ПОСТАНОВА
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Дніпропетровська тажителя м. Дніпра, на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
2. Суд визнав доведеним, що 13 лютого 2023 року приблизно о 19:25 засуджений, рухаючись автомобілем ВАЗ в темний час доби у крайній лівій смузі зі швидкістю 90 км/год, порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3(б), 12.3. 12.4., 12.9(б) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) і в районі перехрестя вул. Полтавське шосе з вул. Моховоюу м. Дніпрідопустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , що перетинала проїзну частину, внаслідок чого потерпіла померла на місці події.
3. Апеляційний суд оскарженою ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
4. Захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити оскаржені рішення та звільнити засудженого від відбування основного та додаткового покарання на підставі статті 75 КК.
5. Він вважає, що суд першої інстанції усупереч вимогам статті 65 КК не врахував всіх позитивних даних про особу засудженого і пом`якшуючих обставин та дійшов необґрунтованого висновку про неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства, залишивши без оцінки досудову доповідь ДУ «Центр пробації», наявність постійної роботи та міцних соціальних зв`язків, утримання неповнолітньої доньки, добровільне відшкодування витрат сім`ї загиблої. Звертає увагу на те, що потерпіла переходила дорогу поза пішохідним переходом, була вдягнена у темний одяг без світлоповертальних елементів. Зазначає про те, що засуджений виявив бажання здійснювати захист Батьківщини у складі Збройних Сил України.
6. На переконання захисника, апеляційний суд належно не обґрунтував, чому залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту, тому його ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.
Позиції учасників розгляду
7. Захисник у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
8. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
9. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
11. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412?414 КПК. Висновки суду про доведеність винуватості засудженого та кваліфікація його діяння у касаційному порядку не оскаржуються тому при перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами нижчих інстанцій.
12. Суд вважає, що доводи скарги щодо визначення порядку відбування покарання заслуговують на увагу.
13. Відповідно до статей 50, 65 КК засудженій особі має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Враховуючи вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
14. Оцінюючи справедливість призначеного покарання Суд виходить з того, що частина 2 статті 65 КК встановлює презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
15. Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та його наслідків відсутні підстави для застосування статті 69 КК в обставинах цієї справи.
16. Висновок судів попередніх інстанцій про неможливість застосування статті 75 КК мотивований тим, що засуджений грубо порушив ПДР, значно перевищивши швидкість під час руху в населеному пункті, що призвело до смерті потерпілої.
17. Суд зазначає, що ці обставини є елементами злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, і, таким чином, враховані при кваліфікації злочину за цим положенням закону. Вони не можуть самі по собі свідчити про неможливість звільнення від відбування покарання з випробуванням поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного.
18. Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційний, визнав щире каяття засудженого, активне сприяння розкриттю злочину та часткове добровільне відшкодування шкоди представнику потерпілої обставинами, що пом`якшують покарання. Обтяжуючих покарання обставин не встановлено. Суди дослідили данні про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, офіційно працевлаштований, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, має на утриманні неповнолітню доньку, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.
19. Суд погоджується з доводами сторони захисту, що в оскаржених рішеннях не надано оцінки досудовій доповіді установи пробації, відповідно до якої ймовірність вчинення засудженим повторного кримінального правопорушення є середньою і він не становить високої небезпеки для суспільства. Неврахування такої інформації є невиправданим та суперечить зазначеній у Законі Україні «Про пробацію» меті її складання - забезпечення суду об`єктивними відомостями, що всебічно і повно характеризують обвинуваченого, для прийняття справедливого рішення.
20. Також суди залишили поза увагою посткримінальну поведінку засудженого, який одразу після ДТП викликав поліцію і швидку допомогу, з`являвся до правоохоронних органів та давав правдиві свідчення, бажаючи усунути наслідки, які настали від його протиправних дій, добровільно сплатив потерпілим 105000 грн, що має важливе значення для призначення справедливого покарання.
21. Разом із тим, встановлені у вироку обставини, які не ставилися під сумнів апеляційним судом, свідчать про те, що потерпіла порушила ПДР, зокрема пункт 4.4., який зобов`язує пішохода у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості і використовувати світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху, та пункту 4.7 де зазначено, що пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах. Крім того, непередбачувана поведінка потерпілої, яка змінювала темп і напрям свого руху на проїзній частині дороги, також має враховуватися при оцінці дій засудженого в дорожній обстановці, що склалася.
22. З огляду на викладене, Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування до засудженого інституту умовного звільнення належно не обґрунтовані і приходить до висновку, що виправлення засудженого можливе з відбуванням покарання з випробуванням в умовах здійснення контролю за його поведінкою. Таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
23. Таким чином, оскаржені вирок та ухвалу належить змінити в частині застосування покарання на підставах, передбачених пунктами 2 та 3 частини 1 статті 438 КПК, і, в порядку, визначеному статтею 75 КК, звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд