ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 211/5056/22

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи засудженого, викладені в касаційній скарзі та доповненні до неї, Суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом із тим суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі та доповненні до неї, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

За статтею 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зважаючи на це, Суд відхиляє викладені доводи, якими засуджений оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, оскільки по суті вони стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі та доповненні, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності для висновків суду.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, серед іншого, послалися на відомості у протоколі огляду місця події від 11 вересня 2022 року, за яким у засудженого були вилучені пластикові трубочки з кристалічною речовиною, як виявилося надалі - психотропною речовиною «метамфетаміном».

Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до тверджень про те, що в день подій працівники правоохоронного органу провели стосовно нього два обшуки, спершу його повний обшук, усупереч ч. 7 ст. 223 КПК, здійснили патрульні поліцейські, а після цього - слідчий. На його думку, через це докази, покладені судом в основу його винуватості, є недопустимими, оскільки працівники правоохоронних органів під час їх вилучення не дотрималися відповідної процедури, установленої КПК.

Верховний Суд вважає ці доводи засудженого необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статей 31, 34 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такий превентивний захід, як поверхнева перевірка й огляд.

Поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу. Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров`ю такої особи або інших осіб. Під час поверхневої перевірки речі або транспортного засобу особа повинна самостійно показати поліцейському вміст особистих речей чи транспортного засобу.

За матеріалами справи, 11 вересня 2022 року працівники поліції під час патрулювання помітили чоловіка ( ОСОБА_7 ), який, побачивши поліцейських, почав нервувати і змінив напрямок руху. У зв`язку із цим поліцейські прийняли рішення відповідно до ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію» застосувати такий превентивний захід, як поверхнева перевірка й огляд, у ході чого виявили в ОСОБА_7 пластикові трубочки з кристалічною речовиною, що, як з`ясувалося потім, виявилася психотропною речовиною «метамфетаміном».

За частиною 7 ст. 34 названого Закону під час виявлення в ході поверхневої перевірки будь-яких слідів правопорушення поліцейський забезпечує їх схоронність та огляд відповідно до вимог ст. 237 КПК.

Після виявлення в засудженого речовини, що зовні була схожа на психотропну, поліцейські відповідно до положень указаної норми викликали на місце події слідчо-оперативну групу, по приїзду на місце якої було проведено огляд місця події та вилучено вказану психотропну речовину.

Верховний Суд вважає, що наведені обставини свідчать про відповідність дій працівників поліції, які проводили поверхневу перевірку засудженого, вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а отже, у цьому випадку працівники поліції не порушили права засудженого і діяли в межах наданих їм повноважень.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями засудженого, що поверхнева перевірка мала ознаки особистого обшуку.

Верховний Суд зауважує, що під час розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій не було встановлено того, що дії працівників поліції у ході поверхневої перевірки мали ознаки, притаманні обшуку, а саме що ці працівники самостійно, примусово перевіряли кишені або особисті речі засудженого з метою відшукування предмета злочину. Не навів переконливих доводів на підтвердження цього і засуджений у касаційній скарзі.

Понад те, сам засуджений у доповненнях до касаційної скарги підтверджує, що під час поверхневої перевірки самостійно діставав із кишені та сумки особисті речі, а потім склав їх назад до приїзду слідчо-оперативної групи. Наведене повністю узгоджується з положеннями Закону України «Про Національну поліцію», яким урегульовано порядок проведення поверхневої перевірки: під час поверхневої перевірки речі або транспортного засобу особа повинна самостійно показати поліцейському вміст особистих речей чи транспортного засобу (ч. 6 ст. 34 цього Закону).

Крім того, психотропна речовина була вилучена під час огляду місця події, проведеного вже після поверхневої перевірки, тобто у ході поверхневої перевірки вона була лише виявлена і працівники поліції забезпечили її збереження до моменту вилучення.

Що стосується огляду місця події, який, за твердженням засудженого, теж має ознаки обшуку, то його доводи про це Верховний Суд також вважає неспроможними.

Схожість обшуку та огляду обумовлюється спільністю завдань цих слідчих (розшукових) дій - пошук і виявлення об`єктів, які мають значення доказу у кримінальному провадженні. Водночас обшук, на відміну від огляду, має примусовий характер, який проявляється в тому, що обстеження житла чи іншого володіння особи, а також особистий обшук можуть проводитися без згоди особи, яку обшукують, всупереч її волі.

Зі змісту протоколу огляду місця події та відеозапису слідчої дії убачається, що ОСОБА_7 самостійно, добровільно, без будь-якого примусу виклав пластикові трубочки, які мав при собі, указавши, що в них міститься психотропна речовина, що згодом було підтверджено висновком експерта № СЕ-19/104-22/28385/НЗПРАП.

Водночас жодних зауважень та скарг, зокрема щодо порушень порядку проведення слідчої дії, здійснення психічного чи будь-якого іншого тиску, інших порушень прав та законних інтересів, ані ОСОБА_7 , ані решта учасників слідчої дії не висловлювали й відповідно протокол і відеозапис слідчої дії таких зауважень не містять. Відсутні в матеріалах провадження й будь-які інші скарги засудженого щодо неправомірних дій з боку поліцейських.

Огляд місця події проведено відповідно до вимог ст. 237 КПК із залученням понятих та застосуванням технічних засобів відеофіксації, за його результатами складено протокол, який підписали всі учасники, поняті та ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції допитав свідків указаної слідчої дії, їх показання узгоджуються між собою та з інформацією, викладеною у протоколі огляду місця події.

За наведених обставин підстав вважати недопустимими дані протоколу огляду місця події від 11 вересня 2022 року Верховний Суд не вбачає.

Не є слушними і доводи засудженого про недопустимість показань свідків ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (поліцейські, що проводили поверхневу перевірку) через те, що, на його думку, вони не підтверджуються іншими доказами.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 дали показання щодо обставин виявлення ОСОБА_7 , його підозрілої поведінки (почав нервувати й різко змінив напрямок руху), проведення його поверхневої перевірки, виклику ними СОГ і проведення потім огляду місця події та вилучення психотропної речовини.

За висновками судів першої і апеляційної інстанцій, показання цих свідків узгоджуються між собою та з показаннями допитаних понятих, що брали участь в огляді місця події, а також з інформацією, викладеною у протоколі вказаної слідчої дії, і відеозаписом, на якому зафіксовано хід її проведення.

Підстав сумніватися у таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не вбачає, а переконливих доводів на їх спростування в касаційній скарзі засудженого не наведено.

Необґрунтованими є також доводи засудженого про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК.

Положеннями указаної статті регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ні сам засуджений, ні його захисник, подаючи апеляційні скарги, не заявляли клопотань про повторне дослідження доказів. Понад те, сторона захисту не ставила цього питання і під час апеляційного розгляду, а тому такі доводи ОСОБА_7 є надуманими.

Водночас передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав для повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, обмежившись в ухвалі аналізом доказів, безпосередньо досліджених судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду.

Отже, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.

Інших доводів про незаконність постановлених у справі судових рішень у касаційній скарзі засудженого та доповненні до неї не наведено.

З урахуванням цього касаційний суд підсумовує, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу засудженого (з урахуванням доповнення до неї) необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_7 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд