ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Полтавського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України не судимого, засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, частинами 1, 3, 4 ст. 296, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень
За вироком Люботинського міського суду Харківської області від 11 червня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, частинами 1, 3, 4 ст. 296, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 309 КК, та призначено покарання за ч. 1 ст. 296 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;
за ч. 1 ст. 122 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 1 ст. 310 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки;
за ч. 2 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 3 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього ряд обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Задоволено частково цивільні позовипотерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3 700 грн, на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 3 494 грн та по 50 000 грн кожному у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За обставин, детально викладених у вироку суду першої інстанції, 4 червня 2019 року близько 8 години ОСОБА_7 , перебуваючи в торгівельному кіоску, розташованому на території ринку «Лазуріт» в АДРЕСА_1 , грубо порушуючи встановлені суспільством правила та норми поведінки у громадському місці, керуючись мотивами явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, почав голосно висловлюватись нецензурною лайкою, плювати в обличчя, ображати ОСОБА_9 , тим самим принижуючи його гідність. На зауваження і прохання ОСОБА_9 припинити хуліганські дії, ОСОБА_7 ніяк не відреагував, та, продовжуючи свої хуліганські дії, керуючись мотивами явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, наніс три удари рулоном сітки, яка була в руках у останнього, по правій руці ОСОБА_9 , чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_7 , перебуваючи між торгівельними рядами ринку, в громадському місці, в присутності великої кількості людей, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, а також маючи умисел на спричинення тілесного ушкодження, продовжив свої хуліганські дії наніс два удари лівою ногою по правій нозі ОСОБА_9 , чим спричинив йому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Після цього ОСОБА_7 наніс останньому три удари правою ногою по лівій нозі та ще два удари правою ногою по лівій нозі потерпілого, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження.
Крім того, 27 червня 2019 року близько 21:30 ОСОБА_7 , знаходячись на майданчику біля продуктового магазину «Радість», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , грубо порушуючи встановлені суспільством правила та норми поведінки у громадському місці, керуючись мотивами явної неповаги до суспільства, що супроводжувались особливою зухвалістю, голосно висловлювався нецензурною лайкою, ображав ОСОБА_10 , тим самим принижуючи його гідність. Діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, предметом, зовні схожим на дерев`яну биту довжиною близько 1 метра, діаметром 8 см, який спеціально пристосував для нанесення тілесних ушкоджень, наніс один удар по лівій руці останнього, продовжуючи свої хуліганські дії, перебуваючи в громадському місці в присутності великої кількості людей, виявляючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, ОСОБА_7 вказаним предметом, спеціально пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень, наніс два удари по правій руці ОСОБА_10 , цими діями спричинив йому, ушкодження середнього ступеня тяжкості, які спричинили за собою тривалий розлад здоров`я понад 3 тижнів (21 день).
Також, навесні 2019 року, більш точний час та дату вчинення кримінального правопорушення не встановлено, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що рослини коноплі є рослинами, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини, маючи злочинний намір, спрямований на незаконний посів та незаконне вирощування конопель на присадибній ділянці свого домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без мети збуту, для власного вживання, незаконно висіяв насіння конопель, які дали сходи в кількості 18 штук. Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на незаконне вирощування конопель, в період часу з весни по 30 липня 2019 року, ОСОБА_7 систематично прополював та поливав вказані рослини коноплі, обладнав їх спеціальною пластиковою сіткою та прикрив їх, таким чином здійснював систематичний догляд за посівами, сходами та дорослими рослинами конопель з метою доведення їх до стадії дозрівання.
Крім того, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що рослини коноплі є рослинами, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини, діючи умисно, в порушення вимог Порядку провадження діяльності, пов`язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, затвердженого Постановою КМУ від 03 червня 2009 року № 589, маючи умисел, спрямований на незаконне виготовлення та зберігання наркотичних речовин у великих розмірах, без мети збуту, для особистого вживання, незаконно виростивши з цією метою на присадибній ділянці за вказаною вище адресою, особливо небезпечний наркотичний засіб - рослини коноплі (канабіс), в період часу з весни по 30 липень 2019 року, зірвав вказані дозрілі рослини, висушив їх та подрібнив, тим самим незаконно виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб (канабіс) та став його зберігати без мети збуту за місцем свого проживання для власного вживання.
В ході проведення санкціонованого обшуку 30 липня 2019 року домоволодіння, в якому проживає ОСОБА_7 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та прилеглої прибудинкової території виявлені та вилучені: дві полімерні пляшки зі смолоподібним нашаруваннями особливо небезпечного наркотичного засобу - смоли канабісу; сухі верхівки рослин загальною масою 7,9 г, у перерахунку на суху речовину - масою 7,075 г; речовина рослинного походження, яка в цілому є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, загальною масою в перерахунку на суху речовину - 1023,595 г, та яку ОСОБА_7 незаконно виготовив та зберігав у великих розмірах за місцем свого проживання без мети збуту для власного вживання.
Крім того, 4 серпня 2019 року близько 5:00 ОСОБА_7 знаходячись поблизу ринку «Лазуріт», в м. Люботин, на вул. Шевченка, у громадському місці, керуючись мотивами явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи встановлені суспільством правила та норми поведінки, громадський порядок, з особливою зухвалістю, в присутності сторонніх осіб, почав голосно висловлюватись нецензурною лайкою та ображати ОСОБА_11 , після чого, в ході конфлікту, безпідставно спричинив останньому удар в область голови.
Після цього, продовжуючи свої хуліганські дії ОСОБА_7 , відійшов до в`їзду на територію ринку, по АДРЕСА_1 , де, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, почав безпричинно наносити удари ногами по автомобілю «Шкода», що належить ОСОБА_9 , погрожувати застосуванням газового балончика та вдарив ОСОБА_8 рукою по потилиці. Продовжуючи свої хуліганські дії, грубо порушуючи громадський порядок, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 , ОСОБА_7 наніс удар правою ногою по лівій нозі ОСОБА_8 , після чого кулаками рук наніс їй три удари по лівій руці, в область передпліччя, від чого остання отримала різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, а саме: середнього ступеня тяжкості та різні легкі тілесні ушкодження.
Надалі ОСОБА_7 , ігноруючи зауваження оточуючих, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, нецензурно висловлюючись в бік ОСОБА_9 , маючи намір на несення останньому тілесних ушкоджень, наніс йому удар правою ногою по тильній поверхні правої стопи в область пальців, спричинивши ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Полтавський апеляційний суд постановляючи свій вирок від 17 квітня 2024 року скасував вирок місцевого суду в частині засудження за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 310 КК та звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 310 КК у зв`язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 КК, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження в цій частині закрив.
За ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 296, ч. 4 ст. 296 КК скасував вирок місцевого суду та призначив покарання за ч. 1 ст. 122 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 2 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 3 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
за ч. 4 ст. 296 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3роки 6 місяців.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував застосування статей 75, 76 КК судом першої інстанції, неурахував всіх обставин справи, щодо особи засудженого, його заслуг перед Батьківщиною, те, що останій став на шлях виправлення.
Захисник у касаційній скарзі акцентує увагу, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено через три роки після ухвалення вироку судом першої інстанції й за два місяці до спливу іспитового строку призначеного засудженому.
Стверджує, що за цей час ОСОБА_7 не допускав порушень вимог чинного законодавства, вів етичний та добросовісний спосіб життя, після повномаштабного вторгнення Російської Федерації на територію України здійснював волонтерську діяльність на підтримку ЗСУ та населення, про що свідчать численні подяки і грамоти від командирів військових частин, обласного соціального центру матері та дитини.
На думку автора скарги, суд апеляційної інстанції урахувавши вказані вище заслуги засудженого, його щире каяття, як обставину, що помякшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, хоча і дійшов висновку про необхідність пом`якшення покарання за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 296, ч. 4 ст. 296 КК, однак помилково зробив висновок про відстуність підстав для застосування положень ст. 75 КК.
Звертає увагу, що засуджений не полишив волонтерську діяльність, та допомогу захисникам Батьківщини, про що сідчать подяки ОСОБА_7 від командирів бульше шести військових частин і бригад.
Крім того, зазначає, що засуджений бажає вступити до лав добровольчого полку, однак після ухваленого вироку судом апеляційної інстанції не може цього зробити.
Посилається, що суд апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції не взяв до уваги вказані характеристики засудженого й те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, є благонадійним членом суспільства, вчинив діяння через помилку та той факт, що в скрутні для суспільства часи, ОСОБА_7 став на шлях виправлення, приніс користь державі, чого не зміг би зробити в місцях позбавлення волі.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції необгрунтовано зазначив що зміна місця роботи та навчання потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , повязана з діями засудженого.
На думку захисника, апеляційний суд в порушення процесуальних норм не зазначив про скасування застосування положень ст. 75 КК у резолютивній частині рішення, але зазначає про це в мотивувальній його частині, що свідчить про залишення без зміни вироку першої інстанції в частині засутосування до засудженого положень статей 75, 76 КК.
Касатор стверджує, що зазначені обставини призвели до небгрунтованого та безпідставного висновку апеляційного суду про неможливість засутосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав свою касаційну скаргу.
Прокурор просила залишити без задоволення касаційну скаргу захисника.
Інші учасники провадження в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи не подавали.
Від потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, у цих заявах потерпілі просять призначити засудженому ОСОБА_7 «повну» міру покарання.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:
1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність
і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржується.
Захисник ОСОБА_6 непогоджуючись із рішенням суду апеляційної інстінції, вважає його таким, що прийнятий з порушенням норм процесуального та матеріального права, без об`єктивного дослідження всіх обставин справи у зв`язку із незастосуванням положень ст. 75 КК.
Доводи викладені у касаційних скаргах зводяться до дискреційних повноважень суду.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Однак, висновки суду повинні бути належним чином обгрунтовані.
Так, з матеріалів провадження випливає, що суд апеляційнох інстанції обґрунтовуючи висновок стосовно виду й розміру визначеного засудженому ОСОБА_7 покарання, взяв до уваги характеризуючі дані щодо засудженого (численні подяки, грамоти за активну громадянську позицію, особистий вагомий внесок у справу служіння Батьківщині й допомогу захисникам України), наявність обставин, які пом`якшують покарання - щире каяття у вчиненому та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
У той же час, під час призначення покарання ОСОБА_7 судом апеляційної інстаніції враховано, що він вчинив кілька епізодів грубого порушення громадського порядку з явної неповаги до суспільства, які супроводжувалися особливою зухвалістю, один з яких із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, крім того, завдав потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що вказує на його суспільну небезпеку.
Колегія суддів також звертає увагу, що апеляційний суд з урахуванням усіх викладених вище обставин, призначив більш м`яке покарання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 296 і ч. 4 ст. 296 КК, ніж визначено судом першої інстанції.
Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до приписів статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У той же час оцінивши сукупність всіх обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для застосування положень ст. 75 КК. З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.
Суд зауважує, що активна участь у волонтерській діяльності засудженого сама по собі не може бути перешкодою для реального відбування покарання та підставою для звільнення від відбування покарання. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може застосовуватись у випадках, коли у матеріалах справи є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
Також Суд звертає увагу, що зазначення апеляційним судом у своєму рішенні про зміну місця роботи потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як результат дій засудженого, не було вирішальним при визначенні заходу примусу, а враховано судом у сукупності всіх обставин.
Крім того, Суд уважає доводи сторони захисту про намір ОСОБА_7 брати учать у воєнних діях по обороні України безпідставними, зважаючи на те, що на час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 не надав жодних даних про зарахування його до Збройних Сил України чи інших військових формувань, які б підтвердили щирість та реальність його наміру брати участь у воєнних діях по обороні України, як про це заявляє його захисник і не є такими, які свідчать про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої їх участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності» № 3687-ІХ від 8 травня 2024 року засудженим надано можливість брати участь у обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Суд в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.
Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винуватого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Суд, врахував у своєму рішенні, однак не визнав достатнім, що численні подяки, грамоти за активну громадянську позицію є такими, що в сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, при цьому апеляційний суд взяв до уваги критерії, які відповідно до закону мають значення.
Беручи до уваги сукупність наведених обставин, колегія суддів не має сумнівів стосовно визначеної засудженому форми відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції мотивував неправильність застосування ст. 75 КК судом першої інстанції й прийняв до уваги, що суд нижчої інстанції навів формальні підстави для її застосування, належним чином не врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого, думку потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які просили суворого покарання, те, що ОСОБА_7 вчинив кілька епізодів грубого порушення громадського порядку з явної неповаги до суспільства, які супроводжувалися особливою зухвалістю, а також із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень та пов`язане з опором громадянину, який припиняв хуліганські дії, завдав потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що вказує на його суспільну небезпеку.
Доводи сторони захисту про те, що в резолютивній частині рішення суд не вказав про скасування вимог ст. 75 КК не грунтується на вимогах закону, оскільки апеляційний суд відповідно до своїх повноважень та вимог ст. 407 КПК, скасував вирок в частині призначення покарання та постановив у цій частині свій вирок.
Зміст резолютивної частини рішення відповідє вимогам КПК та є зрозумілим для виконання.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Апеляційний розгляд справи проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Вирокапеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 94, 370 КПК, належним чином обгрунтував рішення. На думку колегії суддів покарання призначене засудженому є достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
У касаційній скаргзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд