданий ОСОБА_2 за правилами виключної підсудності, а тому поділ спільного майна подружжя має розглядатися в одному провадженні.

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою. Зазначав, що ОСОБА_1 у 2021 році виїхав за кордон, де проживає і по цей час, у зв`язку з цим існують певні складнощі щодо доступу до документів, які є доказами у справі. Тому у строк, встановлений судом у справі № 369/3387/23 для подання відзиву на позовну заяву, ОСОБА_1 фізично не мав можливості подати зустрічну позовну заяву.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд залишає позовну заяву без розгляду лише за умови, якщо в провадженні цього чи іншого суду є тотожний позов, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів. У справі, яка переглядається, та у справі № 369/3387/23, яка знаходиться на розгляді у Києво-Святошинському районному суді Київської області, сторонами є одні й ті самі особи, однак стосуються різного майна, а тому зазначені позови не є тотожними.

Вказуючи на те, що позивач не позбавлений права подати зустрічну позовну заяву в рамках цивільної справи № 369/3387/23, яка перебуває в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області, суд першої інстанції не врахував, що право на пред`явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним. При поданні заяв сторона має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Тому, якщо особа пропустила строки на подачу зустрічного позову, вона не позбавлена права пред`явити позов у загальному порядку.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити у силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено абзац четвертий пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що у березні 2023 року позивачка звернулася за правилами виключної підсудності до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (справа № 369/3387/23). У липні 2023 року представник відповідача подав на вказану позовну заяву відзив, в якому зазначав, що не визнає позовні вимоги, а також те, що до складу спільного сумісного майна подружжя позивачкою не включено частину майна, яку він вважає спільною сумісною власністю подружжя, тому ним буде подано зустрічний позов. 06 липня 2023 року представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що ним витребувано документи для подання зустрічного позову. Проте, 16 серпня 2023 року представник відповідача подав до Голосіївського районного суду м. Києва позовну заяву, яка була передана за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, про поділ майна подружжя (справа № 752/16829/23), в якій відповідач також просив поділити між сторонами інше майно подружжя, яке він вважає спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, спір про поділ іншого майна подружжя не може бути розглянуто окремо від спору про поділ майна подружжя за позовом позивачки, який розглядається Києво-Святошинським районним судом Київської області, оскільки зазначене призведе до порушення принципу рівності сторін про його розподілі. При вирішенні питання про поділ майна подружжя суд повинен з`ясувати весь обсяг майна, набутого подружжям у шлюбі.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що право на подання зустрічного позову не є абсолютним і якщо особа пропустила строк на подання зустрічного позову, то вона не позбавлена права пред`явити позов у загальному порядку. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що сторона, яка пропустила строк на подання зустрічного позову, не позбавлена права на поновлення такого строку. Відповідачем не було подано до Києво-Святошинського районного суду Київської області зустрічної позовної заяви і судом не було відмовлено у прийнятті такої з підстав пропуску строку для її подання. Строки для подання зустрічної позовної заяви не є присічними, а тому можуть бути поновлені судом.

Вважає, що подання ОСОБА_1 позову про поділ іншого майна подружжя (справа № 752/16829/23) використовується останнім як інструмент з метою уникнення справедливого розподілу майна подружжя.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (справа № 752/16829/23) про поділ майна подружжя, а саме:

- легкового автомобіля марки Infinity, модель FX-37, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- грошових коштів, що обліковуються на відкритому на ім'я ОСОБА_2 банківському рахунку в АТ «ОТП Банк», а також страхових платежів, сплачених за договорами страхування.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 (справа № 752/16829/23) передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Судом також установлено, що у березні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області за правилами виключної підсудності з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, а саме:

- машиномісця № НОМЕР_2 , загальною площею 43,4 кв. м, по АДРЕСА_1 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_1 ;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222480600:03:006:0126, площею 0,1066 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Бобрицька сільська рада, зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 ;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222480600:03:006:0128, площею 0,1174 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Бобрицька сільська рада, зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 ;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222480601:01:004:0003, площею 0,1054 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Бобрицька сільська рада, зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 ;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222480600:03:006:0127, площею 0,1049 га, цільове призначення для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, Бобрицька сільська рада, зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 ;

- вклад, розміщений на рахунку в AT«Укрексімбанк»;

- нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 73,2 кв. м, зареєстроване на ім`я ОСОБА_1 ;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222480401:01:013:5087, площею 0,0675 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 ;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222480401:01:013:5086, площею 0,0825 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: Київська область, Бучанський район, зареєстровану на ім`я ОСОБА_1 ;

- автомобіль марки PORSCHE, модель PANAMERA, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Тобто необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Скасовуючи рішення районного суду та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що у справі, яка переглядається, та у справі № 369/3387/23, яка знаходиться на розгляді у Києво-Святошинському районному суді Київської області, сторонами є одні й ті самі особи, однак стосуються різного майна, а тому зазначені позови не є тотожними.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин другої і третьої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Пред`являючи позов, визначаючи предмет позову та обґрунтовуючи його відповідними обставинами, ОСОБА_1 вказував на те, що набуте у зареєстрованому шлюбі сторін майно є спільним сумісним майном подружжя, посилався на відповідні норми СК України про спільність майна подружжя та про поділ майна подружжя. У позовній заяві відсутні посилання на положення статті 57 СК України про визнання майна особистою приватною власністю чоловіка.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що справа, яка переглядається, та справа № 369/3387/23, яка знаходиться на розгляді у Києво-Святошинському районному суді Київської області, не є тотожними, оскільки у цих справах сторонами є одні й ті самі особи, предметом позову є поділ спільного сумісного майна подружжя, а не конкретне визначене майно, а підставами позову є обґрунтування обставин підстав та часу набуття майна подружжя.

При цьому апеляційним судом не враховано, що обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 08лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, та від 23 січня 2024 року у справа № 523/14489/15, провадження № 14-22цс20).

Посилання апеляційного суду на те, що особа, яка пропустила строк на подачу зустрічного позову, позбавлена права пред`явити зустрічний позов у тій справі через пропуск строку є передчасним, так як зустрічний позов у справі № 369/3387/23 ОСОБА_1 не подавався і судом по ньому процесуальних дій не вчинялося.

Отже, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, характер спірних правовідносин, вірно застосувавши норми права, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду