ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 506/176/21

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як визначено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 цих вимог не дотримався з огляду на таке.

Верховний Суд зауважує, що при визначенні міри покарання згідно зі ст. 65 КК України підлягають урахуванню обставини, що його пом`якшують і обтяжують, а також дані, які характеризують особу винного. Без належного аналізу й оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обраний захід примусу не може вважатися справедливим.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 11 років 6 місяців, врахував обставини, що пом`якшують покарання (з`явлення із зізнанням), відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також спосіб вчинення злочину проти життя людини зі застосуванням зброї та дійшов висновку, що встановлені судом обставини свідчать про підвищену, надзвичайну небезпечність засудженого для суспільства та зневагу до невід`ємного права на життя людини. Також цей суд дійшов висновку про відсутність доказів того, що особливий психічний стан ОСОБА_10 був спровокований конфліктною ситуацією з боку потерпілого. Водночас, надаючи оцінку висновку комплексної судово-медичної експертизи № 629 від 18 листопада 2021 року, суд першої інстанції у вироку зазначив, що лише сумнівні показання обвинуваченого стали підставою для висновку експерта щодо визначення піка кумуляції емоційної напруги ОСОБА_10 і наявності в діях потерпілого образливої для нього поведінки.

В той же час місцевий суд дійшов до переконання, що, хоча у період інкримінованих дій ОСОБА_10 і перебував у стані виразної нервово-психічної напруги, однак ситуація конфлікту з потерпілим не була для ОСОБА_10 . провокативною чи такою, що об`єктивно підштовхувала його до вчинення злочину.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, захисник та прокурор оскаржили його в апеляційному порядку.

За результатом апеляційного перегляду, апеляційний суд, зокрема, частково задовольнив вказану апеляційну скаргу захисника та пом`якшив покарання ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Змінюючи вирок місцевого суду та призначаючи мінімальне в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, апеляційний суд урахував дані про особу ОСОБА_10 , обставини, що пом`якшують покарання: визнання вини, щире каяття, вибачення перед потерпілим, готовність нести покарання, а також висновок судово-психіатричного експерта від 18 листопада № 629.

Однак, колегія суддів констатує, що призначаючи ОСОБА_10 покарання, апеляційний суд не дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України.

Так, статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно зі статтею 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Втім, змінюючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд врахував таку обставину, яка пом`якшує покарання, як щире каяття, оскільки ОСОБА_10 в судовому засіданні визнав свою вину та щиро каявся.

Проте варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово зауважував, що щире каяття повинно мати не формальний характер, оскільки воно характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину. Це ставлення виявляється в тому, що винний визнає свою вину, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2018 року, провадження № 51-2607 км 18, справа № 759/7784/15-к).

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Тож можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Втім Суд зауважує, що посилання апеляційного суду на щире каяття засудженого є безпідставним, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних обставин, зокрема щодо намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, осуд своєї злочинної поведінки, бажання залагодити провину, яке підтверджується конкретними діями тощо.

Крім того, необхідно зазначити, що в ході судового засідання апеляційного суду ОСОБА_10 безпосередньо до потерпілого ОСОБА_14 не звертався та вибачення у нього не просив, а тому посилання апеляційного суду на таку обставину також не можна вважати слушним.

З огляду на викладене, Суд вважає, що висновок апеляційного суду щодо призначення ОСОБА_10 покарання за ч. 1 ст. 115 КК України в мінімальних межах санкції у виді позбавлення волі на строк 7 років є безпідставним та таким, що суперечить положенням статей 50, 65 КК України.

Враховуючи викладене, касаційні скарги прокурора і потерпілого підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційний суд повинен належно оцінити відомості про особу винного, обставини, які впливають на призначення покарання та прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, маючи на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують покарання, застосування у цьому випадку мінімального покарання за ч. 1 ст. 115 КК України буде порушенням закону України про кримінальну відповідальність.

Отже, касаційні скарги прокурора і потерпілого слід задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням положень матеріального і процесуального закону, перевірити доводи апеляційних скарг та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Водночас відповідно до положень ч. 3 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, суд також бере до уваги те, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи. Крім цього, у цій справі йому обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тому, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість останнього, з метою попередження ризику його переховування від суду, Суд вважає за необхідне обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд