ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року та захисника ОСОБА_8 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100050001149, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Роксолани Овідіопольського району Одеської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у АДРЕСА_2 ), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_3 , проживаючого у АДРЕСА_2 ), у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Подільського районного суду м. Києва від 16 червня 2023 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кожного окремо засуджено за:
- ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Застосовано до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 приписи ст. 75 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та на кожного покладено ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано в строк відбування покарання період попереднього ув`язнення з 14 лютого по 10 квітня 2020 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення - за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 - залишено без розгляду.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони разом з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, 14 лютого 2020 року, перебуваючи біля хостела, що розташований на АДРЕСА_4 , застосовуючи насильство, посадили ОСОБА_9 до автомобіля марки «Mazda 6», д.н.з. НОМЕР_1 , де почали утримувати проти його волі і, погрожуючи вбивством та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, висловили вимогу передати грошові кошти у сумі від 1000 до 3000 доларів США.
Надалі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження,продовжуючи протиправні дії стосовно ОСОБА_9 та утримуючи останнього в автомобілі, відвезли потерпілого до лісосмуги де побили, і погрожуючи вбивством та спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, висловили вимогу передати грошові кошти у сумі від 1000 до 3000 доларів США.
Після цього, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження,продовжуючи насильно утримувати ОСОБА_9 проти його волі, поїхали на тому ж автомобілі до відділення банку, де ОСОБА_6 , використовуючи належну потерпілому банківську картку, зняв з банкомату грошові кошти у сумі 25 000 гривень. Після цього ОСОБА_9 відпустили.
Київський апеляційний суд ухвалою від 12 грудня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо необґрунтованого застосування до засуджених положень ст.75 КК України й недостатньо врахував ступінь суспільної небезпеки вчинених засудженими злочинів.
Захисник ОСОБА_8 посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , застосувати положення ст. 69-1 КК України та зменшити призначене засудженим покарання.
На касаційну скаргу прокурора сторона захисту подала письмові заперечення, в яких вказує на безпідставність викладених у ній доводів.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , просила задовольнити касаційну скаргу сторони обвинувачення на викладених у ній підставах та відмовити у задоволенні касаційної скарги сторони захисту.
Засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також їх захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги касаційної скарги, яку подав останній, та просили залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України, та кваліфікація їх дій у касаційному порядку не оскаржуються.
Перевіряючи доводи прокурора, які зводяться до твердження про необґрунтоване застосування до засуджених положень ст. 75 КК України та, як наслідок, м`якість призначеного покарання, Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
При цьому, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкта посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно із статтею 65 цього Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Як визначено у ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, на основі ст. 75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.
Наведених вимог закону судами першої та апеляційної інстанцій повністю дотримано.
Обираючи ОСОБА_6 і ОСОБА_7 покарання, суди належним чином врахували ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким і тяжким злочином відповідно.
Всебічно взято до уваги й дані про особу засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які раніше не судимі, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувають, мають постійне місце проживання, працевлаштовані неофіційно, кожен має на утриманні малолітню дитину.
Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , обґрунтовано визнано щире каяття та відшкодування шкоди потерпілому; обставини, що його обтяжують, відсутні.
Також, суд взяв до уваги позицію прокурора, який просив призначити кожному з обвинувачених покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з іспитовим строком 3 роки.
Таким чином, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях чітко зазначили, які саме обставини справи та дані про особу винних вони визнали такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 злочинів і дали підстави для призначення засудженим покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Сторона обвинувачення, основним аргументом своєї незгоди із застосуванням норм ст.75 КК України щодо засуджених, вказує те, що останні вчинили нетяжкий і тяжкий злочини за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вимагали передати майно і вдалися до реального застосування насильства. Також прокурор зазначає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 офіційно не працевлаштовані, а законні джерела заробітку у них відсутні.
У той же час Суд звертає увагу, що місцевий суд визнав доведеним обвинувачення, яке інкримінувалося засудженим органом досудового розслідування, та засудив їх за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК України.
Таким чином, вказані обставини, на які посилається прокурор, є кваліфікуючою ознакою злочинів та самостійними елементами його об`єктивної сторони. Вони прямо закріплені законодавцем у диспозиції статті й наявні в юридичному формулюванні обвинувачення та були враховані судом при кваліфікації дій засуджених. Отже, вони не можуть бути повторно враховані при призначенні покарання, як про те безпідставно йдеться у касаційній скарзі прокурора.
Також Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відсутність офіційних видів заробітку у засуджених не обов`язково свідчить про їх підвищену суспільну небезпечність.
З огляду на наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про можливість застосування до призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання положень ст. 75 КК України та вважає, що таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винних та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_8 , то такі були предметом розгляду апеляційного суду, який у рішенні надав вмотивовану відповідь про відсутність правових підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України у цьому кримінальному провадженні.
Верховний Суд не вбачає підстав для зміни оскаржуваних судових рішень із наведених захисником підстав.
Ураховуючи те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень колегія суддів не встановила, а відтак касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене та керуючись статтями 434, 436, 441,442 КПК України, Суд вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно залишити без зміни.