ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителяАДРЕСА_1 ), раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 12 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та призначено йому покаранняу виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 8 травня 2018 року близько 13:20 разом із не встановленими досудовим розслідуванням особами чоловічої статі рухалися автомобілем марки «Volkswagen Passat B5», д.н.з. НОМЕР_1 Республіки НОМЕР_2 , який перебував у його користуванні, по вул. Богатирській у м. Києві. У цей час невідомий раніше ОСОБА_7 - потерпілий ОСОБА_8 здійснював рух на належному йому автомобілі марки «Volkswagen Golf 5», д.н.з. НОМЕР_3 , у попутному напрямку.
Унаслідок спричинених ОСОБА_7 завад у керуванні транспортним засобом ОСОБА_8 , останній зробив зауваження щодо неналежної поведінки засудженого на дорозі. Через це в ОСОБА_7 , який мав при собі заздалегідь підготовлений предмет, схожий на биту, виник злочинний умисел, спрямований на вчинення хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, на ґрунті явної зневаги до громадян, зокрема до ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, маючи при собі заздалегідь підготовлений предмет, схожий на биту, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно та зухвало, ігноруючи норми моралі й етики, ОСОБА_7 почав наздоганяти на своєму автомобілі автомобіль ОСОБА_8
Наздогнавши потерпілого біля магазину « Фокстрот », розташованого на просп. Степана Бандери, 21 у м. Києві, ОСОБА_7 став зухвало поводитися, вживати нецензурну лайку, не зважаючи на зауваження та прохання громадян, прагнув показати свою зневагу до існуючих правил і норм моралі й поведінки в суспільстві.
Використовуючи незначний привід, діючи з хуліганських мотивів, нехтуючи загальноприйнятими правилами поведінки, ОСОБА_7 дістав із багажного відділення належного йому автомобіля предмет, схожий на биту, та продовжив словесно ображати ОСОБА_8 , погрожуючи йому застосуванням цього предмета, а потім завдав ним потерпілому одного удару в ділянку голови зліва, чим спричинив тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми у вигляді забою головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в лівій задньоскроневій ділянці, підшкірних гематом обох скроневих ділянок (більше зліва), що належить до легкого тілесного ушкодження, яке спричинило короткочасний розлад здоров`я на строк понад 6, але менш ніж 21 добу (за критерієм тривалості розладу здоров`я).
Таким чином, ОСОБА_7 скоїв злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК, а саме грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням заздалегідь підготовленого предмета.
Київський апеляційний суд 6 лютого 2024 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У решті судове рішення першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги та доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі засуджений зазначає, що апеляційний суд вказавши обставини, які враховуються під час застосування ст. 75 КК, не надав їм належної оцінки, не зважив на обставини вчинення кримінального правопорушення та їх наслідки, зокрема те, що він завдав удару потерпілому з метою самозахисту і не був ініціатором дорожнього конфлікту.
Крім того, стверджує про залишення колегією суддів апеляційного суду поза увагою того, що потерпілий отримав від нього повне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яке було сплачено добровільно, їх примирення з потерпілим та позиції останнього, який просив суд суворо не карати та не призначати реального покарання.
Також апеляційний суд під час застосування до нього заходу примусу не врахував, що він раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, вину визнав повністю, щиро розкаявся, відшкодовував завдану шкоду, з моменту вчинення кримінальних правопорушень, протягом тривалого часу не проявляв негативної чи неправомірної поведінки.
Вбачаючи неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений наполягали на задоволенні касаційної скарги.
Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі, і просив залишити її без задоволення.
Потерпілому було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання він не з`явився. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин його неприбуття до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника, прокурора та перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи засудженого в касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене в конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, зважаючи на його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого в контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення і мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету й засади його призначення.
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і можливості застосування приписів ст. 75 КК та пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання й видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.
Твердження засудженого про безпідставне неврахування апеляційним судом його щирого каяття у вчиненому, яке він висловив перед судовими дебатами, є неприйнятним.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово висловлювався про те, що щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалася, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (до прикладу, постанова від 9 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Як убачається з касаційної скарги, засуджений не визнає всіх обставин кримінального правопорушення, а саме вказує, що завдав удару потерпілому з метою самозахисту, адже не він був ініціатором дорожнього конфлікту.
Так, з матеріалів провадження випливає те, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення, дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, його молодий вік.
Необхідно також врахувати конкретні обставини та наслідки скоєного кримінального правопорушення, а саме заподіяння удару спеціальним предметом у голову, що спричинило забій головного мозку з формуванням геморагічного вогнища в лівій задньоскроневій ділянці, підшкірних гематом обох скроневих ділянок.
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі встановленому санкцією статті кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, а саме: у виді позбавлення волі на строк 3 роки, без застосування положень ст. 75 КК, тобто призначив покарання, яке він має відбувати реально.
Водночас колегія суддів акцентує на тому, що апеляційний суд правильно врахував характер та наслідки скоєного кримінального правопорушення. Також не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого засудженим за наведених обставин, відшкодування шкоди потерпілому, те, що з моменту вчинення злочину протягом тривалого часу не проявляв негативної чи неправомірної поведінки, та позиція потерпілого, який просив не позбавляти засудженого волі.
Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим і застосувати положення ст. 75 КК, як про це зазначено в касаційній скарзі, Суд не знаходить.
Суд не беру до уваги доводи скаржника про те, що він завдав удару потерпілому з метою самозахисту, оскільки він на це не посилався в судах першої та апеляційної інстанцій, а в касаційній скарзі не конкретизує, які дії вчинив потерпілий, що він був вимушений захищатися.
Крім цього, відповідно до звукозапису судового засідання від 12 квітня 2023 року, ОСОБА_7 під час дачі показів на уточнююче питання головуючої відповів, що потерпілий не робив спроб його вдарити.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та явну невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, і погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки враховано всі обставини кримінального провадження.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд