ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 523/7796/19

8. ОСОБА_2 позов визнав. Підтвердив підписання ним особисто договору позики від 04 липня 2016 року та додаткових угод до нього на загальну суму 9 921 020,00 грн, а також використання коштів на задоволення побутових потреб їх сім`ї з ОСОБА_3 .

9. ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначала, що договір позики ОСОБА_2 укладав не в інтересах сім`ї. Водночас їй не відомі умови позики, а наявні у справі квитанції про зарахування на її рахунок коштів не містять призначення платежу «позика». Вважала, що спірні договірні правовідносини позики створені штучно для уникнення поділу майна подружжя.

10. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 березня

2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

11. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 9 921 020 грн.

12. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Рішення судів мотивовані тим, що отримані за договором позики від 04 липня 2016 року та додатковими угодами до нього грошові кошти у розмірі 9 921 020,00 грн у передбачений договором строк позичальником повернуті не були. Встановивши, що ці кошти були використані в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про солідарне стягнення цієї суми заборгованості з відповідачів.

14. Постановою Верховного Суду від 25 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що наявні підстави, передбачені пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України, для обов`язкового скасування оскаржених судових рішень (в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави відводу обґрунтованими).

16. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада

2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

17. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 9 921 020 грн.

18. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

19. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань. З огляду на те, що отримані за договором позики від 04 липня 2016 року грошові кошти перераховувалися на розрахунковий рахунок дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за указаним договором позики. Більш того, ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження того, що кошти, отримані за договором позики, були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби ОСОБА_2 , а також того, що отриманні грошові кошти є платою ОСОБА_1 за надані ОСОБА_2 ІТ-послуги.

20. Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

21. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада

2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено.

22. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

23. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір позики та додаткові угоди до нього укладені між позивачем та ОСОБА_2 , докази того, що

ОСОБА_3 знала та надавала свою згоду, як дружина, на його укладення в матеріалах справи відсутні. Крім того, не встановлено, що спірні грошові кошти використано в інтересах сім`ї, а тому відсутні правові підстави для покладення на ОСОБА_3 зобов`язань за спірним договором позики на підставі частини четвертої статті 65 СК України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

24. 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановуОдеського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2021 року.

25. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі №6- 3090цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 30 червня 2020 рокуу справі

№ 638/18231/15-ц, від 15 червня 2021 рокуу справі № 904/5726/19, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 06 листопада 2019 року у справі №905/2419/18, від 13 лютого 2020 року у справі №921/109/19, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 18 червня 2020 року у справі №915/940/18, від 27 серпня

2020 року у справі № 419/2304/18, від 19 травня 2021 рокуу справі

№ 641/9402/13-ц, від 10 січня 2023 рокуу справі № 600/2019/21-а, від 13 грудня 2023 рокуу справі № 489/1101/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, щоапеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

26. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 65 СК України. Заявник звертає увагу на визнання позову відповідачем ОСОБА_2 , у тому числі факту укладення договору позики та додаткових угод до нього, а також укладення договору з метою задоволення його дружиною побутових потреб, витрат на спільний відпочинок та дозвілля. Вважає, що ОСОБА_3 не доведено, що грошові кошти, отримані за спірним договором позики, були витрачені не в інтересах сім`ї, більш того взагалі не надано доказів на що витрачалися такі кошти.

27. Зауважує, що при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

28. Посилається на неврахування судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи квитанцій про перерахування ОСОБА_3 грошових коштів у значних сумах. Доказів наявності між ними інших зобов`язальних правовідносин відповідачкою не надано.

29. Вважає, що ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя.

30. Крім того, зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального прав, недотримання принципу змагальності, невирішення спору між сторонами по суті та ненадання належної правової кваліфікації спірним правовідносинам.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

32. Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 523/7796/19, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

33. 03 червня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

34. Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

35. 05 червня 2024 року ОСОБА_3 за допомогою засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому посилається на необґрунтованість її доводів.

36. Зазначає про правильно встановлені судом апеляційної інстанції обставини відсутності її згоди ОСОБА_2 на укладення спірних договору позики та додаткових угод до нього, а також відсутності доказів отримання та використання отриманих коштів в інтересах сім`ї.

37. Зауважує про нерелевантність наведеної заявником судової практики Верховного Суду, як підстави касаційного оскарження. Вважає, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

38. Акцентує увагу на недобросовісності дій її колишнього чоловіка у справах про поділ майна подружжя, вжиття позивачем заходів з виконання рішення суду першої інстанції лише відносно неї, як боржника, що, на її думку, свідчить про штучний характер спору про стягнення боргу за договором позики.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

39. 04 липня 2016 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, з одного боку, та ОСОБА_2 , як позичальником, з іншого боку, було укладено договір позики, за умовами пункту 1.1. якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути надані кошти в повному обсязі у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

40. Пунктом 2.1. договору позики визначено, що позика надається позикодавцем у безготівковій формі окремими частинами, розмір (сума) яких визначається сторонами у додаткових угодах до договору, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника та/або на поточний рахунок дружини позичальника - ОСОБА_3 , шлюб між якими зареєстрований 07 листопада 2014 року, про що Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 657 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

41. Згідно з пунктом 4.1. договору позики сторони домовилися, що загальна сума позики, наданої позичальнику на умовах цього договору, розмір (сума) окремих частин якої визначається у додаткових угодах до договору, підлягає поверненню позикодавцю у строк до 25 листопада 2018 року в повному розмірі, якщо інший строк повернення коштів не встановлений у відповідній додатковій угоді до договору. Повернення коштів позикодавцю проводиться позичальником в готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування відповідних коштів на поточний рахунок позикодавця за реквізитами, вказаними у пункту 4.2. договору позики.

42. У період з 06 липня 2016 року по 24 вересня 2018 року на виконання пункту 2.1. договору позики між сторонами було укладено 47 додаткових угод на загальну суму 9 921 020 грн, з яких 4 147 500 грн окремими частинами було перераховано позивачем на відповідні рахунки позичальника, а 5 773 520,00 грн - на рахунок дружини позичальника ОСОБА_3 , що підтверджено квитанціями.

43. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

44. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

45. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

46. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

47. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

48. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

49. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

50. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

51. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) Згідно зі статтею 1046 ЦКУкраїни за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

52. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

53. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

54. Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

55. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

56. Спірні правовідносин стосуються виконання зобов`язань за договором позики від 04 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що борг за указаним договором позики є спільним боргом подружжя ОСОБА_4 , позивач заявив вимогу про солідарне стягнення заборгованості за договором позики з відповідачів, як колишнього подружжя, в порядку частини четвертої статті 65 СК України.

57. Справа в апеляційному та касаційному порядках переглядається лише в частині наявності у відповідачки ОСОБА_3 солідарного обов`язку з повернення боргу за договором позики від 04 липня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

58. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

59. Солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12).

60. Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

61. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

62. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

63. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

64. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

65. Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

66. Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

67. Перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.

68. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц, від 02 листопада 2022 року у справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року у справі № 712/13196/21, від 27 березня 2024 року у справі № 359/950/16-ц.

69. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

70. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

71. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

72. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц).

73. Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

74. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

75. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

76. Встановивши, що ОСОБА_3 не була стороною спірного договору позики і згоди на укладення цього договору не надавала, його умовами не передбачено цільового призначення наданих ОСОБА_2 грошових коштів, а доказів обізнаності відповідачки про укладення ОСОБА_2 договору позики, його умови, зокрема розмір отриманих у позику сум та строків їх повернення, а також використання таких коштів в інтересах сім`ї ОСОБА_2 матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_3 солідарного обов`язку з погашення боргу за договором позики від 04 липня 2016 року, укладеним між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

77. Судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи квитанціям про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_3 у період з 06 липня 2016 року по 25 вересня 2018 року з призначенням «переказ на карту», обставинам укладення спірного договору, повідомлених ОСОБА_2 , безумовному визнанню ним усіх позовних вимог, у тому числі заявлених до його колишньої дружини, подання позову у справі, що переглядається, після виникнення між подружжям ОСОБА_2 спору про поділ майна подружжя, а також спрямованості дій позивача на стягнення боргу за договором позики лише з колишньої дружини позичальника.

78. З урахуванням наведеного, а також з огляду на відсутність вирішеного спору між колишнім подружжям ОСОБА_4 щодо поділу спільного сумісного майна подружжя (справи № 523/8929/18, № 489/7566/18, № 522/21269/18, №522/22683/18, № 523/18284/18), відсутності умов для задоволення вимог ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 73 СК України (звернення стягнення на спільне сумісне майно подружжя), у зв`язку з відчуженням саме ОСОБА_2 такого майна, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених до ОСОБА_3 .

79. Зазначені висновки здобуті з дотриманням правил оцінки доказів у їх сукупності, з урахуванням «балансу вірогідностей» правдивості тверджень сторін спору, а також таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

80. У цьому контексті колегія суддів зауважує, що тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

81. Суд апеляційної інстанції загалом правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в оскарженій в касаційному порядку частині. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

82. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

83. Посилання касаційної скарги на залишення судом апеляційної інстанції спору невирішеним є безпідставними з огляду на набрання рішенням суду першої інстанції законної сили в частині стягнення суми боргу за договором позики з основного позичальника за договором позики - ОСОБА_2 . Водночас позивачем не доведено, що майновий стан ОСОБА_2 не дозволяє виконати судове рішення про стягнення з нього коштів.

84. Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

85. Зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній справі, суди здійснюють аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі.

86. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлених до ОСОБА_3 .

87. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

88. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду