ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 520/2056/15-ц

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_2 та з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати за нею право власності на 7/75 частки житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 57, 6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , яка складається з: частини житлового будинку літ. «А» в складі приміщень, розташованих на 1 поверсі: 1-2 - коридор площею 13, 9 кв. м; 1а-5 - коридор площею 11, 4 кв. м; 1а-6 - житлова кімната площею 13, 2 кв. м; 1-7 - житлова кімната площею 15, 2 кв. м; прибудова літ «а» площею 17, 6 кв. м; в складі приміщень: 1.1 - ванна площею 3, 3 кв. м; 1-3 - кухня площею 7, 7 кв. м; 1-4 - коридор площею 6, 6 кв. м, відповідно до технічного паспорту на житловий будинок на АДРЕСА_1 від 22 лютого 2014 року;

визначити, що частка померлого ОСОБА_7 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0, 0658 га (658 кв. м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі Державного акту серії Р1 № 453903, на момент смерті становила 1/3 частини;

визнати за нею право власності на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0, 0658 га (658 кв. м), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з межами, визначеними у висновку судової земельно-технічної експертизи.

На обґрунтування позову зазначала, що після смерті батька ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належні йому частину будинку АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки за вказаною адресою та вона як спадкоємець першої черги за законом звернулась до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Давидової К. Ю. для оформлення спадщини й 03 квітня 2014 року було заведено спадкову справу до майна померлого.

17 листопада 2014 року вона отримала інформаційний лист, в якому нотаріус повідомила її про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого батька у зв`язку з ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів, на підставі яких ОСОБА_7 вважається власником спадкового майна.

Внаслідок розрахунку ідеальних часток, затверджених розпорядженням Київської районної держаної адміністрації м. Одеси від 05 липня 2006 року №772, належна ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частка у житловому будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 була змінена з 7/30 на 7/25 (тобто по 7/75 кожному) і ця зміна підлягала обов`язковій перереєстрації, однак її батько за життя це не зробив, що є перешкодою для отримання нею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 31 грудня 2002 року її батьку, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 належала на праві спільної сумісної власності земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,1464 га.

31 грудня 2002 року ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 уклали з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, за умовами якого продали ОСОБА_9 земельну ділянку площею 799,94 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, її батько та інші співвласники новоутвореної земельної ділянки площею 664,30 кв. м, державний акт про право власності на неї не отримали.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/75 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 (після зміни назви - ОСОБА_10 ), житловою площею 88,4 кв. м у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину право власності на це майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Внаслідок розрахунку ідеальних часток, затвердженого розпорядженням Київської районної держаної адміністрації м. Одеси від 05 липня 2006 року № 772, розмір належної батьку позивача частки на праві спільної сумісної власності у житловому будинку з надвірними спорудами, що розташований у АДРЕСА_1 , була змінена з 7/30 на 7/25, і ця зміна підлягала обов`язковій перереєстрації, що ОСОБА_7 за життя не зробив.

Оскільки позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, її право підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на вказане майно.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 серпня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 січня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Особа, яка подала апеляційну скаргу, не вказала, як саме порушуються її права внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення.

Постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 03 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 травня 2002 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою, реєстраційний № 3-1951, ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 успадкували після смерті ОСОБА_11 7/10 частин домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_1 , (після зміни назви - АДРЕСА_1 ) загальною житловою площею 57,6 кв. м.

При цьому, у свідоцтві вказано, що на самовільно побудовані споруди свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 7/75 частин спірного домоволодіння житловою площею 88,4 кв. м, суди не звернули увагу на вказане, не дослідили й не надали оцінку тому, що позивач просила визнати право власності на частину домоволодіння іншого розміру, ніж те, яке було успадковане раніше ОСОБА_7

Суди не встановили, чи будинок загальною площею 88,4 кв. м був введений до експлуатації та чи була здійснена його державна реєстрація.

Матеріали справи містять суперечливі відомості щодо розміру належної спадкодавцю ОСОБА_7 частки у спірній нерухомості.

При наявності різних відомостей про розмір часток у спільній частковій власності, суди не з`ясували належним чином походження та виникнення права власності у спірному домоволодінні спадкодавця та інших співвласників будинку, чітко не встановили частку, яка належала спадкодавцю ОСОБА_7 на його час смерті, не перевірили, чи всі співвласники залучені до розгляду справи, чи не будуть порушені чиїсь права внаслідок задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела, що співвласниками 7/25 частини домоволодіння було здійснено визначення порядку користування цим спільним майном.

У складі приміщень, на які позивач просить визнати право власності, зазначені приміщення, які відносяться до самочинно збудованих і які не можуть бути включені до складу спадщини.

На момент смерті ОСОБА_7 він, як і інші співвласники, не оформив належним чином право власності на новоутворену земельну ділянку після відчуження частини земельної ділянки.

У даному випадку спадкоємець може набути права спадкодавця щодо права реєстрації частки земельної ділянки після її розподілу між співвласниками або реєстрації спільної сумісної власності на неї разом із іншими співвласниками після реєстрації в установленому порядку новоутвореної земельної ділянки.

Згідно постанови приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину документи, які підтверджують право власності ОСОБА_7 на спірне майно, не втрачені, а взагалі відсутні, оскільки не були оформлені належним чином за його життя.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/75 частки житлового будинку з надвірними спорудами, загальною площею 57, 6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з: частини житлового будинку літ. «А», в складі приміщень, розташованих на 1-му поверсі: 1-2 - коридор площею 13, 9 кв. м; 1а-5 - коридор площею 11, 4 кв. м; 1а-6 - житлова кімната площею 13, 2 кв. м; 1-7 - житлова кімната площею 15, 2 кв. м; прибудова літ. «а» площею 17, 6 кв. м, в складі приміщень: 1-1 - ванна площею 3, 3 кв. м; 1-3 - кухня площею 7, 7 кв. м; 1-4 - коридор площею 6, 6 кв. м, відповідно до технічного паспорту на житловий будинок на АДРЕСА_1 , виконаного КП «БТІ» Одеської міської ради 22 лютого 2014 року.

Визначено, що частка померлого ОСОБА_7 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0, 0658 га (658 кв. м), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі Державного акту серії Р1 № 453903, зареєстрованого в реєстрі державних актів № 2072/7589 від 31 грудня 2002 року, на момент смерті становила 1/3 частини.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0, 0658 га (658 кв. м), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_7 належало 7/30 частин будинку відповідно до свідоцтва про спадкування. Перерахунок з 7/30 на 7/25 жодним чином не змінив об`єм спадкової маси. На момент смерті ОСОБА_7 належало 7/75 частин спірного домоволодіння без визначення складу приміщень.

У ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 виникло право власності на земельну ділянку, частину якої в подальшому було продано. При укладенні вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки відбувся поділ земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки, частина якої у розмірі 664,30 кв. м залишилась у власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 .

Відповідно до висновку експерта фактична площа земельної ділянки на АДРЕСА_1 на момент складання висновку становить 0,0658 га, тому наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/3 її частину в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 .

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року в справі № 6-641цс15 та у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 520/2056/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Пред'явивши позов до Одеської міської ради та ОСОБА_2 , позивач не зазначив, яким чином вказані особи порушують його права, не заявив конкретних вимог до кожного з відповідачів.

Він, як і ОСОБА_2 , є співвласником спірного житлового будинку та має однакове право на земельну ділянку, однак його залучено до участі у справі в якості третьої особи.

Земельна ділянка на АДРЕСА_1 перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Після укладення договору купівлі-продажу частини цієї земельної ділянки у власності вказаних осіб залишилась земельна ділянка площею 664,30 кв. м, однак в неї відсутній кадастровий номер, не проведена державна реєстрація права власності на новостворену земельну ділянку, відтак вона не може бути об'єктом цивільних прав.

В матеріалах справи відсутні докази набуття спадкодавцем ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку площею 0, 0658 га (658 кв. м), тому відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 її частину в порядку спадкування за законом.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 7/75 частин спірного домоволодіння загальною площею 57,6 кв. м, апеляційний суд не звернув увагу на те, що за позивачем визнано право власності на приміщення, сукупна площа яких становить 88,3 кв. м, а не 57,6 кв. м, таким чином за позивачем визнано право власності на майно, яке не було раніше успадковане її батьком ОСОБА_7 та до складу якого входить самочинно збудоване майно.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Одеси.

04 квітня 2023 року справа № 520/2056/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 травня 2002 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_7 набув право власності на 7/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа КП «БТІ» Одеської міської ради №440043.6 від 16 липня 2014 року, внаслідок розрахунку ідеальних часток згідно розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 772 від 05 липня 2006 року, частка, належна ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в житловому будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 , була змінена з 7/30 на 7/25, і ця зміна підлягала обов`язковій перереєстрації, що співвласники не зробили.

Зі змісту зазначеного розпорядження вбачається, що при затвердженні розрахунку ідеальних часток враховано, що у фактичному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 знаходяться наступні приміщення в житловому будинку з літерою «А»: 1а-6 - житлова кімната 13,2 кв.м; 1-7 - житлова кімната 15,2 кв. м ; 1а-5 - коридор 11,4 кв. м ; 1-2 - коридор 13,9 кв. м; 1-1 - ванна 3,3 кв. м.; 1-3 - кухня 7,7 кв. м, що у сукупності складає 7/25 частин всього домоволодіння. В рахунок ідеальних часток не ввійшли самочинно збудовані житлова прибудова літ «А-1», другий поверх літ. «А», тамбур літ «а6», прибудови літ «а7», «а9», вбиральня «О».

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 31 грудня 2002 року ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка на АДРЕСА_1 на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 13 листопада 2002 року № 746-ХХІV. Площа цієї земельної ділянки становить 0,1464 га.

31 грудня 2002 року ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 уклали з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, за умовами якого продали ОСОБА_9 земельну ділянку площею 799,94 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що при укладенні вищевказаного договору купівлі-продажу відбувся поділ земельної ділянки на дві самостійні земельні ділянки: площею 664,30 кв. м, яка залишилася у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та 799,94 кв. м, право власності на яку набула ОСОБА_9 .

Державний акт на новоутворену земельну ділянку площею 664,30 кв. м, яка залишилася у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , не видавався.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21.

Звертаючись до суду з позовом до Одеської міської ради та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 7/75 частин житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 , визначити, що частка померлого ОСОБА_7 в праві спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0,0658 га на вищевказаною адресою на момент смерті становила 1/3 частину, та визнати за нею право власності на цю частину земельною ділянки в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 .

Суди встановили, що співвласниками 7/30 частин житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . На підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 772 від 05 липня 2006 року змінено розмір належної вказаним особам частки з 7/30 на 7/25, однак ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зареєстрували за собою в установленому законом порядку право власності на 7/25 частин житлового будинку з надвірними спорудами на АДРЕСА_1 .

Окрім того, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на 7/75 часток спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , проте частка ОСОБА_7 у спірному майні за його життя визначена не була.

Таким чином, спірна нерухомість належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто спірні правовідносини стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , як співвласника майна, що є предметом спору. Разом з тим, вказана особа до участі у справі в якості співвідповідача залучена не була.

Окрім того, співвласниками спірної земельної ділянки на АДРЕСА_1 згідно наявних в матеріалах справи доказів, є ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , однак ОСОБА_8 як співвласник земельної ділянки також до участі у справі залучений не був.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

У свою чергу, місцевий суд відмовив в позові за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Колегія суддів наголошує, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад, а тому, встановивши неналежний склад учасників справи, суд не вирішує позов по суті.

З урахуванням зазначеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Крім того, колегія суддів наголошує, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права на звернення до суду з новим позовом із зазначенням належного суб`єктного складу учасників.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати постанову апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду