ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 953/18523/20

1. Описова частина

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , Харківської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бондаренко Г. Ю., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж. Є., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Непочатих В. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ландграф І. М., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання договору дарування недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, скасування рішення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на прибудинковій території будинку за адресою: АДРЕСА_1 (серед двору) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самовільно побудували будинок та в 2012 році на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2012 року набули право власності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року (за апеляційними скаргами одних з співвласників будинку за адресою:

АДРЕСА_1 ) рішення Київського районного суду міста Харкова від 28 грудня 2012 року у справі № 2018/20027/2012 було скасоване, а в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання право власності на будинок було відмовлено.

Набуття права власності на житловий будинок (що скасовано апеляційним судом), стало підставою для отримання у власність земельної ділянки для обслуговування самовільно побудованого житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0227 га за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 21 травня 2018 року продали як житловий будинок, так і земельну ділянку ОСОБА_5 , який, в свою чергу, 04 березня 2020 року уклав договір дарування з ОСОБА_5 , який в подальшому уклав договір іпотеки з ОСОБА_8 , відповідно до якого право власності на житловий будинок і на земельну ділянку перейшло вже до останнього.

Позивач стверджує, що Державна архітектурно-будування інспекція УкраїниІнспекція Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області далі - (інспекція ДАБК) 09 жовтня 2018 року було здійснено вихід за вказаною адресою, в ході якого встановлено факт наявності будівлі складної конфігурації, орієнтовними розмірами 9,0х7,0 м, яка складається з трьох поверхів. У грудні 2018 року новобудова вже мала три поверхи з одного боку будинку та чотири поверхи з протилежного боку (новобудова розташована на краю схилу). Станом на 2020 рік площа самочинно побудованої споруди вже складає 269,4 кв. м. Вважає, що здійсненим будівництвом було порушено його права.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 22 липня 2013 року, укладений між відповідачами: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Ландграф І. М., зареєстровано в реєстрі № 169, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 4194250 від 22 липня 2013 року, та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним та скасування пункту 4 Додатку 2 Рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 685/17 від 21 червня 2017 року «Про передачу громадянам у власність, надання в оренду земельних ділянок та припинення права користування (оренди) земельними ділянками», а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 передати у спільну сумісну власність земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310136600:01:018:0019) за рахунок земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ - 02.01) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0227 га за адресою: АДРЕСА_2 , індексний № рішення державної реєстрації: 35992838 від 05 липня 2017 року, та скасувати державну реєстрацію права власності за вказаними особами;

- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, серія та номер: 1203, від 21 травня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бондаренко Г. Ю., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 41204089 від 21 травня 2018 року, та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати договір купівлі-продажу житлового будинку недійсним, серія та номер: 1199, від 21 травня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бондаренко Г. Ю., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 41204089 від 21 травня 2018 року, та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним договір дарування від 04 березня 2020 року, серія та номер 732, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж. Є., державна реєстрація № 51471893 від 04 березня

2020 року та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати недійсним договір іпотеки, серія та номер: 1196, виданий 24 квітня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Марюхніч Ж. Є., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 52061439 від 24 квітня 2020 року о 19:47:11 год, індексний № рішення 53028286 від 08 липня 2020 року о 19:34:54 год, індексний № рішення 53028376 від 08 липня 2020 року 19:48:58 год, індексний № рішення 53028492 від 08 липня 2020 року о 20:07:20 год та скасувати його державну реєстрацію;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий сбір в розмірі 5 331,20 грн, а також витрати на правову допомогу та інші судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, які були застосовані на підставі ухвали Київського районного суду міста Харкова від 17 листопада 2020 року у цій справі у вигляді заборони державним реєстраторам Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, будь-якого іншого обтяження та інше) на наступне майно: житлову будівлю, що за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_7 ; земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:01:018:0019, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0227 га, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надано належних, допустимих і достатніх доказів, які б у своїй сукупності свідчили про наявність підстав для визнання укладених правочинів недійсними, як і не надано доказів порушення прав позивача.

Також, звернення позивача до суду з відповідним позовом, вимоги якого спрямовані на визнання недійсним рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність та визнання правочинів щодо відчуження нерухомого майна недійсними, не сприятиме належному захисту або відновленню порушених, оспорюваних або невизнаних прав позивача, що у свою чергу свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 21 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 653/1198/17, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Київського районного суду м. Харкова.

04 вересня 2023 року справа № 953/18523/20 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що у дворі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 знаходилися сараї, які були розподілені між власниками квартир даного будинку з визначеними інвентаризаційними номерами та площами. Дана територія є прибудинковою територією, за прибирання якої та за сараї, які там знаходилися, жильці сплачували кошти згідно отриманих квитанцій.

Відповідачі без згоди мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 на місці сараїв самочинно побудували багатоповерховий будинок, та отримали на нього право власності рішенням Київського районного суду міста Харкова від 28 грудня 2012 року.

Вважає, що укладання оскаржуваних договорів самочинно зведеного будинку не створює у покупців (відповідачів по даній справі) прав та обов`язків щодо придбаного будинку та відповідно не надає права подальшого відчуження будинку.

Звертає увагу, що законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

У вересні 2023 року представник Харківської міської ради - Мироненко О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2012 року у справі

№ 2018/20027/2012, з урахуванням ухвали Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2013 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частках по 1/2 кожному право власності на житловий будинок літ. А-1, загальна площа якого складає 90,0 кв. м, житлова площа складає 67,9 кв. м та на гараж літ. Н, навіс літ. Б за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасовано рішення Київського районного суду міста Харків від 28 грудня 2012 року у справі № 2018/20027/2012 та ухвалено нове рішення яким позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності залишено без задоволення.

Згідно деталізованої Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 22 липня 2013 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого

22 липня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Ландграф І. М. реєстровий № 169, продала, а ОСОБА_4 придбала 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 . Зазначене також підтверджується копією договору купівлі-продажу від 22 липня 2013 року, який знаходиться в матеріалах справи.

Рішенням Харківської міської ради № 685/17 від 21 червня 2017 року «Про передачу громадянам у власність, надання в оренду земельних ділянок та припинення права користування (оренди) земельними ділянками», ОСОБА_2 , ОСОБА_4 надано у спільну сумісну власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:01:018:0019) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0227 га за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21 травня 2018 року приватним нотаріусом ХМНО Бондаренко Г. Ю., реєстровий № 1199, ОСОБА_2 та

ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_5 придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 90,0 кв. м, житловою площею 67,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу, посвідченого 21 травня 2018 року приватним нотаріусом ХМНО Бондаренко Г. Ю., реєстровий № 1203, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_5 придбав у власність земельну ділянку кадастровий № 6310136600:01:018:0019, площею 0,0227 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору дарування, посвідченого 04 березня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Марюхніч Ж. Є., реєстровий № 732, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 269,4 кв. м, житловою площею 80,0 кв. м, перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_5 .

На підставі договору дарування, посвідченого 04 березня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Марюхніч Ж. Є., реєстровий № 734, право власності на земельну ділянку кадастровий № 6310136600:01:018:0019, площею 0,0227 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло від ОСОБА_5 до

ОСОБА_5

04 липня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Марюхніч Ж. Є. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено запис про реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 269,4 кв. м, житловою площею 80,0 кв. м та земельну ділянку кадастровий № 6310136600:01:018:0019 за вказаною адресою. Реєстрація прав відбулася на підставі договору іпотеки, посвідченого 04 квітня 2020 року приватним нотаріусом ХМНО Марюхніч Ж. Є., реєстровий № 1196.

На час розгляду справи власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 .

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силустатті 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх вимог.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач оскаржує правочини стороною яких він не являється.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними правочинів, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Об`єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів порушення прав позивача оспорюваними ним договорами суду не надано.

Оскільки встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 не звертався до Харківської міської ради з приводу отримання права користування земельною ділянкою, яка розташована у дворі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на якій відповідачі здійснили будівництво житлового будинку.

Суд першої інстанції врахував, що Харківською міською радою було реалізовано власні повноваження щодо розпорядження землями комунальної форми власності, шляхом передачі у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_4 земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:01:018:0019, реалізація яких не призвела до порушення прав позивача.

Апеляційним судом враховано, що постановою Харківського апеляційного суду у справі № 2018/20027/2012 від 30 червня 2020 року була надана оцінка здійсненню відповідачами самочинного будівництва, при цьому жодних обставин порушення прав позивача вказаним судовим рішенням не встановлено.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18 зазначив, що, вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Визначальним у справі є те, чи порушені права та інтереси позивача з підстав позову, які визначені самим позивачем, і на підставі тих доказів, які подані ним на обґрунтування своїх вимог, та чи належний спосіб захисту, обраний позивачем у заявленому ним же позові. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19).

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 вирішувалося питання щодо знесення самочинного будівництва в інтересах власника земельної ділянки, а не визнання договорів щодо майна недійсними.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду