ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 346/552/16

ОСОБА_10 , у касаційній скарзі не оспорюються. Водночас, захисник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

За статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині установлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх, вирішувати питання щодо неповноти відображених фактичних обставин, які містяться у висновку експерта, оскільки місцевий суд надав відповідь на ці доводи сторони захисту, зокрема щодо недослідження експертом елементу нижньої жіночої білизни, який був у ротовій порожнині потерпілої.

У цьому аспекті Суд також не бере до уваги доводи касаційної скарги захисника стосовно необґрунтованої відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення додаткової судової медичної криміналістичної експертизи, оскільки колегія суддів місцевого суду ретельно розглянула його та належним чином обґрунтувала своє рішення про відмову в його задоволенні.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, позиції прокурора, потерпілого та представника потерпілого, перевіривши касаційну скаргу захисника, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів

- з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.

Свій висновок щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими та оціненими за критеріями, які визначено ч. 1 ст. 94 КПК.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції визнав установленим, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 10 жовтня 2015 року близько 23:00 вирішили вступити у статевий зв`язок. Так, ОСОБА_9 за допомогою капронових колгот прив`язав ліву руку ОСОБА_10 до правої груді та праву руку до грудної клітки і намагався вступити з потерпілою у статевий зв`язок, однак через фізіологічні причини, що не залежали від його волі, не зміг цього зробити. Потім він іншими капроновими колготами зв`язав ноги ОСОБА_10 нижче колін та вдруге намагався вступити з нею у статевий зв`язок, однак знову не зміг цього зробити через фізіологічні причини, що не залежали від його волі. Стосовно відсутності ерекції у ОСОБА_9 потерпіла почала ображати його та непристойно висловлюватися щодо нього, а той, будучи обуреним такою поведінкою, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, пішов до сусідньої кімнати, узяв там жіночі плавки та светр, потім повернувся до потерпілої, яка була зв`язана, підійшов до неї і засунув їй у ротову порожнину плавки та обмотав рот і ніс светром, перекривши їй доступ до кисню, після чого потерпіла перестала подавати ознаки життя. Надалі засуджений викрав належні ОСОБА_10 ноутбук, безпровідну мишку, карту пам`яті, сумку для ноутбука, ваги, праску, дві сім-карти операторів мобільного зв`язку, інтернет-маршрутизатор, мобільний телефон та господарську сумку на загальну суму 2273,16 грн, а потім залишив місце вчинення злочинів.

Такі дії ОСОБА_9 місцевий суд кваліфікував за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК.

У суді ОСОБА_9 частково визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а саме визнав вчинення ним крадіжки речей потерпілої, водночас стверджував, що не мав умислу на умисне вбивство, не обмотував голови потерпілої светром, смерті потерпілої не бажав. Зазначав, що стався нещасний випадок, а під час досудового слідства визнавав свою вину через застосування до нього незаконних методів слідства з боку працівників поліції.

Як убачається з вироку місцевого суду, під час судового розгляду засуджений надавав письмові показання, які оголошувалися в судовому засіданні, й усно уточнював свої показання та давав додаткові пояснення. Згідно з письмовими показаннями, ОСОБА_9 стверджував, що познайомився з потерпілою ОСОБА_10 через мережу «Інтернет» і неодноразово з нею зустрічався, під час чого вони вступали в статеві відносини, які проходили у формі ігор, під час яких він зв`язував потерпілу, але, як правило, одна рука мала бути вільною. Так відбувалося і ввечері 10 жовтня 2015 року, коли засуджений приїхав до помешкання ОСОБА_10 та після розпивання горілки вони пішли в кімнату, де він зв`язав їй ноги, а також прив`язав одну її руку до молочної залози, а інша була вільною. Згодом він пішов до іншої кімнати покурити. Коли повернувся, то побачив, що в ОСОБА_10 з рота пішла піна. При цьому светра навколо голови не було. Він її потрусив, однак побачив, що вона не подає ознак життя, і перелякався. Тоді він узяв її речі та вийшов з указаного будинку, залишивши увімкненим телевізор.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_9 надав пояснення по суті справи, які, як зауважив суд, містили ряд розбіжностей та неточностей в сукупності з його письмовими показаннями та матеріалами кримінального провадження. Ці протиріччя пояснити чи спростувати засуджений не зміг. Уточнюючи свої показання, ОСОБА_9 суду пояснював, що з потерпілою познайомився через мережу «Інтернет», спочатку переписувалися, після чого зустрічалися 4-5 разів, зустрічі завжди були вдома в потерпілої. До 10 жовтня 2015 року ніяких статевих стосунків між ними не було. Того дня вона зустріла його на вокзалі і разом вони пішли в магазин та придбали пляшку горілки, яку розпили уже в потерпілої вдома. Після чого вони пішли в кімнату, де потерпіла роздяглася. Він запхав їй кляп у рота та прив`язав руку до груді, інша рука була вільна, на голові в неї нічого не було, після чого він пішов курити на вулицю.

Місцевий суд, спростовуючи доводи ОСОБА_9 про те, що він не мав умислу вбивати ОСОБА_10 , та відкидаючи його версії про можливість настання смерті потерпілої внаслідок блювання в період його відсутності в кімнаті, де перебувала потерпіла, а також доводи про те, що він не обмотував голови потерпілої светром і не зв`язував їй обох рук, а прив`язав лише одну, тому, на його переконання, потерпіла могла самостійно себе врятувати, ретельно перевіривши та обґрунтовано відкинувши твердження засудженого щодо визнання ним вини під час досудового слідства під тиском працівників поліції, проаналізувавши досліджені докази в їх сукупності, зазначив, що, незважаючи на невизнання своєї вини засудженим, вона підтверджується сукупністю безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів.

Так, колегія суддів наголосила, що з фактичних даних, які містяться у протоколі та відеозаписі слідчого експерименту від 13 жовтня 2015 року, проведеного на території домоволодіння ОСОБА_10 , крім фактичних обставин, які стороною захисту під час судового розгляду не оспорювалися, встановлено, що засуджений добровільно та без будь-якого тиску на нього в присутності захисника відтворив, як саме обмотував голову потерпілої светром, та вказав, звідки він його взяв. При цьому суд акцентував, що будь-яких зауважень до слідчого експерименту ні в захисника, ні в інших учасників слідчої дії не було.

Верховний Суд також звертає увагу, що сторона захисту жодним чином не конкретизувала, які саме незаконні методи слідства застосовувалися до

ОСОБА_9 , ким саме та під час якої процесуальної дії. Також, як в апеляційній, так і в касаційній скаргах не наведено будь-яких фактичних даних щодо застосування до засудженого примусу або звернення сторони захисту щодо цих фактів із заявою до уповноважених органів та неналежної перевірки такої заяви тощо.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд зауважив, що фактичні обставини вчинення злочину, відтворені ОСОБА_9 під час слідчого експерименту, підтверджуються сукупністю інших досліджених в судовому засіданні фактичних даних, що містяться:

- у протоколі огляду трупа потерпілої ОСОБА_10 від 12 жовтня 2015 року, згідно з яким права рука (на зап`ястку) та ліва нога обмотані тканиною чорного кольору;

- свідоцтві про смерть ОСОБА_10 від 12 жовтня 2015 року, відповідно до якого причиною смерті потерпілої була механічна асфікція;

- висновку судово-медичної експертизи від 18 листопада 2015 року № 181, згідно з яким смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії внаслідок перекриття дихальних шляхів стороннім тілом (жіночою білизною). Крім того, за висновком на трупі ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження: синці та садно лівого променево-зап`ястного суглоба; синець правого променево-зап`ястного суглоба, синці лівої гомілки, синець лівого гомілково-ступневого суглоба, синці правого гомілково-ступневого суглоба та циркулярне садно в ділянці правої молочної залози. Синці в ділянці лівої гомілки спричинені дією тупих предметів. Інші тілесні ушкодження, а саме: синці та садна лівого променево-зап`ясткового суглобу, синець правого променево-зап`ястного суглоба, синець лівого гомілково-ступневого суглоба, синці правого гомілково-ступневого суглоба та циркулярне садно в ділянці правої молочної залози, враховуючи морфологічні ознаки (циркулярну форму, розташування). Указано, що ці тілесні ушкодження утворилися внаслідок стиснення, здавлення.

У цьому аспекті місцевий суд, зважаючи на локалізацію тілесних ушкоджень на тілі потерпілої, а також на спосіб зв`язування потерпілої, який унеможливлював чинити нею будь-якій опір, дійшов обґрунтованого переконання, що в частині наявності тілесних ушкоджень на трупі ОСОБА_10 , у будь-якому разі наявність у потерпілої тілесних ушкоджень на правій руці свідчить про сліди фізичної боротьби та її супротив, а наявність обмотаної тканини на цій же руці - про те, що її рука не була вільною, що у свою чергу передує умисному вбивству за вказаних в обвинувальному акті обставин.

Крім того, колегія суддів місцевого суду через об`єктивну неможливість повторного допиту, прослухала наданий представником потерпілого ОСОБА_8 аудіозапис судового засідання від 21 липня 2016 року в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області, з допитом експерта ОСОБА_15 , яка проводила судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_10 (висновок судово-медичної експертизи від 18 листопада 2015 року № 181). Місцевий суд установив, що експерт підтвердила результати експертизи, зокрема щодо причини смерті потерпілої (механічна асфіксія внаслідок перекриття дихальних шляхів стороннім тілом (жіночою білизною). Апеляційний суд обґрунтовано погодився з можливістю використання цього звукозапису через неможливість повторного допиту екперта. При цьому зазначив, що прослуховування звукозапису здійснювалося за згодою сторін, що підтверджено журналом судового засідання.

З такими висновками судів обох інстанцій погоджується колегія суддів касаційного суду, зважаючи на те, що з оскаржуваних судових рішень та матеріалів судової справи установлено факт допиту експерта ОСОБА_15 під час судового розгляду в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області, де також були присутні засуджений і захисник, які мали можливість поставити уточнюючі запитання. Експерт надала послідовні показання щодо фактичних обставин проведення експертизи та її результатів, які узгоджуються із сукупністю інших доказів, про що обґрунтовано зазначили суди обох інстанцій. Водночас, зважаючи на обставини, що склалися у цьому кримінальному провадженні (неможливості забезпечення явки експерта для повторного допиту), сторона захисту не навела будь-яких обґрунтованих підстав для здійснення повторного допиту експерта безпосередньо в судовому засіданні, зокрема з причин неповноти чи незаконності її допиту тощо. Так, захисник у касаційній скарзі та під час касаційного розгляду не обґрунтувала, яким чином відсутність експерта в судах обох інстанцій після її допиту вплинула на законність й обґрунтованість ухвалених судових рішень, які питання, що б мали істотне значення для цього кримінального провадження, вона не змогла додатково поставити експерту, а лише посилалася на порушення процесуального законодавства в частині долучення звукозапису, наданого представником потерпілого, при цьому також не оспорювала достовірності показань експерта, зафіксованих на цьому звукозаписі.

Згідно з висновком комісійної судово-медичної експертизи від 19 січня 2017 року

№ 001, за яким смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії внаслідок обтурації (закриття) дихальних шляхів (гортані) стороннім тілом (жіночою білизною). Крім того, у ньому вказано, що така причина смерті ОСОБА_10 , як аспірація блювотних мас, виключена;

У протоколі огляду місця події від 11 жовтня 2015 року описано тіло потерпілої. Зазначено, що навкруги шиї та кінчика носа зав`язана синя кофта з накладеннями речовини сірого кольору та залишками їжі, навколо отворів носа наявне накладення бурої речовини, у ротовій порожнині наявні білі труси.

У цьому аспекті місцевий суд ретельно проаналізував та обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту щодо визнання протоколу огляду місця події від 11 жовтня 2015 року недопустимим доказом, зокрема, допитавши свідка ОСОБА_16 (одного зі слідчих, який проводив указану процесуальну дію) щодо обставин проведення цієї слідчої дії, вказавши, що слідчий діяв у передбаченому КПК порядку.

Отже, установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

У вироку місцевого суду проаналізовано та оцінено всі розглянуті в судовому засіданні докази в їх сукупності, дії ОСОБА_9 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 185 КК. Сумнівів у юридичній оцінці злочинних дій ОСОБА_9 колегія суддів не має.

Аналіз КПК дозволяє стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК).

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, умотивовано визнав, що показання допитаних осіб, як і дані протоколів слідчих дій, експертних висновків та інших письмових доказів, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу ухваленого рішення.

Оцінка достовірності цих доказів перебуває в компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і не віднесена до повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів місцевого суду, з висновками якої погодився апеляційний суд також зважила на той факт, що настанню події вчиненого передував конфлікт між засудженим і потерпілою з подальшою його агресією, узяла до уваги характер дій засудженого та локалізацію тілесних ушкоджень правої руки потерпілої ОСОБА_10 , які вказували на те, що ОСОБА_9 діяв невипадково, з огляду на що зазначила про неспроможність версії засудженого стосовно відсутності в нього умислу на вбивство ОСОБА_10 та неправдивість його показань про те, що він не обмотував голови потерпілої светром, не зв`язував обидві руки, а лише одну, не бажав смерті потерпілої, а вона настала випадково і вини його в цьому немає.

Стосовно цього суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, додатково зауважив, що за умови усвідомлення засудженим факту випадкової смерті потерпілої, що він категорично стверджував, незрозумілою для нещасного випадку є його поведінка, яка не була спрямована на порятунок життя ОСОБА_10 шляхом звільнення її дихальних шляхів з метою надання повітря потерпілій або розв`язування її кінцівок, виклику швидкої медичної допомоги чи докладання будь-яких інших зусиль, а навпаки, виразилася у викраденні майна та залишенні тіла ОСОБА_10 у тому ж вигляді, в якому він її виявив. У цьому аспекті обґрунтовано спростовано і доводи засудженого про те, що мотивом викрадення майна потерпілої, коли він зрозумів, що ОСОБА_10 померла, було приховати свою присутність у її житлі, адже він викрав ряд речей (ноутбук, сумку від ноутбука, праску, ваги, роутер тощо), водночас залишив пляшку горілки, придбану ним, стакан, з якого він розпивав горілку, посуд, яким користувався.

статей 370, 419 КПК безпідставні та спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення і матеріалами кримінального провадження.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Указаних вимог закону судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку дотримано.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах, установлених ст. 404 КПК, проаналізував та оцінив усі доводи сторони захисту, викладені, зокрема, в апеляційній скарзі засудженого, і надав на них вичерпні відповіді.

Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі захисника, про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК у частині необхідності повторного дослідження окремих доказів, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом указаної норми повторне дослідження доказів у суді апеляційної інстанції здійснюється за клопотанням учасників судового провадження за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями.

Як убачається з матеріалів судової справи, а саме журналу судового засідання, аудіо-, відеозапису технічної фіксації судового засідання та апеляційної скарги засудженого з доповненнями, сторона захисту не заявляла клопотання про повторне дослідження окремих доказів у вказаному кримінальному провадженні, про що також слушно зазначено в запереченнях на касаційну скаргу захисника, поданих представником потерпілого. Будь-яких інших фактичних даних, які б свідчили про протилежне, захисник у касаційній скарзі та безпосередньо під час касаційного розгляду не навела.

Як видно з оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не порушив визначеного законом порядку апеляційного розгляду, оскільки погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, а отже застосована ним процедура не суперечила встановленим у статтях 22, 23 КПК засадам змагальності та безпосередності дослідження показань, висновків експертів, речей і документів.

Крім того, апеляційний суд перевірив твердження сторони захисту щодо неповноти судового розгляду в частині доводів про допит місцевим судом лише двох із семи свідків у цьому кримінальному провадженні та обґрунтовано визнав їх неспроможними, посилаючись на те, що засуджений і захисник не вказали, які саме фактичні дані могли повідомити свідки, яких не було допитано.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, зокрема, зважаючи на те, що захисник у касаційній скарзі також не вказала, які саме фактичні дані могли повідомити свідки обвинувачення, яких не було допитано в місцевому суді, та як отримана від них інформація могла істотно вплинути на результат кримінального провадження й ухвалення іншого судового рішення стосовно засудженого.

У зв`язку з викладеним вище апеляційний суд дійшов правильного висновку, що доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженого, щодо його невинуватості у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, а тому вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Інші доводи захисника, що стосуються оцінки фактичних обставин, повноти дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК.

У касаційній скарзі містяться також інші аргументи захисника, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.

Що стосується призначеного ОСОБА_9 покарання, на думку колегії суддів, воно є справедливим.

Відповідно до статей 414, 438 КПК скасування судового рішення з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого можливе лише за умови, якщо таке покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Крім того, як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судового рішення, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання

ОСОБА_9 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для зміни чи скасування судових рішень, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого у цьому провадженні не встановлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника та скасування судових рішень стосовно ОСОБА_9 не вбачає, а тому в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд