ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 902/1058/23

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор ГТС України", позивач, скаржник) звернулося до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (далі - АТ "Оператор ГРС "Вінницягаз", відповідач) про стягнення 6 442 868,83 грн, з них: 4 166 373,45 грн основної заборгованості, 145 759,57 грн 3 % річних, 1 609 744,60 грн пені, 520 991,21 грн інфляційних втрат.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем належним чином вимог Договору транспортування природного газу № 2002000095 від 04.02.2020 (далі - Договір транспортування природного газу) в частині зобов`язань з оплати перевищення замовленої договірної потужності за січень - червень, вересень - грудень 2022 року, січень - квітень 2023 року, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

2.1 Господарський суд Вінницької області рішенням від 17.01.2024 позов задовольнив частково, стягнув з АТ "Оператор ГРС "Вінницягаз" на користь ТОВ "Оператор ГТС України" 4 166 373,45 грн заборгованості за перевищення протягом січня 2022 - квітня 2023 років замовленої (договірної) потужності за Договором транспортування природного газу, 3 % річних у розмірі 145 759,57 грн, 520 991,21 грн інфляційних втрат, 804 872,30 грн пені та 96 643,03 грн судових витрат зі сплати судового збору і відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 804 872,30 грн пені.

2.2 Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.04.2024 рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2024 в оскаржуваній позивачем частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 804 872,30 грн пені залишив без змін.

2.3 Судові рішення у частині відмови у задоволенні позову мотивовані тим, що відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань; інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення; загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача; відповідач сплатив фактично замовлений обсяг спожитого газу за договором.

2.4 Отже, суди виходили з того, що такі обставини виняткові і є підставою для застосування положень статей 551, 233 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) та зменшення пені з урахуванням зазначених у рішеннях суду висновків Великої Палати Верховного Суду.

2.5 За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, стягнув на користь позивача 804 872, 30 грн пені, що становить 50 % від заявленого позивачем розміру пені, і дійшов висновку, що таке стягнення достатньою мірою компенсуватиме майнові втрати позивача від знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо несвоєчасного отримання розрахунку, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу інтересів відповідача.

3.1 ТОВ "Оператор ГТС України" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 17.01.2024 у частині відмови у задоволенні позовних та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення пені у розмірі 804 872,30 грн.

3.2 Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статті 549- 552, 599 ЦК України, статтю 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 та від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

3.3 Посилаючись на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження, ТОВ "Оператор ГТС України" вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не проаналізували (не дослідили) надані позивачем докази того, що він у справі не перебуває в кращому фінансовому становищі порівняно з відповідачем з огляду на запровадження у державі воєнного стану.

3.4 АТ "Оператор ГРС "Вінницягаз" не скористалося своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

4. Мотивувальна частина

4.1 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.2 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

4.3 Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 804 872,30 грн, а також постанова апеляційного господарського суду, ухвалена за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

4.4 На думку скаржника суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відмови в задоволенні позовних вимог і зменшенні розміру пені на 50 % застосували норми статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

4.5 Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

4.6 Таке правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

4.7 За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з підстав, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

4.8 Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

4.9 Суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, враховуючи інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

4.10 Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

4.11 Крім того, Верховний Суд також зауважує, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не належить до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20.

4.12 Щодо порушених у касаційній скарзі питань Суд наголошує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України у вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

4.13 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

4.14 Також Верховний Суд у справі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

4.15 Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

4.16 Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене водночас вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

4.17 Подібні висновки викладено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

4.18 У справі, що розглядається, ухвалюючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру пені до 50 % суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив у цій частині, що:

- за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання;

- водночас наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- вирішуючи з власної ініціативи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язання, причину (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

4.19 Суди першої та апеляційної інстанцій при зменшенні розміру пені, яку відповідач просив стягнути, врахували, що відповідач є підприємством критичної інфраструктури і покладення надмірного фінансового тягаря може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання своїх основних завдань; інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за весь період прострочення; загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача; відповідач сплатив фактично замовлений обсяг спожитого газу за договором.

4.20 Зменшення розміру пені на 50 % суди вважають оптимальним балансом дотримання інтересів сторін у спорі, врахувавши таким чином майнові інтереси позивача, оскільки суди задовольнили позовні вимоги щодо стягнення у повному обсязі нарахованих 3% річних та інфляційних втрат з огляду на встановлене порушення позивачем умов Договору транспортування природного газу.

4.21 Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що у розгляді справи № 902/1058/23 суди першої та апеляційної інстанцій реалізували надане право та зменшили розмір пені на 50 % за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідження конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умови конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів.

4.22 Вказане виключає подібність справи, яка розглядається, зі справами, на які посилається скаржник за змістовним критерієм.

4.23 Так, у постанові від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17 Верховний Суд, залишаючи в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018, вказав, що суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та надав оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не довів існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, не надав доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.

4.24 Суд касаційної інстанції у справі № 917/791/18 зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, взявши до уваги відсутність доказів того, що порушення зобов`язання за договором сталося випадково з незалежних від відповідача причин та цей випадок є винятковим, а також те що порушення зобов`язання за договором з боку відповідача у цій справі не є виключенням чи випадком, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

4.25 У справі № 924/414/19 Верховний Суд зазначив, що дійшовши висновків про зменшення пені на 50 %, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінив в сукупності обставини справи та надані докази, врахував часткову сплату відповідачем заборгованості за природний газ, звернув увагу на вказані відповідачем обставини несвоєчасного відшкодування різниці в тарифах щодо надання послуг з опалення для населення та бюджетних установ; враховував показники фінансового стану підприємства (баланси) щодо збитковості підприємства та зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, тоді як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини другої статті 625 ЦК України, дійшов обґрунтованих висновків про можливість зменшення розміру пені на 50 % та стягнув 1 586 281,19 грн.

4.26 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/13071/19 розглядала касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат за відповідний період та в частині зменшення до певної суми заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та, відповідно, виклала правову позицію щодо застосування механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, а також щодо застосування приписів статті 126, 129 ГПК України.

4.27 У постанові від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що: розрахунок суми пені, яку повинен сплати позивачу відповідач у зв`язку із списанням банком коштів з рахунку платника без законних підстав у розмірі 30 % за кожен день прострочки, здійснений судом апеляційної інстанції з порушенням приписів пункту 32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та є неправильним. Отже, здійснивши належний перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, місцевий господарський суд обґрунтовано і правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 11 247,95 грн пені за період з 02.04.2019 по 31.08.2019 у зв`язку з безпідставним списанням банком грошових коштів у розмірі 90 133,68 грн з рахунку позивача. У зазначеній справі викладена правова позиція щодо застосування статей 256, 257, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ).

4.28 Отже, висновки щодо застосування норми права, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка розглядається.

4.29 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказав, що застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

4.30 Суд зазначає, що скаржник у касаційній скарзі не враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

4.31 Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

4.32 Водночас принцип диспозитивності господарського судочинства визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи , поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (стаття 14 ГПК України).

4.33 У справі, яка переглядається, суди надаи оцінку всім доказам сторін, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

4.34 Верховний Суд зазначає, що у вказаних скаржником постановах Верховного Суду у співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Застосування судом норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у цій справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені скаржником справи є неподібними зі справою, що розглядається, за змістовним критерієм.

4.35 Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.36 За таких обстави Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою ТОВ "Оператор ГТС України".

4.37 Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

4.38 Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

4.39 За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

4.40 Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду.

4.41 Водночас під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ "Оператор ГТС України" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині.

4.42 Отже, викладені у касаційній скарзі доводи позивача в цій частині не знайшли підтвердження, що виключає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті спору.

4.43 Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

4.44 Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником та які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.45 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.46 Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного господарського суду - без змін як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

4.47 Судовий збір, сплачений ТОВ "Оператор ГТС України" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд