ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023211140000030, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 листопада 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
За обставин, установлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи військовозобов`язаним, у зв`язку з прийняттям Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» та Указу Президента України №342/2022 від 17 травня 2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», Указу Президента України №758/2022 від 07 листопада 2022 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», згідно із частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», будучи належним чином повідомленим у встановленому законом порядку про наслідки неявки на загальну мобілізацію, прибув 24 травня 2022 року до призовної дільниці ІНФОРМАЦІЯ_2 та пройшов військово-лікарську комісію, якою визнаний здоровим та на підставі ст. 64 графи «В», Розкладу хвороб, графи II Таблиці додаткових вимог придатним до проходження військової служби у військовий час.
У подальшому, 12 лютого 2023 року ОСОБА_7 вручено повістку належним чином із зобов`язанням прибути о 08 год 13 лютого 2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , для призову за мобілізацією.
Проте, ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин відмовився від проходження військової служби та у зазначений день і час не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, вимоги Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та вимоги Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вважає, що судами як першої так і апеляційної інстанцій, не враховано належним чином всіх даних про особу засудженого, конкретні обставини кримінального правопорушення, наявність обставин, які пом`якшують покарання та відсутність обтяжуючих покарання обставин, призначено засудженому покарання без застосування положень ст. 75 КК України, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого. Крім того, вважає, що у суді першої інстанції ОСОБА_7 не було надано належної правничої допомоги захисником за призначенням.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор під час касаційного розгляду вважала за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ст. 336КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Як убачається зі змісту вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_7 покарання було враховано ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, дані про особу винного, відсутність щирого каяття, конкретні обставини справи, зокрема, щодо неприпустимості ухилення від захисту Батьківщини в період воєнного стану під час збройної агресії Російської Федерації, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, з урахуванням всього наведеного, прийнято рішення про призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті, за який його засуджено.
За правилами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України, де закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді.
Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою захисників, які подали їх на вирок суду першої інстанції лише в частині призначеного покарання, констатував, що призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції правильно визначив останньому захід примусу саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки, тобто в мінімальних межах санкції статті, за який його засуджено.
На думку колегії суддів, вказаних вище вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції було дотримано в повному обсязі.
З наведеними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень і особі засудженого, з огляду на наявні в кримінальному провадженні дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та мінімального розміру, передбаченого ст. 336 КК України, заходу примусу, є непереконливими.
У зв`язку з вищезазначеним, зважаючи ж на враховані судом обставини, насамперед, з огляду на конкретні обставини вчинення злочину, його характер, вчинення дій, які могли призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави в умовах воєнного стану, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Що стосується доводі касаційної скарги захисника щодо надання ОСОБА_7 неналежної правничої допомоги, то вони, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Так, в суді першої інстанції захисник ОСОБА_8 брав активну участь у судовому засіданні, висловлював свою позицію під час розгляду кримінального провадження стосовно підзахисного, а також призначення йому покарання. Водночас засуджений не ставив в місцевому суді питання щодо його неналежного захисту з боку захисника, призначеного за рахунок держави. Крім того, активну участь брав захисник і під час апеляційного перегляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 шляхом підготовки апеляційної скарги, в якій ставив питання про звільнення його від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком.
Таким чином, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судових рішень, як про це ставить питання сторона захисту в своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд